Багато років тому був у одному королівстві Жахливий ліс.
Кожного, хто наважувався у нього зайти, починав Лісовик
водити. Два дні поводить – на третій ледь живого випустить.
На узліссі у старенькій землянці жили двійко дівчат-сиріт на
землі батьківській. Кожен вечір вони збирали хмиз – Хазяїн лісу
їх не зачіпав, шкодував сиріт. Виросли дівчата, стали сміливіші,
пішли вглиб за хмизом узимку – і заблукали. Сидять уночі під
дубом, вовче виття слухають, зубами з ляку та холоду цокотять.
Слава Богові, Лісовик якраз обхід своїх володінь робив.
Розпалив вогнище, напоїв чаєм з трав, медом лісових бджіл
пригостив. До самої землянки провів. І говорить:
- Сто років тому закопали розбійники у моїх краях злиток
золота з кінську
голову величиною. І пропали десь. Я подарую його одній з вас,
якщо друга погодиться вийти за мене заміж!
Молодша сестра погодилася заміж за зеленоволосого
чоловіка вийти. Викопав Хазяїн лісу самородок золотий і повів
дівчат до знайомого барона (він йому зрідка дозволяв у лісі
полювати):
- Збережи, будь ласкавий, цієї дівчини придане до весілля, бо
недобрі люди віднімуть!
А володар замку якраз грошей потребував. У той же день
два весілля зіграли: обвінчав барон старшу сестру зі своїм
сином, молодшу – з Лісовиком.
Молода баронеса у замку залишилась, а молода лісовичка
повела чоловіка на батьківський грунт, у землянці жити.
Посадив новий хазяїн сад. А була в нього властивість чарівна:
коли Лісовик радів-сміявся, дерева як з води росли.
За перший рік сад виріс,зацвів та плоди дав. Були вони на
вигляд прості, а всередині золоті – виліковували хвороби
молодості та угамовували хвороби старості. Лікарі-аптекарі за
новим урожаєм в чергу записувались!
Розбагатіла сім’я, збудувала дім пристойний. Накупила собі
молода дружина купу нового плаття, та тільки по саду в ньому
й ходить. Бо чоловік на бали не їде і її не пускає:
- Млосно мені, люба моя,там, де багато людей і немає дерев!
Забрала вночі молодша сестра все золото з дому та втекла
за кордон, своєю вродою заморських принців чарувати. А ті за її
гроші іноземці раді, але товаришувати з нею остерігаються:
вона, мовляв, з нечистою силою зв’язана, у неї чоловік Лісовик!
А той вже зібрався назад у ліс іти, бо так сумував за
дружиною, що сад захирів, дерева почали хворіти та сохнути…І
тут прискакав знайомий барон:
- Виручай, друже! Єдиного сина-спадкоємця короля поранив
кабан! Помре –
лихо нам усім!
Скочив Лісовик на дубову палицю і полетів на ній до
королівського палацу. Бо залишився в нього клунок чарівних
яблук від добрих часів. Прилетів – а принц уже при смерті.
Вичавив Лісовик чайну ложку соку з чарівного яблука,
влив хворому до рота – і він заворушився! Влив ще одну – їсти
попросив…Вилікували принца чарівні плоди!
На радощах зробив король Хазяїнові лісу подарунок: забрав
у нього Жахливий ліс, а йому подарував більший, у гирлі
Королівської річки. Вернувся
той до свого дому, витесав човен і тільки спустив на воду (річка
біля дому текла), як гульк! – іде до рідного дому дружина ( у
неї гроші закінчились, а кому вона за кордоном без грошей
потрібна!).
Зрадів чоловік, що жінка жива-здорова, але сказав:
- Не жити нам більше разом! Ось дім,ось сад, живи, як знаєш.
Сів у човен та поплив рікою до свого нового лісу. По дорозі
сміявся, бо радів, що кохана вернулася, і плакав, бо її
розлюбив. Де він плив, виросли
дерева з вітами, схожими на коси Лісовикової дружини. І
скрапували по них у річку сльози Хазяїна лісу.
