Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2626
Творів: 47986
Рецензій: 92779

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза (справжнісінька правда)

ЯК МИ КИНУЛИ КУРИТИ (Спогади дев’ятикласника)

© vanda, 12-07-2007
– Закурюйте, – Гришко провів рукою широке півколо. Ситуація була варта того, щоб сховатися у  віддаленому кутку парку і гірко закурити. Чоловіки страждають мовчки, а сигарети допомагають їм значуще мовчати і не плакати. Ми "стрельнули" в Гришка по сигареті, які той, в свою чергу, стрельнув у батька. Знайшлася і напівпорожня запальничка, яка на кілька хвилин відволікла нас від тяжких думок. Отже, ми – це Андрій, Гришко, Віталій, Нік і я, Сергій, – тицяючи пальцями в коліщатко запальнички, хто як зумів, розпалили свої сигарети.
…Правду кажучи, курці ми ніякі, і в нашому 7-А тільки Гришко і  Саник почали влітку по-справжньому курити. Першого вересня вони принесли в клас разом з квітами нудотно-солодкий сигаретний запах, і вчителі підозріло нюхали біля них повітря. – Це я біля батька зранку постояв, – легко знімав з себе підозру Гришко. Всі знали, що після  контрольних візитів його батька до школи можна було визначити по запаху, з якими вчителями він спілкувався. За ними довго літав шлейф тютюнового смороду.
Наш гурт сповідував, взагалі-то, здоровий спосіб життя. Ми завжди були спортивною командою. З першого класу всі займалися у гуртку акробатики і гімнастики, потім ходили на дзюдо. Тепер ось захопилися футболом. Ми знали, що таке взаємна підтримка. І ось образили одного з нас – благородних лицарів, п'ятьох вірних друзів і спортсменів!
Образа була підступна, як напад зі спини. Це була зрада. Звичайно, Люда Соколенко, перша красуня класу, таємно подобалася всім хлопцям. Але тільки Андрій, найуразливіший серед нас, був закоханий в неї шалено і щиро відкривав їй своє серце. Нехай він ще не освідчився в коханні, але всі бачили, як Андрій тупо червонів, коли розмовляв з Людою. Його очі ставали сліпими, а вуха – глухими. "Людмила, Мила, Мила людям" і просто "Люда" він писав усюди, де тільки вдавалося це зробити: від обкладинки зошита  до ліктя  власної лівої руки. "Мила моя"  біліло на стовбурі каштана біля школи, і всі дівчата, крім Люди Соколенко, даремно сприймали цей напис на свою адресу.
Андрій  божеволів від кохання, пориваючись здійснювати фантастичні подвиги, але ми делікатно стримували його хворобливі фантазії. Є ж бо цікавіші заняття. Так, ми гуртом прогулювалися біля будинку Люди і вели непомітні спостереження за  її вікнами – якщо можна назвати непомітними наші спроби сховатися за деревами чи стовпчиками. Ми їй надсилали з Нікової мобілки симпатичні картинки і емемески. Останнім часом Андрій взявся відкрито писати їй на уроках записки, поглядаючи замріяно-скляними очима на її байдужого хвостика. Записки обох сторін були нейтральними – їх перевіряли всі, через чиї руки вони йшли по класу. Але відповіді Люди, які Андрій носив у потаємній кишені піджака, мали для нього якийсь глибокий сенс. Уявляєте повну пазуху перецілованих зім'ятих папірців з такими шедеврами: "Там А не дорівнює 15, а 27" , "Ти шо, це неправильно", "Моя відповідь – 38",  "Відчепися, я ще не вирішила" (себто задачу)  і таке інше? Це божевілля тривало вже другий місяць. Дорослим, звичайно, легше живеться. А ми не могли зарадити другові, бо й самі не знали точно, як висловлюють ровесницям почуття і чи варто це робити.
І ось сталася трагедія – сьогодні під час обіду стало відомо, що Людка зустрічається з Пашею з 10-Б. Їх удвох бачили ввечері на дитячій площадці  в мікрорайоні. Вони хихотіли на гойдалці, а потім сиділи на лаві і Паша клав свої лапи на Людчині  плечі. При цьому вони дружно курили. Приголомшливу новину повідомила надійна людина з паралельного класу, не залишивши аніяких сумнівів. Ми сяк-так дообідали, а наш друг Андрій просидів до кінця перерви, зануривши погляд у непочатий борщ. Потім він тяжко і моторошно сказав:  
     - "Передайте …Петру… що я пішов у лікарню".
Чи можна було полишити свого друга в такому стані? Швидко порадившись, ми вирішили не турбувати вчителя праці, Петра Єфремовича,  – потім розберемося (йому й без нас в майстерні вистачає клопоту) – і рвонули за Андрієм. Невдовзі ми всі мовчки йшли алеєю парку, футболячи в усі боки лискучі каштани.
– Хлопці, ви що? – насилу видавив Андрій. – Це ж масовий прогул!
– Нічого, все нормально, – впевнено сказав Нік, самий дисциплінований  з нас.
– Що таке Паша? – почав було Гришко, розмахуючи руками, і сплюнув. – Купа дурних м'язів і плеєр на пузі. А нас – багато!
– Так! – Ми з Віталієм дружно підхопили його думку.
– Про це ще поговоримо, – тихо сказав Нік. Ми якраз осідлали лаву і закурили. Я зопалу так глибоко затягнувся,  що ядучий солодкий дим заповнив мене усього, аж до кишок, і обернувся на тисячі колючих голочок. Легені почало розривати, я хапав повітря і з муками хрипів, гарчав, кашляв. Коли напад минув, я побачив, що Веталь теж кахикає і стогне, аж бекає, в кущах. Нік теж потроху рохкав у кулака, мабуть тільки придурився, що затягується. А ось Андрій… Він здригався всім худим тілом, по-дитячому сховавши носа в зігнутого ліктя. Він не кахикав, а схлипував, плакав, і на це неможливо було дивитися. Трохи паморочилося в голові, але я знову набрав повні щоки диму і не став ним дихати – вийшло краще. І навіщо людям такі муки? Але заради свого друга я ладен був знову смалити і знову заходитися кашлем, хоча мій мозок вже сказав у той момент: "Вперше і востаннє". Ми ще трохи мовчки подимили. Андрій виплакався і  затих, розминаючи в кулаці жменьку тютюну.
…Він би не заплакав, якби перед його очима не постала худенька мама у ті хвилини, коли вона приходила з роботи змучена і сумна. Мама нервово палила, самотньо зачинившись на балконі, і Андрій виносив їй теплу куртку. – Ма, ну що ти, як дитина, від кого ти криєшся? Вона пригортала сина, намагаючись не дихати на нього отруйним димом, і скупо розповідала про те, як її дістав начальник, як вона мріє влітку поїхати з Андрійком на море. Мама була класна і талановита, а батька він  не знав – звичка палити була не єдиною студентською помилкою мами. Думки про неї і сльози чомусь заспокоїли біль, який нуртував всередині. Здавалося, що в тому болі википіли всі почуття до Люди, було її просто жаль.  
– Дурепа, –  несподівано чітко сказав Андрій, шморгнувши носом і відвернувшись в бік кущів. Невже збожеволів?
– Ду-ре-па, – розбірливо, по складах, повторив він. Голос в нього співчутливо зірвався. – Докуриться з тим Пашкою. Точно, докуриться.
– Так про що ж і мова! – зрадів тверезій думці  Гришко, не сміючи назвати "дурепою" ідеал Андрія. – Хочеш, я сам з Пашкою побалакаю? – випнув він груди.
– Ми всі з ним побалакаємо, – додав я. Кулаки в нас вже чесалися.
– Спасибі. Не треба, – хитнув головою Андрій, виказуючи чудеса шляхетності. Ми ще не зрозуміли, що Андрій думав не про Пашу, а назавжди прощався зі своїм першим коханням. Звичайно, він не мав ніякого права на Люду, і вона була вільна у виборі. Але все ж …
Не тільки він втратив щось важливе і гарне в житті. Ми всі втратили –  красуне Людочко, як ти нас розчарувала! Ти ще сто разів пожалкуєш! Ми просто не будемо дивитися у твій бік. А наша чоловіча солідарність сильніша за кохання, так і знай.
– Андрію, – раптом сказав Гришко, відкинувши далеко на стежку маленький недопалок. – З сьогоднішнього дня – зав'язую. Чуєш, я кидаю курити? Запам'ятай.
Оце був справжній вчинок заради друга!
Нік розламав свою майже цілу сигарету навпіл. – Я теж, – просто додав він.
– Я думав про це з самого початку, – радо признався я. – Клянуся, що кидаю!  
– І я теж. Постараюся…– взяв на себе обіцянку і Віталій. – А ти, Андрію?  
– Спасибі, – тихо сказав Андрій і впевнено додав: – Ви свідки, що я не торкатимуся з цього дня сигарет.
Він простягнув руку, і ми по черзі поклали долоню на долоню, як мушкетери, а потім ще постукали одне одному кулаками об кулаки. Так, можна сказати, ми кинули курити ще в сьомому класі.
В школі того дня  на нас чекали великі неприємності. Але то вже було несуттєво.    

10.12.2006



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Особливо зворушує синопсис в кінці.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© М.Гоголь, 13-07-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1115589141846 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …