

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	757
Творів:	11517
Рецензій:	17464

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Правоохоронна лірика

Два пальці прокурора. Єдиний раз злякався

© Владюша Бар-Кончалаба, 23-04-2008
У роботі прокурорського працівника дуже важливо правильно відчувати куди вітер віє в горі. Коли ти працюєш в районі, то важливо знати і бути готовим до новацій з області, якщо в області, то треба придивлятися до Києва. Наприклад, заговорили в столиці про боротьбу з порушеннями інтелектуальної власності, а ти вже звітуєш про порушену кримінальну справу з цієї теми. Швидше за все, заслуги за це візьме собі твій начальник, який і донесе все до Києва. Та він знатиме, що є у нього хороший працівник. І ти знатимеш. Декілька вдалих попадань і ще один крок в кар'єрі зроблений. Я був справжній майстер з таких справ, притримував їх, коли відчував, що зараз ним гріш ціна, а можуть вони коштувати зовсім по-іншому. Вичікував, поки не почнеться в Києві буча і тут же видавав на гора. Ось тоді зі столиці прийшла вказівка терміново підсилити боротьбу проти злочинів у царині нових технологій, тобто комп'ютерних технологій і мобільного зв'язку. Пояснювали, що третє тисячоліття на дворі і прокуратура повинна бути на передньому краю. Слухаюсь!, на передньому краю! Я пригадав, що давно вже порошилася у мене заява одного торгового агента. Схоже, що хлопець трохи збожеволів, бо скаржився, що системний адміністратор, з їх фірми, влаштував за ним стеження, втручається в особисте життя і навіває думки про самогубство. Причому не просто так, а шляхом використовування сучасної комп'ютерної техніки і програмного забезпечення. Звісно, маячня, але ця сама комп'ютерна техніка робила заяву дуже цікавою у світлі останніх столичних вимог. Я знайшов заяву, виявилося, що ніхто по ній жодних дій не проводив, навіть не відповіли. Моя. Подзвонив на фірму, звідки був заявник, запитав про нього. Сказали, що у відпустці, тривалій. Дівчина, яка відповідала, хихикнула. Я підпустив в голос зміїного холоду і сказав, що не треба жартувати з працівником прокуратури, який дзвонить в рамках розслідування кримінальної справи. Дівчина злякалася, тут же доповіла, що хлопець в божевільні, де йому проколюють курс заспокійливого ліків. - А ваш системний адміністратор на місці? - Ні, він зараз вийшов. Але до трьох годин обов'язково буде. Щось йому передати? - Ні, я ще передзвоню. Поїхав в обласний психдиспансер. Поки справа не варта була і виїденого яйця, я це розумів, але ж я фахівець. Значить, зможу при необхідності роздути з мухи слона. Тим більше, що для Києва головне відрапортувати, що порушено кримінальну справу, а про подальшу її долю питати навряд чи будуть. Як треба, то закрию, та й годі. Ось тому я і витрачав свій час і свій бензин, поїхав бозна-куди. Втім, їхати було недалеко. Облпсихдиспансер знаходився у дворі старого п'ятиповерхового будинку, біля величного Троїцького собору, справжньої окраси Сум. Місце було тихе і сонне, якраз для людей з психічними проблемами. Я пройшов до головного лікаря, там сидів з десяток відвідувачів, але я пройшов без черги. Прокуратуру всі поважали, ми завжди були дорогі гості. В прямому сенсі "дорогі". Я наказав виділити мені кабінет і викликати хворого Шадріна. Завідувач потанцював переді мною, пропонуючи чай, всі вимоги тут же виконав, явно радіючи їх скромності. Минулого року мені було доручено збирати з медичних установ внески на нову машину для прокурора області. Машина була хороша, тому кожен головлікар повинен був виділити від трьох до семи тисяч доларів, залежно від фінансових потужностей закладу. Ці товариші і плакали і на коліна ставали, стверджуючи, що стільки грошей у них немає і взагалі вони голодують. Та заплатили всю суму, я умів працювати з людьми. Секретарка головлікаря відвела мене в окремий кабінет з журнальним столиком, диваном і відеодвійкою. Можливо, сюди головлікар приводив баб, тобто пожертвував найціннішим. Незабаром привели і Шадріна. Я попросив почекати його в коридорі, поговорив з лікуючим лікарем. Той розповів, що пацієнт заспокоївся, але продовжує перебувати в полоні ілюзій. Наприклад, тієї, що його "тримають в голову". - Як це, "тримають в голову"? - Шадрин вважає, що їх системний адміністратор зробив спеціальний прилад, яким зламав його мозок. Тепер через злом адміністратор може проникати в мозок Шадріна і керувати ним, впливати на його настрій. - Ви вірите цьому? - Ні, я ж лікар. - Сам Шадрін, він божевільний? - Скажімо так, у нього проблеми з психікою. Але я б не став називати його божевільним. Він цілком адекватний, судячи з відгуків на роботі, був успішним торговим агентом, бабій ще той. Для всіх те, що відбулося з ним було несподіванкою. Стереотипно вважається, що до божевілля схильні похмурі, самотні люди, а Шадрін завжди був веселий і душа компанії. - Добре, запускайте його. Шадрін був чоловіком вище середнього зросту, спортивної статури, з коротким кучерявим волоссям, відступаючим перед галявинами залисин. Був одягнений в синій спортивний костюм. Спокійно сидів на стільці переді мною і дивився в стіну. - Як вас звуть? - Шадрин Олег Миколайович, рік народження… - Досить, я запитав тільки як звуть. - Досить. Він слухняно кивнув головою. - Я працівник прокуратури, перевіряю вашу заяву. - Довго щось. - Багато роботи. Я хотів, що б ви докладніші розповіли про суть ваших претензій. - Ви все одно не повірите, скажіть, що я божевільний. - Якби я вважав вас божевільним, то не сидів би тут і не слухав вас. - Так лікарі говорять. - Лікарі прокуратурі не указ. Я хотів би, щоб ви розповіли про дії системного адміністратора докладніше. - Та що там розказувати. Він виродок, весь в прищах, не зрозумієш морда чи підошва. Зрозуміло, що його баби десятою дорогою обходять. То він порнуху з мережі викачує, мабуть дрочить прямо на монітор. Я пару раз його заставав спотілим і красноухим. А він мене не любив. - За що? - Бо всі баби мої. Якщо п'янка на роботі, так навколо мене всі в'ються, коли додому йти, так навіть бійки бували, хто зі мною піде. А з ним - ніхто, тільки дрочи. А тут він ще в бабу одну закохався. Новеньку, вона тільки у відділ збуту прийшла. Не те щоб дуже вже красуня, але двадцять років, так воно дуже навіть приємно. Він за нею залицятися почав, тільки такий же страшний, що в протигазі ходив би і то краще. Плювала вона на нього, а під мене відразу лягла, тільки поманив. Раз заходить він на п'янку, а ми з нею в засос цілуємося і я її лапаю, як хочу. Я не те щоб перед цим клопом хизувався, я його і не помічав майже! Потім вийшов покурити в коридор, а він підійшов, пика біла, жовна грають. - Я тобі зроблю! Ти мені за все заплатиш! Кричить, як ідіот. А я п'яний, мені насрати, тільки розреготався, розвернув його та підсаку дав, що аж полетів. А потім почалося. - Що почалося? - Ну, ніби хтось у мене в голові копається. Нічого, нічого, а потім таке відчуття, ніби хтось мені черепок розкрив і спостерігає, що там. Огидне відчуття. Потім думки стали виникати. - Які думки? - Чужі думки. Ось я завжди горілку не запивав, як мужик, тільки закушував. А то думка, що може запити? Я ж знаю, що то фігня, що від того тільки бодун сильніший, але почав запивати. Не хочу, а запиваю! Або хочу фільм по телевізору подивитися, боєвик. Вляжуся на дивані, а рука сама перемикає канал на який-небудь дебільний гумор. Я гумор терпіти не можу, ненавиджу! А дивлюся. Плююся, але дивлюся Петросяна цього йобаного! Мене це дратувати почало, що за фігня така не розумію. Але цей покидьок прищавий далі пішов! Став мені в голову хуї посилати! - Що робити? - Хуї посилати! В голову! - Як це? - Ну, ніби двадцять п'ятим кадром. Про роботу думаю або про баб, а потім то тут, то там починають з'являтися хуї! Ніби я підор який, що мені більше нічого не цікаво, як про хуї думати! Тільки я не підор! Я стільки баб перетрахав! - Не кричи. З чого ти узяв, що це саме системний адміністратор? - З того. Я коли хвилюватися почав від всієї цієї дурні, став думати, хто ж мене занапастити хоче. Я людина спокійна, ворогувати не люблю. Є проблеми - поговоримо і все, без всяких там вигадок. У мене і ворогів немає. Тільки цей виродок прищавий. - У тебе є докази, що саме він причетний? - Які докази? - Будь-які. - Немає доказів. Тільки він мені сам сказав, що дах мені знесет, зробить з мене ідіота і в божевільню посадить. Все так, скотино, і зробив! - Тихше, не кричи! Коли він це сказав? - Десь з місяць тому. Я ж бігав, як обпечений, не міг зрозуміти, що зі мною робиться, а він все насміхається. Дивиться на мене і сміється. Я не витримав, узяв його за петельки, до стінки притиснув, сказав, щоб він все розказував, що знає. А цей виродок сміється і говорить, що помстився мені за бабу, ну ту, з відділу збуту, посадить мене в божевільню і буде там тримати, поки на колінах не прийду прощення вималювати. Я спочатку не повірив в цю маячню. Дав по вуху і відпустив. А потім зрозумів, що не бреше він. Правду каже. Ви мені допоможете? - Що ти хочеш? - Заберіть у нього ту машинку. Він же будь-кого може в голову тримати, будь-ким командувати і життя псувати! - Я діятиму по закону. - Тільки обережно, тому що він і вас може в голову узяти. - Мене навряд чи. - Кого завгодно. Я дуже боюся, що він і вас зможе залякати. - Ніхто не може залякати прокуратуру, не хвилюйся. Ще питання, адміністратор застосовував машинку по відношенню до кого-небудь ще? - Я точно не знаю. Але можливо він намагався на баб вплинути, щоб вони його полюбили. Запитайте Ганну, ту дівчинку із збуту. Вона щось теж скаржилася на дивні думки. - Добре, до зустрічі. - Тільки не киньте цю справу! Благаю вас! Я готовий свідчити в суді, цю справу потрібно вирішити, його потрібно зупинити! Або я його заріжу. Це він сказав спокійно, холодно, наче все вже вирішив. Він не брехав. Він міг. Звичайний хлопець, він не вбивця, але він у відчаю, він на межі. Зриву. Як казав мій дід, і у горобця серце є. І людину можна довести до вбивства. А можна відвести. - Ти ці дурниці покинь. Заспокойся. Я справ не кидаю, а тобі потрібно зосередиться на лікуванні. - Я і так зосереджений. Я хочу вийти звідси, я нормальна людина. - Думаю, що так воно і буде. - Будьте обережні, благаю вас! Мене потішила його турбота про мене. Я відправився на роботу Шадріна. Офіс його фірми розташовувався на околиці, двоповерхова будівля, прибудована до великого складу. Запитав про системного адміністратора, він виявився на місці - сидів в кімнаті, щільно уставленій комп'ютерною технікою. Середнього зросту, схильний до повноти, обличчя дійсно в прищах. Неприємна людина, але мені доводилося працювати і з куди мерзеннішими. Я назвав себе, він здивувався. - Я закон не порушував. - Я веду перевірку заяви вашого колеги Шадріна. - Так він же в божевільні. - Так, зараз він проходить курс лікування, але є його заява, яку я перевіряю. - І що він там написав? - Ти не знаєш, в чому він тебе обвинувачував? - А він же кожного разу по-іншому. Спочатку говорив, що я псую йому настрій, потім що відбиваю баб, останній раз так кричав, ніби я хочу його примусити зробити мені мінет. - Це неправда? - Та звісно неправда! Нафіг він мені здався, невдаха, йолоп! Так розійшовся, але погляд від мене ховав. І брехав. Намагався перевести справу на особисту неприязнь, яка дійсно була, щоб підкріпити правдивість своїх слів. Це йому не вдавалося. - Що ти знаєш про машинку? - Яку машинку? - Котра дозволяє тримати людину в голову. - Що за дурниці! Не знаю я ніякої машинки. Брехав, густо почервонів і відвернувся. - Я по залізу, по софту спеціаліст. А про машинку для людини не чув, я ж не доктор, я системний адміністратор. Глянув мені в очі, я напер на нього поглядом, він відразу ретирувався, ухилився, став нервово хихикати. Він був схожий на щуреня, я відчував, що він бреше, що він якось причетний до божевілля Шадріна. Але поки мені нема за що було його прихопити, я навіть не знав про що питати. Тому узяв особисті дані і пішов у відділ збуту. Там поговорив з Ганною, через яку все і почалося. Симпатична дівонька, хоча, на мій погляд, дуже вже худа. Нервувала і лякалася. Я запитав її в лоб про те, що з нею відбувається. Вона густо почервоніла і опустила очі. - Звідки ви знаєте? - Шадрин розповів. - Вова хіба не в божевільні? - В божевільні. Але прокурор може вести дізнання де завгодно. - Навіщо вам це? - Є підстави вважати, що і ваші проблеми і Шадріна - наслідки технічного втручання третіх осіб у вашу свідомість. Вона подивилася на мене переляканими очима загнаного звіра і заплакала. Коли жінка дивиться такими очима, це хвилює. До того ж їй було двадцять років, свіжа, як травнева троянда. Мені довелося зробити зусилля, щоб не піти в мріяння. - Спокійно, все буде добре. Просто розкажи, що трапилося. - Я не знаю. Розумієте, цього ніколи не було. - Чого не було? - Ну, мені стало здаватися. Якісь обривки думок, лізла і лізла в голову дурість всяка. Я подумала, що це від нервів. Ми стояли в коридорі, поряд проходили співробітники, начебто по справі, але жадібно вслуховувалися, про ще це цей велетень балакає з Ганнусею. Вона нітилися від їх цікавості. - Давай, вийдемо на вулицю, пройдемося. Вона слухняно кивнула головою. Як же вона мене боялася, була зовсім ще дитинка. - Коли це почалося? - Десь за місяць. Я тільки з Володею познайомилася. - Познайомилася? - Ну, ми почали зустрічатися. Я знала, що він бабій, але він, він такий хороший. Потім у нього почалися проблеми, йому стало щось здаватися. Я не розуміла його, але потім, потім у мене почалося теж саме. Неначе хтось заліз мені в голову. - Це якось пов'язано з системним адміністратором, з Калмиковим? - Володя казав, що так. - А ти як думаєш? Вона відвернулася і знову почервоніла. Часто дихала, тремтячи кінчиком носа. Вона виглядала такою беззахисною, що я відчув прилив бажання. Хотілося підхопити і притиснути її до себе. Я відвернувся. - Кажи, це залишиться між нами. - Він винуватий. Тому що в думках я стала часто бачити його голим. Він огидний, він мені ніколи не подобався, а тут він ліз звідусіль, голий, зі збудженим членом. - Ти з ним говорила про це? - Ні, про що тут говорити. - Ти брешеш. - Що? - Не бреши мені. Ти не умієш це робити. Вона заплакала, спочатку несильно, а потім з нею трапилася формена істерика. Я дав їй виплакатися, а сам намагався втримати себе в руках. Симпатичні панночки, що плачуть, це вам не жарт. - Що трапилося? - Він сказав, що якщо я не пересплю з ним, він зведе мене з розуму, як Володю. - І що ти зробила? - Я злякалася. Володю забрали в божевільню, а ці думки, вони лізли і лізли. - Ти переспала з ним? - Так. Тобто тільки мінет. Раз на тиждень я приходжу до нього і роблю мінет. Тих думок більше немає, я можу спокійно жити. Вона витирала сльози з білих щік і дивилася кудись убік. Я думав про Калмикова, ось же щуреня, таки зміг заламати панночку. Відчував деяку заздрість. Я завжди був спокійний в сексуальному відношенні, але ця дівчинка була особливо хвилююча. І було неприємно думати, що якийсь прищавий мерзотник прибрав її до рук. - Не плач, більше тобі не доведеться до нього ходити. - Він примусить. - Не примусить, я з ним поговорю. - Він зведе з розуму і вас. - Не зведе, я міцний. Вона не вірила мені, так її залякав цей мерзотник. Я попрощався і поїхав на роботу. Взагалі то мені все було зрозуміло і на завтра я запланував викликати Калмикова на допит в прокуратуру, там налякати і примусити написати зізнання. Хлопець він був підлий і боягуз, то проблем з цим бути не повинно. Але вийшло все інакше. Спочатку на роботі сказали, що мене розшукує прокурор. Злий. Для кого іншого це був би кінець світу, але я вже мав певний авторитет, до того ж працював по резонансній справі. Пішов в кабінет до начальства. Прокурор був дійсно злий, виявилося, що терміново формувалася слідча група для поїздки на кордон. З Києва зажадали негайних успіхів в боротьбі з контрабандою, потрібно було порушити з десяток кримінальних справ. Всі вже виїхали, а мене не було. - Юрію Володимировичу, займаюся справою по злочинах у сфері інформаційних технологій. Відмінні перспективи, мені потрібно ще три дні. - Які інформаційні технології? Нам потрібна контрабанда! - Контрабанда буде у всіх, а технології тільки у нас, тим більше, що злочин проти людини. - Даю тобі день, а післязавтра вранці щоб був в Середино-Буді. Все ясно? - Так точно. Їхати в якусь діру на півночі, де царювали контрабандисти, добре озброєні і відчайдушні, мені не хотілося, але наказ є наказ. Потрібно було закінчити справу з Калмиковим, я сів за комп'ютер писати документи. Кожна справа потребує документів. Насамперед відправив повістку на допит, вона йтиме довго, то що завтра доведеться влаштувати щуреняті привід з міліцією. Це навіть добре, Калмикова можна буде із самого початку притиснути. Він гнилий, зламається. Я швидко заповнював документи, згадуючи про дівчинку. Дуже вже гарна, навіть розсердився на себе через зайву мрійливість. Потрібно було зняти увечері бабу і заспокоїти організм. Я все зробив, вже спускався сходами, коли з'явилися дивні відчуття в потилиці. Щось схоже траплялося під час похмілля, але я вже декілька тижнів не пив. Я пожартував, що, значить, організм вимагає градуса, і пішов в кафе неподалік, щоб трохи випити. У тому кафе в мене була пара знайомих офіціанток, з якими можна було провести ніч. Меткі дівки, з ними було весело. Але того вечора виявилася не їх зміна, я замовив двісті грам і повечеряти, коли знову підозріле відчуття в потилиці. Не те щоб було боляче, але мене раптом охопила тривога, якийсь страх, хоч я людина не з лякливих. Стримувався, випив, закусив, до мене підсіла якась дівчина, щось говорив їй. Я як міг намагався відволіктися, але потилиця, вона не давав спокою, я постійно відчував, що там щось відбувається. Я не знав, що саме, але я відчував тривогу, бо те, що відбувалося, було направлене проти мене, в цьому сумнівів не було. Я прогнав дівчину, розплатився і пішов додому. По дорозі стало ще гірше, я крутив головою, мені хотілося кудись бігти або опустити голову в холодну воду. Я зупинився. Потрібно було обдумати те, що відбувалося, бо ж паніка - найгірший вихід з складного положення. Потрібно було все розкласти по поличках. Я стиснув кулаки, спробував забути про свою потилицю. Хтось хоче заподіяти мені зло. Я став перебирати список своїх ворогів і тут пригадав Калмикова. Його бігаючи оченятка, його страх переді мною. Це він, хто ж ще! Він хоче залізти мені в голову, як Шадріну або дівчині! Я засміявся від цього нахабства. Я працював з досвідченими злочинцями, з бувалими людьми, які бачили багато що. Але жоден з них не намагався залізти мені в голову. Намагалися обдурити, частіше купити, дуже рідко налякати, але лізти в голову! Це вже зовсім зухвальство! Я продовжував сміятися. Коли небезпека знайдена, це вже пів-справи. Втім, цей Калмиков був настирний, він продовжував свою роботу: відчуття в потилиці продовжувалися. Я міцний тип, але його наполегливість може узяти верх. Раптом він зламає мою голову? Я не хотів перевіряти, що буде. Зупинив таксі і поїхав до нього на роботу. Він, швидше за все, сидить в своїй кімнатці, як павук сидить і плете мережу. Ну, я тобі лапки повідриваю! Я думав про те, що зроблю з ним і тим відволікався від потилиці. Іноді тер її, вже дуже сильним було відчуття тривоги. Нарешті приїхали, я постукав в двері офісу. Якщо Калмикова не буде, поїду до нього додому, адреса є. - Хто там? Це був його голос. Він застав мене зненацька, але я умію швидко думати. - Це сусіди, у нас світло відключили, телефони не працюють, потрібно подзвонити. Він відкрив двері. Але трапилася одна невелика заковика. Цей мудак виявився таким обережним, що двері відкрив, а ґрати - ні. Побачив мене і зблід. Я схопив його за руки, потягнув до себе і тріснув головою об ґрати. Потім додав удар в підборіддя. Це був нокаут. Я став лазити по його кишенях, знайшов ключі, відкрив грати і пройшов усередину. Взагалі це було не дуже законно, але до мене в голову теж лізли не згідно із законодавством. Відтягнув Калмикова в його кабінетик, перевірив, що більше в офісі нікого немає. Вийшов і розплатився з таксистом, ткнув йому посвідчення, щоб не додумався настукати в міліцію. Повернувся до Калмикова,вилив на нього склянку води. Він прийшов до тями і перелякано втупився на мене. - Ти що, зовсім йобнувся? На кого поліз, дурню? - Ви не маєте права! Я ударив його в обличчя, не сильно, щоб не було великих синців. Потім перевірив йому шпаківню: вдарив в сонячне сплетення. Не сильно, якщо б сильно, то убив би. Калмиків скрутився, я штовхнув його на підлогу, заламав руку, підняв і повів в його комірку. Там тихо гуділи комп'ютери, я глянув на один з моніторів і побачив себе. Маленька фотографія на екрані, а поряд безліч якихось схем і кнопочок. - Ах ти ж підор, ти в голову мені захотів залізти! Я натиснув на руку, він закричав. Йому було боляче, дуже боляче. - А ну розповідай! Він мовчав. Я знову придавив руку і він знову закричав. - Розповідай! Все і докладно. Прийшлося ще кілька разів сіпати його руку, аж поки у хлопця розв'язався язик. - Що тобі треба? - Що це за фігня, як ти потрапляєш в голову? - Я придумав програму. - Яку програму? - Спеціальну, по злому голови. Можу зламати голову і закачати туди файли, які стають думками. Відпусти, я не можу! - Ах ти ж дурень! Подумав би спочатку з ким зв'язався, перш ніж до мене в голову лізти! - Я не подумав, я більше не буду! - Більше точно вже не будеш. До кого ти в голову ще заліз? Скільки випадків? - Тільки до Шадріна, більше ні до кого! Брехав. Бухгалтерка не стала би таку фігню вигадувати. І по інтонації його я зрозумів, що бреше. Навчився я розбиратися. Звичайно, є специ, що розрізнити важко, але цей лошок як на долоні. Я знову відчув рухи в потилиці. - Ах ти ж виродок! А ну вирубай цю херню! Я потягнув його до клавіатури, але потім відкинув. Всі програми влаштовані однаково. Хрестик в правому верхньому кутку і закрити. Я узяв мишку, але хрестика ні в одному кутку не знайшов. Зате знайшов кнопку "Стоп". Натиснув, почекав хвилину і зрозумів, що здається все нормально – рух в потилиці закінчився. Я повернувся до Калмикова, всадив його на стілець і став допитувати далі. Він весь тремтів, боявся мене. Лякати людей я умію. І тут я пригадав про його брехню. Він брехав не тільки коли говорив, що заліз в голову лише одній людині. Він брехав і коли говорив про винайдену ним програму. Хоча ось це повинно було бути правдою. - Розкажи про програму. - Програма, як програма. - Мене цікавлять деталі. - На вході в голову стоять коди, програма зламує їх і дістає доступ всередину. Потім туди закачуються потрібні файли. - І що? - Вона запрограмовані, щоб час від часу активізуватися і потрапляти в думки людини. Наче правда. - До скількох людей ти вліз в голову? - Шадрину і все. Він мене дістав, він дебіл. - А панночці із збуту? Калмиків різко сіпнувся, мабуть він не чекав такої моєї обізнаності. - Якій панночці? Я подивився на нього важким і жорстоким поглядом. Паузи важливі. Часто людина додумає сам набагато більше, ніж ти можеш їй сказати. - Хлопчик, не жартуй зі мною, інакше погано закінчиш. Він відвів очі, весь тремтів і виглядав жалюгідно. - Краще відпусти мене. Він знову дивився мені в очі, але не побачив там здивування. Хоча хід його був несподіваним. У такому стані він навіть не просив, а як би пропонував угоду. При цьому не називав свою ціну, ловив мене на гачок цікавості. Тільки мене краще не ловити, тому що я пастку розламаю, а ловця роздавлю. - Тебе, малятко, можуть тепер тільки опустити, а відпустити, ніхто тебе вже не відпустить. Я посміхався йому і раптом побачив в його очах маленькі камінчики, якусь гарячкову сміливість, осатанілість, чи що. Думав, що вже роздавив його, перетер на муку, скрутив його хребет у вузол, а Калмиков виявився цілий і впертий. - Ти навіть не уявляєш, з ким зв'язався. Краще відпусти мене, інакше пошкодуєш. Він говорив серйозно. У тому значенні, що не намагався узяти мене на дешевий понт, я ці штучки відразу відчував. - Малятко, ти, здається, зовсім нюх загубив від страху. - Скоро і ти боятимешся. - Тебе чи що? - Не мене, а того хто за мною. - І хто ж за тобою? - Я нічого тобі не скажу. Я тебе попередив, роби що хочеш. Я викликав міліцію і слідчу бригаду. Мене добре знали в райвідділах, тому примчалися через двадцять хвилин, що було майже рекордом. Я не хотів здавати всі таємниці, тому сказав, що справа по боротьбі порушеннями прав інтелектуальної власності. Слідчі трохи зажурилися, чекали від мене більшого. Але нічого не поробиш, стали складати протоколи. Я вилучив кіпу паперів зі столу Калмикова, півсотню компакт-дисків і вінчестер його комп'ютера. Поїхав в СІЗО, щоб ще допитати Калмикова. Не поспішав, хай посидить в загальній камері, поспілкується з зеками, це часто позитивно впливало на хлопчиків, які жодного разу не бували за ґратами. Поки їхав, потирав потилицю. Відчував себе щасливим, що ніхто не ліз мені в голову. Згадував відчуття тривоги, майже паніку, яка була при спробах Калмикова зламати мою голову. Мене різали ножем, було і кульове поранення, одного разу мені довелося пораненим тікати по лісу від розлючених людоїдів, але всі ті відчуття були слабкі в порівнянні з жахом від голови, яку зламують. Привели Калмикова. Він був напружений і твердий. Це траплялося. Більшість людей від шоку розпливається і бери їх тепленькими, але деякі навпаки ніби кам'яніють. Нічого страшного, для досвідченого слідчого це не перешкода. Я почав працювати з Калмиковим, напирав не на фізичний біль, в його стані він міг витерпіти багато що, а більше на вирок, на загрозу тюрми. - Ти ж розумієш, що мені дуже легко пустити чутки, ніби у тебе на комп'ютері знайшли велику колекцію порнухи. З неповнолітніми хлопчиками. Знаєш, що після цього зроблять з тобою в камері? Здогадуєшся. Тому для тебе ж краще не лізти в золупу, а розповісти все і докладно, зробити зізнання. За це одержиш три роки умовно. Ну, доведеться ще суддям заплатити. Звичайно, брехав. Він сяде років на п'ять. Але ж я ж не на сповіді, щоб говорити правду. Головне його зламати. А пряник ламає не гірше за батіг. Надія згинає куди сильніше, ніж безнадія. - Домовилися чи підеш в камеру? - У мене вже є одна домовленість. - З ким? - Я нічого не скажу. Але тобі ж буде краще відпустити мене і забути про цю справу. - Я забуду про цю справу, коли тебе посадять. - Ти ніколи не забудеш про неїо, якщо зараз же не відпустиш мене. Дивно, але він говорив правду. Тобто він міг лише вірити, що говорить правду. Але він же не був божевільним, який би керувався якимись маревними міркуваннями. Він був цілком адекватний тип, трохи закомплексований, але нормальний. Та він був дійсно упевнений, що мені краще не лізти в цю справу. Я намагався здогадатися, хто може бути його дахом. Він схожий на звичного лоха, без зв'язків і грошей. У нього не може бути даху за визначенням. Он він сидить і дивиться на мене, упевнений в своїй правоті і серйозний. Я вдарив його. Ми розмовляли вже минути десять, нічого не провіщало цього удару, Калмиков не чекав, думав, що остаточно перевів наше спілкування в бесіду. Корисно заставати людину зненацька. Я ударив ще, заламав руку, став хрустіти його пальцями. Він кричав, звивався, бився, але нічого не сказав. Я був здивований, що в цьому прищавому глисті узялася така твердість. Можна було зробити йому слоника або засунути яйце в двері. Ще прийоми, але я бачив, що навіть це може не допомогти. Терті і міцні мужики вже б зламалися, а цей лошок тільки кричав і стогнав. Мені навіть цікаво стало. З'явилося якесь завзяття, що невже я його не переламаю! Та не таких ламав! Поклав Калмикова на підлогу. Сів поряд, почекав поки хлопець виплаче свій біль і страх. - А ще у тебе сестра є. Еге ж? І проходила вона по кримінальній справі за наркоту. А потім справу чомусь закрили. Підозріло закрили. Бо, бачте, соломка підсохла. При вилученні на кримінальну справу вистачало, а через місяць вже поменшало і тільки штраф. Дива, та і годі, як ти думаєш? Він весь напружився. Я так і думав, що він дуже любить свою сестру, молодшу сестру, яка потрапила в погану компанію і трохи не опинилася у в'язниці. Батьками ледве вдалося відкупити її, сам Калмиков продав свій комп'ютер, мобільник і телевізор. Ледве нашкрябали грошей на хабар слідчим. Він так радів, що Зоя не потрапила у в'язницю. Бо вона така ніжна і тиха, їй не можна за ґрати, вона там не витримає. І тут цей бугай-слідчий згадує про Зою. - Так ось, справа вже відновлена. Вранці прихопимо і Зою. Двоє хлопців вже дають свідчення, що вона продавала травку. Тут не тільки зберігання, тут і розповсюдження. Розумієш, чим пахне? Це строк, серйозний строк. Він зірвався. У кожній людині є слабке місце, головне знайти його. Буває, що людина міцна, захищений бронею, ніби танк. Потрібно зайти збоку, перебрати родичів, друзів, жінок. А потім вже лупити по ахіллесовій п'яті. Я пам'ятаю штурм Грізного в 95-у. Десятки російських танків, палаючих на вулицях. Танк могутня машина, багатотонна, з гарматою і снарядами, але в неї теж є слабкі місця, що вже говорити про людину. Я дожав Калмикова, він виглядав жахливо, весь тремтів, валявся у мене в колінах і кричав, що краще сам загине, аби лише я не чіпав його сестру. Я і не збирався чіпати, але поважно кректав, ніби ще думав, чи варто погодитися на ці умови. - Ну добре, розповідай. Тільки все і докладно. - Я не можу розповідати. Чорний компакт-диск, там все записано. Тільки потім не ображайся, я тебе попереджав! І не чіпай Зою! Хай я здохну, але не чіпай її, не чіпай! В цілях повчання я хотів запитати, чи не був би він проти, щоб в голову до його Зої заліз хтось і примусив її робити мінети. Але він дуже погано виглядав, щоб ставити йому питання. Кричав, що він загинув, що помре заради Зої. - Калмиков, заспокойся. Ти не загинув, ти врятувався, тому що щиросерде визнання твій єдиний вихід. На ось, пиши. Дав йому папір і ручку. - Вважай, що пишеш своїй сестрі вільну. То старайся. Він швидко все написав. Ту ж херню, що вигадав програму, заліз в голову торговому агенту Шадріну, бухгалтеру Сергиенко і дільничному Шаліку. - Господи, дільничному хоч навіщо? - Він хотів Зою посадити. - Про програму більше давай. - Я пишу, пишу. - Фігню пишеш. Бачу, що це неправда. - Правду ти з диска прочитаєш. Якщо захочеш, то до справи додаси. Тільки не чіпай Зою, я дуже прошу, не чіпай! - Не чіпатиму, розписуйся. Він поставив карлючку і став плакати. - У них навіть грошей не буде на похорони! - Заспокойся. Калмиков, які похорони? Суд і на свободу з чистим сумлінням. Йди, відпочивай. Наказав, щоб відвели не в загальну, а окрему камеру. Там сидів зэк-туберкульозник, але в цілому майже люкс. У загальній камері спали по черзі, тому що народу в три рази більше за норму, а в окремій у кожного своє ліжко. Курорт майже. Повернувся до речей Калмикова. Чорний диск був один, поїхав з ним на роботу. Був вже ранок, постовий незадоволено кректав, що його розбудили, але і слова проти не сказав. Боявся. Я вставив диск в комп'ютер. Ні диску був тільки один документ - ДОГОВІР. Так і було написано великими буквами. Я відкрив його і почав читати. Проскочив першу сторону - Калмикова Юрія Федоровича і спіткнувся на другій стороні. САТАНА. Також великими буквами. Він же Замовник. Я сидів і дивився на це слово, мені стало якось неприємно. Я закрутив головою, тому що це всього лише вордовській документ, хіба мало яка дичина там може бути написана. А Калмиков, здається, таки божевільний. Читав далі. Згідно з угодою, Замовник надавав Калмикову устаткування для проникнення в свідомість людей. Калмиков повинен був здійснювати проникнення і зачистку свідомості вказаних людей, після чого закачувати туди нові свідомості, надані Замовником. Натомість, Калмиків одержував грошову винагороду - тисячу доларів за кожен об'єкт. У договорі були детально описані обов'язки Виконавця, тобто Калмикова. Він не міг використовувати устаткування, окрім як по вказівці Замовника. Не міг розголошувати інформацію про устаткування і про роботи. Не міг відмовитися від виконання договору. Ще більше двадцяти пунктів про те, що Виконавець був зобов'язаний робити і чого робити не міг. Замовник же був зобов'язаний лише сплатити протягом одного банківського дня гроші за кожен зданий об'єкт. Внизу договір був підписаний червоним з боку Виконавця і подряпиною з боку Замовника. Я хотів закрити цю фігню, але у документа не було хрестика в правому верхньому кутку. Там був якийсь значок, схожий на ріжки. Я клацнув по ньому і закрив Договір. Потім посидів. Я багато не спав, допит Калмикова був досить напруженими, плюс ці відчуття в потилиці. Звичайно, все це вплинуло. Тут я зупинив себе. Правильні думки, що втомився, що потрібно відпочити. Але я все одно бачу, те, що є і читаю, що написане, а не те, що здається. І цей договір, він є. Я розумію, що такий договір легко написати, що насправді він нічого не означає, що Калмиков міг написати його сам. Все так, але тільки договір багато що пояснював. Його слова, його жах з якого він черпав свою силу. Якби не хитрощі з сестрою, я б навряд зміг його зламати. У двері постукали. Було близько семи ранку, стукати було нікому, постовий завжди сидів на першому поверсі і подзвонив би. Я відчув жах, який холодною змією став підійматися по спині. Двері відкрилися. Я навіть не став думати про те, де лежить мій пістолет. Ввійшла людина. Тобто він виглядав, як людина. Невисокий, коренастий, зовсім не брюнет, швидший темно-русявий. Розумне і рухоме лице, римський ніс. Він сів напроти мене і посміхнувся. - Доброго ранку, Зверославе Миколайовичу. Я не зміг видавити з себе ані звуку, здається, лише ледь кивнув головою. - Думаю, ви здогадуєтеся, хто я і навіщо прийшов. Мені потрібен договір і устаткування. А також моя повна і безумовна відсутність в матеріалах справи. Договір і устаткування мені потрібно прямо зараз. Я сидів і дивився кудись повз нього. Я тремтів і заливався потом. Він клацнув пальцями і я як прокинувся. - Договір. Я віддав йому договір. - Де устаткування? - Устаткування не можна. - Що? І раптом я почав з ним торгуватися. Це від жаху. Я був майже розчавлений власним жахом і тому не розумів, що роблю. Я розказував про необхідність звіту перед Києвом, лепетав про справи з новими технологіями, шепотів про кар'єру. Раптом він різко нахилився до мене і заглянув в очі. - Ти же все розумієш. За годину устаткування повинно бути завантажене в машину, вона зараз стоїть внизу. За годину і ні хвилиною пізніше. Інакше… Ну, ти сам розумієш, що буде інакше. Він голосно розсміявся і пішов геть. Я довго сидів нерухомий, ніби скам'янів. Потім поліз рукою і намацав за спиною шматки льоду. Вони танули і текли водою по спині. Здавалося, ніби я усіявся з плечей. Я весь почав тремтіти і мені було погано. Хотілося кудись втекти і сховатися. Але я знайшов в собі сили поміняти одяг, спуститися вниз, до машини. Звичайна "Газель", в ній чоловік. Він сильно нервував, палив цигарку за цигаркою. - Куди їхати? Дивився на мене зло, готовий був зірватися з будь-якого приводу. Я сів і назвав адресу. Їхали мовчки, мовчки завантажили устаткування і мужик виїхав. Я зупинив таксі і поїхав в собор. Мені було холодно і жахливо, я весь тремтів, так що таксист підозріло на мене поглядав. Уявляю, яка в мене була фізія. Потім я забіг в храм, він тільки відкрився, в лівій прибудові йшла служба. Я став під стінкою і став хреститися, повторювати незнайомі слова молитов, потім ставив свічки, купив собі хрестик. У мене ніколи не було хрестика. Не те щоб я не вірив в Бога, вірив, але він мені здавався дуже далеким, недосяжним і відстороненим. Тут дрібне життя, людські проблеми і йому немає діла до цього дріб'язку. Тепер про таке жахливо було і подумати. Я простояв в соборі до обіду. Витратив всі гроші, які були, на свічки. І лише коли відчув, що жах трохи відступив, пішов на роботу. Мені багато раз дзвонили на мобільний, мабуть, якась термінова справа. Виявилося, що Калмиков повісився в камері. Побив свого сусіда, який намагався йому перешкодити і повісився на шматку простирадла. Оскільки його зізнання було у мене в сейфі, то справа пішла в статистику як розкрита, що і було потрібно. З останніх сил я написав звіт, який пішов до Києва. Потім поїхав додому і заліг спати. Заліз під ковдру і узявся рукою за хрестик. Так було спокійніше. Наступного ранку поїхав в Середино-Буду, працювати з контрабандистами. Це був хороший спосіб забутися. Про справу Калмикова прагнув не згадувати, ніби витер її з пам'яті. Присягнувся собі, що тепер буду обережний і якщо відчую навіть найменше наближення того холоду, то обійду його десятою дорогою. Тому що витримати його неможливо. До речі, водія, який був в "Газелі", знайшли повішеним. Я знав, що це самогубство. Він не зміг витримати пережитого. Я ж дивом вижив і тепер знав, що саме потрібно оминати.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.010155916214 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Два пальці прокурора. Єдиний раз злякався

Не тільки чорною фарбою