Наодинці з дощем. Жодних свідків. Порожнє місто та мокра ніч не рахується. Хоча ні – ще ж є парасолька (чужа рожева парасолька ) , та вона радше третій зайвий, аніж свідок.
Краплі падають. Цок. Цок. Цок. Краплі розбиваються .
Сирою вулицею іде дівчина. У відвертій сукні – глибоке декольте, оголені плечі,
оголені ноги. Іде на чималеньких підборах, іде повільною рівною ходою. Хоча варто було б прискорити крок – на вулиці ж гроза, дівчино!
- Дівчино, ви звідки? Дівчино, ви куди?
- Вам не страшно самій серед цієї негоди, під цією зливою?
- Ще й в таку пізню годину?
- А ви якась дивна , дівчино!
:::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::
Дивно , та ти ненавидиш спати в чужих ліжках, просто не виносиш цього. А вони так просили. А вони так благали.
- Ну, куди в таку темряву !
- Ну , куди в таку бурю!
- Залишайся ! у нас так весело!
-У нас так класно!
- У нас пляшка.
- Ще одна. Іще. Іще. Іще.
- От і немає проблем, от і життя налагоджується.
- От і весело, от і класно.
- Навіть ліжко вільне є.
- Покладем . Обігрієм.
- Лишайся.
Ввічливо відмовлялась. Вигадувала невідкладні справи. Переконливо брехала. На правду не вистачало сміливості, сміливості сказати , що ти не хочеш, не можеш і не будеш спати в чужому ліжку. Що спиш лише в своєму, та ще в чиїмось СПАЛА Б, якби …….
Краплі падають. Цок. Цок. Цок. Краплі розбиваються.
Мокрі дерева , поодиноке світло вікон через дощову вуаль – сюрреалістичний пейзаж. Сюрреалістична постать під парасолькою. З- під чорних вій іде сюрреалістичний дощ. Сюрреалістичний вітер зриває краплі з дерев і кидає в обличчя. Дощ усюди.
:::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::
::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::
- Таки ідеш?
- Як завжди!
- Викликати таксі?
- Я проведу?
- Хоч парасолю візьми.
- Бери – бери. Повернеш якось.
- Не забувай.
- Пиши.
- Дзвони.
- Не пропадай.
Ти б навіки пропала у цю ніч. Пропала б у цей шквал, пропала у цей грім, пропала б у цю зливу. Електричні спалахи розтинають чорне небо навпіл. Ти зовсім не боїшся грози. Найзатишніше місце у світі під твоєю парасолькою. Вже не намагаєшся оминати калюжі – просто ідеш. В замшевих туфлях, які мокрі наскрізь. Ти тримаєш парасолю міцно – міцно , як тримають за руку кохану людину. Так тихо і спокійно не було вже давно.
Краплі падають. Цок. Цок. Цок. Краплі розбиваються.
