Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47435
Рецензій: 92259

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Еротична проза

"Тридцять пострілів Сансари" (Фрейм ХХІ-ХХХ)

© Юта Радуга, 18-03-2020
ФРЕЙМ ХХІ.

Я не знала про Неї нічого, не знала, що любить, що цінує ця Незнайомка, про що думає, як дивиться на небо, що турбує Її серце, і від чого не може закрити свої очі вночі. Але я на пам'ять знала риси Її обличчя, Її посмішку, погляд, який пронизував мене наскрізь. Чим частіше ми бачимося, тим більше мені цього хочеться. Її поцілунки розривають мене на шматки, Вона зводить мене з розуму. Одне ніяк не збагну: «Чому так тягнусь до Неї? Чим Вона зачепила мене до самого серця?»
Ми живемо в паралельному світі, рухаємося різними шляхами та в різному напрямку. Зовсім не хотілося б, щоби Вона була для мене весело проведеним часом, гарнесенькою іграшкою… Вана для мене й досі – Табу, мрія, яка ніяким чином не впирається в мою реальність, зірка в небі – гарна та недосяжна. Вона залишиться для мене першою, хто примусив моє серце стукотіти швидше і подарувала Рай на землі. Тільки в ньому хотчеться розчинитися назавжди. Від Неї залишився не витертий відбиток-слід на губах і чітка згадка у пам’яті. Ніколи не забуду ранок без Неї, ніколи не забуду про Неї, не забуду і те чого не було… Напевно саме це називають коханням? Коханням, що приходить без попередження не питаючи тебе, хто ти: Він чи Вона?! Що приходить і свалює так само без довбаного попередження. Вона запалила в мені полум’я вогню, попіл якого досі важко здмухнути зі свого серця.
Я була чистим полотном, на якому Вона намалювала свій супер шедевр…
Свобода... яке гарне та аля величне слово! Бути вільним в думках, у своїх вчинках, в якомусь двіжняку, написаному тобою ж, в багато чому іншому, чи не це є шматком щастя!? Людина ідеальна для цього світу від народження, їй дано тіло, розум, зір, почуття смаку, але також і відчуття болі, любові, щастя, співчуття, це все позитивні якості. Негативні, такі як злоба, ненависть і інші, людина починає використовувати вже при житті. Знаючи хоч трохи свій власний світ навкруги, розуміє хто є друг, а хто ворог! В житті так! Свобода... це щось те приємне і не реальне, подібне до кохання, а ще ближче до оргазму, але чи довгим він буде чи мимольотним секундним кайфом контролюєш лише ти, це те яке як з'явилось, так і може аля зникнути. Свободу не можна спіймати і затримати при собі, але нею можна користуватися безмежно, на це вона і свобода! Любіть та цінуйте її, адже це одна з тих, хто ЛЮБИТЬ ВАС ЩИРО!
...Вона запалила в мені полум’я вогню, попіл якого досі важко здмухнути зі свого серця. Я була чистим полотном, на якому Вона намалювала свій супер шедевр…

ФРЕЙМ ХХІІ.

На підлозі стоять свічки, і прилади, до яких навіть не доторкнулися двоє закоханих.
Світло від вікна, крізь штори, проникає в кімнату і висвітлює двох тих, хто нічого не помічають, що страшно бажають один одного.
Світло переливається, полум'я свічок відблискує то по одному, то по іншому ніжному тілу, неначе малюнок в стилі НЮ...
Зі солодких стогонів можна зрозуміти, як добре їм обом в обіймах одна одної... Як добре їй, від ласк, які вона їй дарує, як добре і їй ... По плутаному диханню обох, визначити не важко, який потяг вони відчувають в цей момент ...
Так, мені хотілося почати, чергову главу, трохи не схожу на інші, де розповідь йде від третьої особи. Але все ж таки про ту саму – свободу. Але для мене це занадто далеко описувати почуття чужих. На місці героїні, весь час виникаю я, і мені так хочеться відчувати все те, що відчуває вона в той момент, коли... Коли займається коханням... Тому, я повертаюся до першої особи ...
Твоє обличчя то світилось, то пропадало в полум'ї свічок, то виблискували очі в темряві, повні бажання, то закривалися століттям в повному блаженстві, руки ковзали під моїми легкими, невагомими лахами, по стегнах, які так нудьгували по твоїм дотиках ... Губи обпалювали своїми поцілунками, але були такими ніжними і солодкими на смак...
Ми сиділи на встеленому покривалі на підлозі, яке знаходилося посеред кімнати, тут не було особо меблів, окрім маленького журнального столика, кімната була практично порожня, тому кожен шорох, кожен звук, віддавався глухим ехо, відштовхуючись від стін, вільних, дихаючих свободою німих стін.
Воріт твого плаття був розстебнутий, і твої груди були вже оголені, піддаючись моїм пестощам, дотикам, поцілункам, спираючи одним коліном на боковинку того самого столика, ти пестила мої груди, бретелька від білизни вже давно злетіла з мого плеча, оголивши сосочок, до якого ти припала, немов маленьке, голодне дитя, в пошуках солодкого молока. Губи твої охоплювали сосочок, друга рука під стегном знайшла лінію трусиків і зірвала з тріскотом їх з мене одним махом. Мені так хотілося кричати про те, як я люблю тебе! Але губи зливалися в незрозумілий шепіт. Безглузде муркотіння.
Присівши на обидва коліна біля лежачої на підлозі мене, ти доторкнулася руками до вже ожившого «храму бажань», провела акуратно пальчиком по моїй «загадці», вгору, вниз, почувши схвалення стогоном насолоди, моєї свободи, занурилася пальчиком в уже настільки вологе, порушене піхвальне багатство... і почала торкатися кожної стінки мого тіла, включаючи душу. Моя голова вже нічого не міркувала, думки  полетіли в нескінченність, тут існував тільки наш світ, твій і мій ...
Я відчулась в собі якоюсь м'якою, акуратно пестячою, і так збудливо керуючою командиркою твоїх пальців. Твій пальчик пестив ту саму заповітну кнопочку, яка відповідала за насолоду, а язичок доводив мене до цілковитого безпямятства. Я б навіть імені свого не назвала в цей момент. Мене всю трясло від бажання. Мене колотило від збудження, руки тремтіли, я намагалася затиснути боковинки ніжок столика пальцями, щоб не кричати ... Але це не допомагало .... АААААААААА ... Як я хочу тебе!
Твої рухи язиком прискорювалися, ти відчувала, що я близька до оргазму, від одних тільки оральних ласк. Ти доводиш мене до безумства, своїм язичком. Він так уміло орудує в моєму тілі, то скручуючись голочкою, то розпрямляючись, немов морський скат в море ... Мені здається, що кожен міліметр мого тіла горить, це щось нереальне, так не буває! Чи буваааааааааєєєєєєєєє!!!!!!!!!!!АААААААААААААААААА...Так тепло. Так спокійно. Так безтурботно. Твої губи починають цілувати мої стегна, спускаючись нижче до колін, до ніг, ти готова поцілувати всюди, це стільки ніжності в твоїх поцілунках? Я відчуваю до безтями такі ніжні почуття.
Ти протягуєш мені руку і пропонуєш піднятися очима. Я слухняно встаю, мене трохи хитає, я ще не прийшла до тями від випробуваних почуттів-наркотиків. Ти скидаєш подушку з крісла і кидаєш легко на підлогу, допомагаючи мені розстебнути блискавку на твоїй сукні, знімаю її з тебе, залишаючи її на тому місці, де я тільки що отримувала непередаване задоволення.
Своїми поцілунками покриваю твоє тіло від лінії росту волосся на голові, до кінчиків пальців на ногах. Цілуючи тебе мої губи наче переживають збудження і ніжність, ти проводиш руками по моїх губах, сам по собі прочиняється мій рот, я прикушую твій пальчик, ти його залишаєш, я починаю пестити пальчик, проводячи по ньому язичком, занурюючи трохи більше в рот, облизуючи його, стискаючи, цілуючи, торкаючись ніжно і покусуючи... У той час поки я пещу твою шию, спускаючись нижче, до грудей, і лоскочучи твоє тіло своїм пустотливим язичком. Язичок проводить навколо соска, потім прикушує його зубками, ти згинаєшся як кішка, під цими ласками, моя рука ковзає по талії, розсуваючи ніжки, моя рука пестить твоє жіноче лібідо, я відчуваю як ти збудилася. Як знову стала вологою і готовою до польоту...
Я акуратно, не поспішаючи, входжу в тебе, і світ знову змінюється, але вже в твоїх іграх внутрішнього світу, ти намагаєшся відкрити очі, сфокусувати зір, але бачиш тільки моє обличчя, яке все так же відблискує в полум'ї свічок ... Тільки бачиш на підборідді блищить крапелька поту, яка виникла від бажання бути поруч ... Я в тобі рухаюся все впевненіше, ти відчуваєш кожен поштовх моїх пальців в собі, кожен їх сантиметр, і трохи стискаєш м'язи піхви, щоб відчуття були яскравіше, з твоїх губ зривається стогін, приглушений, майже тихий, і я відчуваю як тобі добре, твої руки обіймають мене за плечі, губи продовжують ласкати, жадібними поцілунками, два тіла нерозривно рухаються, як щось одне, рухи все синхронніші, ласки все казковіші, поцілунки жадібніші... а тіла... тіла бажаючі одне одного, і не бажають, щоб це припинялося...
Трохи відірвавшись від потіх обережно беру гарячу свічку і перехиляю теплий віск на твою збуджену мокро-холодну спину, маленькими крапельками він застигає на твоїй шкірі, вмить вимальовуються красиві сніжинки і тріскають неначе скло на морозі мізерними крихітними осколками щастя…Тобі це дійство подобється, так! Це наш особистий театр тіней, коктейль пролитий на нашу саморобну постіль на підлозі, який хочеться пити і пити, п’яніти і не тверезіти ні на хвилину…
Ти покусуєш мою шию, я коперсаюся в твоєму волоссі, як можна сильніше їх затискаю, тобі шалено добре, здається, що шум машин за вікном, люди, які поспішають з роботи додому або діти, ті, що плачуть на вулиці - це інший світ. Світ, в якому немає нас.
А в цьому світі, тільки відчуття до тебе, всередині твого тіла, тільки ласки, які обпалюють своєю пристрасттю.
Я стискаю твої груди своїми руками, злегка сповільнюючи рухи, я не хочу, щоб все так швидко закінчилося, тому злегка зупиняюся, щоб заспокоїтися і вгамувалась ти. Ти дивишся на мене такими очима, що хочеться дати тобі все, щоби ти не попросила. Ми міняємо позу, я лежу на животі, ніжки разом, руки над головою, ти цілуєш мою спортивну попку, стегна, піднімаючись вище по спині, припадаєш губами до шиї, я чекаю, чекаю що ти ввійдеш в мене ... ти злегка гладиш рукою це місце, а потім входиш, повільно, акуратно ... мені хочеться розплакатися від кайфу, заплакати, але я розумію, що далі буде тільки кайфовіше, сильно стискаю край пледу, що під нами в руках і однією долонею закриваю собі рот, щоб не кричати голосно, ти починаєш рухатися впевненіше, бачачи що все піддається, я гублюся в океані емоцій, я не відчуваю болю, тільки приплив насолоди, нову хвилю збудження, нову хвилю бажання, потім твоя рука гладить мене, губи пестять мою шию, а рухи стають все впевненіше, з кожним рухом мені здається я розірвуся, я не можу більше вести себе тихо, мені хочеться теж не вести себе мовчки, ми з тобою стогнемо разом, ще трошки. Так, так, таааааа ...... ТАААК!
Після довгого запливу, довгого перебування під водою, так хочеться виринути і ковтнути повітря, з посмішкою на обличчі, і повним відчуттям задоволення.
А навколо вже темрява. І тільки твоє дихання я чую поруч.
Свічки догоріли, залишивши нас на одинці з темрявою, з літаючим запахом воску, сексу і своїми почуттями.
Відчуваю повну душевну спустошеність і безтурботність…
Ось шматок ще однієї свободи у власних іграх внутрішнього світу…

ФРЕЙМ ХХІІІ.

-Як ти? - так починається кожна наша з тобою розмова.
Ну хіба я можу розповісти в словах як сильно за тобою сумую, як мені тебе не вистачає, як порожньо на душі, коли ти не поруч ... Коли ти мовчиш, чи не дзвониш, коли не пишеш ... Як порожньо відчувається цей світ, тільки в моїй самоті, наодинці з собою і своїми думками. Хіба можу я це пояснити і розповісти, відповівши на питання «Як ти?». Це просто не можливо.
-Все добре! - з натягнутою посмішкою кажу я в телефонну трубку, пишу в листуванні, електронних спільнотах - діректах або смс повідомленнях. Тому що чесно на це питання просто відповісти ще раз кажу не можливо.
Хоча іноді так і хочеться закричати в цю саму телефонну трубку, написати ВЕЛИКИМИ літерами в тексті, що мені дуже погано, тошно, самотньо, що я як самотній вовк готова вити на місяць, тому що ти не зі мною. Ми живемо на одній планеті, спілкуємося однією мовою, натискаємо одні і ті ж букви на клавіатурі, але ми такі далекі ...
Як мені, чорт візьми, не вистачає цих рук, погляду цих бездонних очей, цих солодких смачних губ ...
-Я ж по голосу чую, що не все гаразд, що трапилося? Твій голос зазвучав стривоженим.
-Я не можу без тебе…
-Хочеш я приїду? Хочеш? Ти тільки скажи?
І що, цікаво, я повинна відповісти, те що хочу я, або подумати про тебе, як ти зараз будеш повинна зламати свій «графік», і потім опинитися поруч зі мною?
-Я не хочу нав'язуватися, якщо ти сама цього не захочеш ...
-Буду за годину. Цілую і не сумуй, я тебе прошу, тільки не сумуй.
Що відбувається? Світ перевернувся? Або це я просто не відчуваю землю під ногами, відвал башки просто. Ти сама запропонувала приїхати? Сама? І це було твоє бажання, нехай і викликано якимись іншими думками, але ти прийняла рішення, опинитися зі мною поруч. Звідки, чорт візьми, ці сльози? Чому? В душі якесь не зрозуміле відчуття, радість? Радість? Задоволення? Не зрозуміло…
Я сходила в душ і привела себе в порядок, заплакані очі прийшли в норму, і з'явився навіть блиск в них. Я розчісувала перед дзеркалом волосся у своєму пустому коридорі, коли почула дзвінок над вухом. Відчинила двері ...
Я відкрила їх ширше, і ти увійшла. Чмокнувши мене в щічку.
На сусідньому дивані, там за стіною я показувала як сильно скучила ... Коли твої руки ковзнули під мою футболку, коли твої губи стосувалися моїх, твій ліфчик, твоя сорочка, все полетіло на крісло. Губи обпалювали мою шию, вони пестили мої соски, які вже напружилися від збудження, руки ковзали по моїх стегнах, я заривалась носом в твоє волосся, яке пахло ароматом ванілі ... Ти покусувала моє вушко ...   Я обхопила твої стегна ногами, і міцно обнявши тебе, мені вдалося відчути твою ... Я руками розстебнула твій ремінь, твої джинси були там же, де і всі інші речі ... моя футболка прикинулась фанерою над Парижом і полетіла в куток кімнати, твоєму погляду постали мої   груди ... ти злегка провела по моєму тілу рукою, воно в пориві рушило тобі назустріч, твій пальчик від низу до верху піднявся до моїх губ. Я облизала спочатку один, потім другий пальчик ... вибрала найсмачніший і почала його смоктати більш жадібно, покусуючи його, ти дивилася на мене, яке задоволення мені це приносить, мої очі були закриті, а язичок крутився навколо пальчика туди-сюди .... туди-сюди ... твоя плоть тверділа піді мною, я відчувала наростаюче бажання, почала робити кругові рухи на твоєму паху, продовжуючи пестити пальчик, твоя вільна рука, стискала мою попку.
Піднявшись трохи вище, ти опинилася здавалося в мені. Я облизувала пальчик більш жадібно, а відкривши очі, побачила, що твої очі закриті, що твоя голова відкинута назад, що тобі це приносить таке ж задоволення, мені завжди здавалося, що коли ми займаємося сексом, ти стежиш за кожним моїм рухом, а ти виявляється, так само як і я відчуваєш, ти закриваєш очі ... Твої дві руки стискають мої стегна, ти посилаєш їх в правильному темпі, ти стогнала від задоволення, я починала рухатися по колу, соваючись попою по твоєму жіночому збуднику трохи нижче лобка, рухаючись в такт з твоїми рукам, що тримали мої сідниці, ти рухалася мені на зустріч, я вклоняюся над тобою, щоб цілувати, цілувати твій носик, лоскочучи мовою, цілувати підборіддя, шию, малюючи на ній невигадливі візерунки, губами покусувати груди, щоб побачити, як тобі добре.
Мої груди стикаються з твоїми, вони лоскочуть тебе своїми сосками, ніби пушинка пестить твоє тіло, я схиляюся над тобою, губами потягують сосочки на твоїх грудях, язичком вожу навколо них, повертаюся до шиї, губами, жадібно-жадібно цілую тебе, і все швидше починаю рухатися, ти рухаєшся все швидше і швидше на зустріч мені, ми ловимо одну хвилю збудження і здається що я вже близька до нашої крапки завершення, твої губи дуже м'які і податливі, твої губи - гарячий і наполегливий напій, що кричить вереском «ВИПИЙ» я покусую твою нижню губу, я відчуваю твій новий приплив бажання, всередині мене ніби щось велике ненаситне і не видиме, але повністю відчутне моїм внутрішнім «Я», я м'язами клітора відчуваю як пульсує твоя плоть, як відчуваю кожен фрейм, де він знаходиться ... . ааааа... …я зараз вибухну на тисячу маленьких шматочків, мені дуже-дуже добре, мені так приємно знаходитися поруч з людиною, яку я обожнюю, яка мені подобатися, кожною клітинкою або частинкою свого тіла, належати їй, цій людині... АААААААА .... Твоя мова стає ще наполегливішою, руки на сідничках все сильніше стискають їх, все різкіше я припідіймаюся на тобі, ааааааааааааа, ... Ти вдихаєш жадно тепле повітря так само голосно як і я, а потім ... потім щедро видихаєш його ... Бо ... Вся теплота твого тіла ... моя ..., Тепер я теж відчуваю як тобі добре... Ми відкриваємо очі ...
Ти проводиш руками по всьому моєму тілу, цілуєш мої плечі, дякуєш за всю радість і задоволення, що я тобі подарувала очима ... І я розумію, що тобі цього мало, ти мовчки підійнявшись на ватяні ніжки босячком чапаєш на коридор до холодильника, хапаєш звідти лід, приносиш у кімнату де власне і відбуваються всі наші ігри внутрішнього світу. Беру губами кубик льоду, ти лягаєш на живіт біля мене, стоячи на колінах нахиляюсь до твоєї тремтячої спинки я випускаю трохи нагрітий моїми губами кубик льоду тобі на ямочки поясниці, ти здригуєшся, і тобі приємно, шкіра вмить покривається мурашками…
- Яке це непередаване відчуття, бути з тобою поруч! Випалюєш вмить ти ці слова в гробовій тиші...- Не по телефону, смс, а тут, по-справжньому ... як шикарно відчувати тебе, коли тебе можна помацати, обійняти, приголубити... просто мовчки мовчу, ніяк не згребу до купи вальсуючі фанфари у своїй башці.
Це не описати відповіддю на питання «Як ти?» ... Це можна тільки показати, як я за тобою сумую ...
-Я дуже тебе Лю… Моя няша!
Я відкриваю очі ... Чотири стіни, не вимкнене світло ... і порожня подушка поруч ... Беру телефон і вимикаю сраний будильник, ну що ж, хоч уві сні збуваються фантазії та   бажання ...
Дві половинки одного цілого, один подих на двох… Поцілунки, котрі сплітаються в один і серце… серце тарабанить в одному ритмі, адренанліном голодно наїдавшись. Як же буває файно, коли біологічний годинник співпадає, як буває гарно, коли бажання співпадають з можливостями.
Ми спочатку цьомались, а потім знову цьомались я… обличчя, губи… шию... знову це відчуття внизу живота, що наповнює радісттю всередині нас… двіжняк одного цілого, бажання наше спільне… ми єдині в цей момент, мозок в мене просто відключається і я не в стані хоч на чомусь зконцентруватися. Мені хотілось кричати, стогнати, кусати, щипати, і просто верещати в тишину…
…мене кидало в жар, я стогнала в голові сугубо від задоволення, …все скінчилось, коли в мене декілька разів блиснуло в очах (їбаний будильник в той час перебивав мені видуманий моїми фантазіями оргазм). Я ще пару хвилин так і лежала, приходячи до тями…
Думалось… Але ж я реально відчувала її, всередині себе, кожною клітинкою свого тіла, кожним вдохом, який був один на двох, кожним рухом, що ми робили, ми ставали ближче одна до одної, хотілось і не хотілось отримати оргазм, і він був, був в моїй голові, мій таємний прижок зі скелі, а в неї не знаю що, але в останній момент ми поцілувались і обоє тихенько застогнали… тому як відчували одне і те ж по ходу… а як інакше? Половинки все ж таки, одного цілого, схоже на те!
Прекрасний сон з чудовим фіналом, і такий же віртуальний, як і наше з тобою - ЯК ТИ?

ФРЕЙМ ХХІV.

Здавалося б, ви разом, і все повинно бути добре, кожен намагається бути щасливим і робить щасливим іншого, але що не так? Щось заважає ... Довіра. Правильно кажуть, що її важко заслужити і легко втратити. Відновити довіру часом буває дуже складно, а іноді і не можливо зовсім. Але у тебе вийде. Все тільки в наших руках ... варто тільки відкритися, відкрити свої почуття і душу, людині, що здатна тебе прийняти такою, яка ти є ... тією, хто весь час поруч і любить або кохав тебе.
Але що заважає бути щирою з тією людиною? Страх. Страх що не зрозуміє? Страх, що не прийме? Або це насправді якийсь план, про який ти і сама ще не підозрюєш ... Спочатку повернути людину, щоб нікуди не поділася, стати слухняною і каламутити свої справи за її спиною, але тільки, щоб вона довіряла і не сумнівалася? Нііііііі! Все не так. Ти хочеш людину свою повернути, тому що сенс існування загубився, і ти розумієш, як тобі необхідно бачити її або відчувати поруч, знати, що з нею відбувається, які вона відчуває почуття ... І ти готова змінюватися, змінюватися так, як це буде необхідно. Зробиш все, що в твоїх силах ... Що поробиш, якщо ти закрита ... і в тобі все накопичується-накопичується, ти не вважаєш важливим говорити якісь дрібниці, типу             «ти знаєш, а ось до цієї твоєї подруги я тебе ревную» або ... «що знову твій друг»? ...« Ну так, звичайно проведу вечір одна», «що? Вечірка на роботі? Звичайно, їдь, я знайду, чим себе зайняти, головне тобі добре» Не хочеться обмежувати щастя іншої людини, тільки тим, що тобі в цей вечір буде просто самотньо і нема чим зайнятися і скиглити з цього приводу, нехай хоч комусь з нас буде добре. А я перетерплю, вона ж терпить іноді, коли буває добре мені. Та ще й як терпить! А все це квіточки-ромашки, порівняно з моїми заслугами перед нею ...
Загубилася емоція? Машинальний секс? Ну, іноді його насправді не хочеться і робиш це, тому що ТРЕБА. Можливість з'явилася або момент зручний, в такій ситуації живемо ми обоє. І, на жаль, не завжди в силах її змінити. Ти готова до компромісів, готова поступатися або приймати її позицію, але ... не клеїться, весь час когось щось не влаштовує. ... Все в цьому світі взаємопов'язано, якщо немає довіри у відносинах, то і секс виходить не щирим, не справжнім, підробленим, ... як і лицемірні, бувають слова – «я тебе люблю», а в душі «пішла в сраку, бачити тебе не хочу».
Все проходить, пройде і це. Все повернеться на круги свої. Просто потрібно чекати, потрібен час, який ми весь час квапимо, хочемо, щоб все відбулося швидше, щоб швидше вирости, скоріше, закінчити школу, швидше вийти заміж чи одружитися, швидше знайти хорошу роботу, швидше народити вам обом щастя у дім, швидше те чадо виховати. ... Навіщо квапити? Все прийде. Прийде своїм часом. Тому і наші відносини повернуться до витоків, просто не відразу, просто треба почекати, повірити, навчитися заново, відчувати людину і приймати  її ...
Довіра, це основа основ будь-яких відносин, дружніх, сімейних, ділових. Якщо її немає, то жодна дружба не завершиться успішно, а тільки прогримить гучним скандалом, жоден шлюб не розпадеться при взаємній згоді і жодна угода не буде успішною. Якщо довіри немає.
Відновлюйте цю тонку ниточку, щоб не репнуло там де вже й так тонко. Відновлювати те, що тебе з тією людиною з'єднує і просто намагатися обплести павутину навколо, а потім і взяти більш товсту котушку ниток і сплести канат, щоб довіра не рвалася, вже ніколи ...
Довіряйте один одному, це важливіше за всі свої егоїстичні бажання і думайте «МИ», а не тільки «я». Думайте про другу половинку… Думайте душею панове, бо не все так легко, та просто як нам здається інколи, і не забувайте говорити про це в голос одне одному!

ФРЕЙМ ХХV.

Адже тобі казали, що з тобою поряд жесть як небезпечно. З тобою блудиш десь, і кожне слово нашкрябане чи сказане тобою, навіть просте «привіт», тягне жахливо до тебе. Ти стильно пахнеш заразо і дорого, від тебе віє феромонами, ти збуджуєш. Зводиш кришу з розуму своєю присутністтю.
- Ну так, я знаю, що небезпечна, так, я пахну дорого, та, стильно. А знаєш чим? Скажу навіть ким. - Япахну смачно дорогою мені жінкою. Її запах я ношу з собою і пахну тільки нею, нашим домом, нашим затишком, від мене разить солодкий запах, стрьомним для вас сучки, я пахну смачно коханою жінкою. Чужа ВОНА пахне смачно і заманює собою, як і чужа жінка зводить з котушок собою інших, але пахне своєю половинкою, нею єдиною.
«Заборонена ягідка завжди солодка». Всмоктуйте та випускайте аромат одне одного завжди, бо буде як завжди-просто текст!
ФРЕЙМ ХХVІ.
Ось так і руйнуються відносини. Через не довіру, не прийняття. Через не любов. Коли прагнеться проводити з людиною будь-який момент, а тобі єхидно посміхаються, стоячи підступний план зрад. Коли я була з тобою, мені здавалося, що все досить, але ... Світ, який дарує віртуал він інший. Я там розкріпачена, абсолютно ні від кого не залежна, я самодостатня. І мені так хотілося зберегти всю цю гармонію, тебе як опору, маму номер два своєї дитини, і той світ, в якому я можу бути якою завгодно. Спокійною і тихою мишкою нашого сімейного життя, і настільки розпусна в віртуалі. Різні світи. Так. Не плутати! Але не завжди це виходить ...
Так, дійсно, вийшло символічно. Вісім років знайомства, тридцять років вже мені бабахнуло ... Зміни, все це повинні були бути зміни. Весна. Так на що завгодно можна це списати! Ми просто в дійсності дуже різні. Як лід і полум'я. Різні настільки, що не в силах вже прийняти один одного заново. Тому як ти вже прощалась зі мною не раз. А прощати нескінченно, як би сильно мені цього навіть і хотілося б, ну просто неможливо. І склеєна ваза, весь час, падаючи, вже не склеїться знову в якийсь засраний момент. Просто буде нічого вже клеїти, бо тисячу разів клеєне-переклеєне, штопане-перештопане. Всі шматки кераміки розсипалися і їх просто потрібно зібрати і винести нахуй на смітник. Як з відносинами-вони розсипалися. Треба вміти розлучатися. Треба вміти відпускати. Як я не змогла відпустити тебе два роки тому, я сподіваюся, що зможу тепер ... Без сцен, істерик. Просто тихо і спокійно, хоча в душі ... в душі. Готова розірватися від сліз. Переживеться. Стерпиться. Забудеться.                 І. можливо, я нарешті знайду нову себе. Яку любитиму. Яку буду в змозі прийняти. Щоб це я. Любляча сама себе Я. А не те, чим я стала, живучи з тобою.
Можу тільки з вдячністю прийняти те, що ти мене такою зробила, та хто я, це спасибі тобі, сім із восьми років ти мене виховувала. Ні, не те, що я настільки волелюбна і ласа на жінок, що корчать з себе прям мою «мамочку», а в характері. Що я завзята і наполеглива. Що ти мене такою зробила.
Сподіваюся, що ти зможеш пережити, а ти це безумовно зможеш, як ти мені довела і не одноразово, будучи з різними пошатайлами, що проскакували в твоєму аля самотньому житті, скрашуючи таку твою нещасну самотність, доведеш свою самостійність і таке всяке горде гівно з твоєї особисто голови. А я в свою чергу, почну велетенську працю над собою, власне, здорову роботу треба починати виключно у здоровому глузді, тому оскільки я вважаю, що «ожили в сраці жили» (я про себе), я пожалуй розпочинаю ВЖЕ!!!
Ну і як завжди, знаєш, а ти пробач, за всі мої вчинки, які заподіяли тобі біль чи ненависть до любові, до відносин, до людей, чи просто за злість можливо до навколишнього такого гарного та неймовірного світу ... Я шкодую, і каюсь звичайно як і кожна людина, що десь наплужила. Удачі в новому житті, удачі в новому здобутті і пошуку себе...
P⁄S. Я все так же кохаю тебе... не зрозумілою, по дибільному наївною, можливо, хворою любов'ю, але реально, справді любаю ...

ФРЕЙМ ХХVІІ.

Вечір. Чекаю з роботи мою най улюбленішу і дорогу людину (на сьогодення). Ти несподівано зателефонувала мені і сказала, що вже їдеш, це була приємна несподіванка. Я, безумовно, підготувалася, вечеря всє дєла ...
Дзвінок по мобільному телефону, коли ж ти запам'ятаєш код від під'їзду? Аж бісиш. Поки ти входиш в під'їзд, я вже чекаю свою знахідку біля вхідних дверей.
-Привіт! - ти цілуєш мене з порогу, я дотягують до твоїх губ, злегка встаючи навшпиньки ...
-Дарова!
Ти заходиш у квартиру, знімаєш куртку і взуття, такий звичний рух, ніби приходиш сюди до мене, щовечора ... Як би мені хотілося, щоб ти приходила до мене щовечора, кожного разу балувати тебе смачною вечерею, прасувати тобі твій одяг, просто знати що після роботи ти прийдеш додому, до нас додому ...
Поки ти знімала куртку з взуттям, я вже встигла вдзирити в твоїх очах і прочитати бабські дурні ілюзійні мрії, де ти встигла побудувати все наше майбутнє і придумати як ми назвемо колись наших дітей. Блять ну все ж так було чудово! Нерозумно? Спитала сама себе в голові! Та то є лишень твої мрії, ну і нехай! Всі ж люди про щось мріють, та я особисто не вмію ставати чиєюсь здійсненною зіркою, що впала під ноги, я зазвичай планую собі своє особисте по іншому, і з іншою людиною… Ба як виходить, я просто маю любов у серці і кохання в голові, але не до тебе, але не з тобою... Тобі звичайно я про це не розповідаю. Менше знаєш-краще дрихнеться, як то кажуть в нашому народі. Все годі роздумів. Звичайно, я просто дуже радію, коли ти приходиш до мене, але люблю коли не часто, інколи полюбляю самотність більше ніж із кимось в себе вдома.
Ти пройшла до кімнати і звалилась на диван, втомлена, очі виражали якусь байдужість і відстороненість, мішки під очима видавали важкий день.
-Все норм? - я закинула питання і присіла навпочіпки поруч з диваном, тримаючи твою руку у своїй руці.
-Так! - сухо і доступно.
Твої очі висловлювали занепокоєння, я вирішила не лізти, захочеш - поділишся, а ні - значить не моя то справа, та і не стосується мене твоє особисте якесь там можливо лайно.
Я тримала твою руку в своїй руці, піднімаючи її трохи вище, поцілувала її, злегка торкнувшись своєї щоки. Такий рідний і близький запах (та не коханої мені на жаль людини), такі довгі акуратні пальці, така рідна моя, коли дивишся мені в очі ...
Я сідаю на край дивана, проводжу рукою по твоєму обличчю. Моя долонька ковзає по твоїй щоці і ти повертаєш до неї голову, цілуючи тильну сторону долоні. Такі вологі м'які губи ... Моя долонька ковзає вниз по твоїй шиї, робить коло навколо неї, ти прикриваєш очі від втоми і безсилля ... Тобі треба розслабитися.
Я вийшла на кухню і з шафи дістала пляшку рому, я знала який ром ти п'єш і тому дістала саме його, стояв в шафі про всяк випадок. Кинувши туди кілька кубиків льоду з морозилки, я принесла склянку в кімнату. Ти все так же лежала на дивані.
-Перевертайся!
-Не зрозуміла? - ти і справді не зрозуміла.
-Перевертайся, що не ясно?! З посмішкою на обличчі примушую тебе знов нарешті розслабити свій корпус і перевернутись на живіт.
Ти слухняно повернулась, лежала на животі, в руці вже був келих із ромом, ти зробила ковток, що обпалює і крижить льодом твої губи, ти відчула, що у тебе пожежа всередині і легкий холод з зовні.
-Постав стакан на край дивана.
Ти поставила і лягла. Я стягнула з тебе светр і кинула на стілець. Сіла тобі на твою кістляву дупу. І ласкавими, ніжними рухами почала гладити твою спинку, від низу до верху, зверху вниз, ніби пір'їнка малює на твоїй спині, ласкаво-ласкаво, а потім теплі губи притулилися до твоєї спини, трохи залоскотала тебе своїм волоссям, потім руки почали стосуватися твоїх плечей, спочатку ніжно, а потім все сильніше і наполегливіше, ти дуже напружена і я намагаюся повернути тобі трохи безтурботності, розслаблення та сили. Я звичайно, що не масажист, але я масажую твої плечі, шию, розслаблення починає відбуватися, ти стаєш «м'якішою», мабуть, проблеми залишають твою голову, ти летиш від них, відсторонюється напруга та втома від тебе, вона покидає твоє тіло, мої руки торкаються твоєї голови, скуйовдивши волосся, потім спускаються до вух, та злегка масажують гарячі мочки, потім повертаються до шиї, і вниз по спині, я гладжу спину, вже не в медичних цілях, а в практичних. Я гладжу ніжно і наполегливо, проводжу долонями по боках, потім по спині, торкаюся губами шиї, наближаюся до вуха, кусаю його. Ти відчуваєш моє тепле і не спокійне дихання, мої руки смикають твоє волосся, я піднімаюсь на твоїй попі, і крокую вниз, до дивану, даю тобі можливість перевернутися ...
Ти перевертаєшся, я підходжу до тебе, цілую в губи, вони м'які і дуже збуджуючі, ми граємо мовами, потім ти проводиш своїм язиком по зубах і злегка відтягуєш губу, потім прикушуєш мене, мої руки гладять твою груди, я пещу тебе і повільно, повільно, не поспішаючи розстібаю гудзик на твоїх джинсах, блискавку, стягую їх, разом з білизною, потім по щиколотці, до колін піднімаюся поцілунками, вище та вище, руками обіймаю стегна. Злегка притискаю їх, покушую, потім руки мої ковзають вгору, до твого живота і грудей, а я наближаюся до неї, до твого секрету... як це приємно, як це збуджує... я збуджена дуже сильно, я відстороняюся від твого секрету і піднімаюся губами вище, до твоїх губ, по твоїй шиї, уздовж підборіддя, до твоїх уст, проводжу язиком по верхній губі, потім по нижній, потім притуляюся до твоїх своїми, ти руками розв'язуєш мій халат, стягуєш трусики, така швидка одразу теплота, невидимка заповнює мене зсередини, я б хотіла, щоб вона мене дістала до самої верхньої точки мого тіла, я намагаюся рухатися знизу вгору, ти все сильніше наповнюєш моє тіло, твої руки стискають мої стегна, мої тримають твої на рівні ліктів, ти дивишся на мене не зводячи очей, а я ... я не можуууу ... я перекинула голову назад, з моїх вуст раз по раз зривається стогін, я танцюю вгору-вниз, злегка натискаючи на тебе, ти наді мною рухаєшся на зустріч, наші тіла нагадують головоломку, ребус, щось і десь, де треба щось повернути, щоб щось вставити, нісенітниця якась, про що я тільки думаю.
ААААААА, я рухаюся досить швидко, але мені хочеться ще прискориться, ти натискаєш на мою попу і пригальмовуєш мене під собою, ти не хочеш закінчувати, занадто довго нудьгувала по ходу щоб ось так швидко все зробити...                (Я зазвичай за секс без цяцьок усіляких там із секс-шопу, але коли правильно мене завести, я теж все можу з задоволенням).
Ти намагаєшся встати, потім спускаєш на підлогу зі свого тіла довбану «цяцьку», яка досі вібруючи кружляє як метелик… встаючи поспіхом за тобою, ставлю тебе обличчям до стіни, твої руки хапаються за стіну як за рятувальний круг, ти щокою відчуваєш холод бетону крізь шпалери, а всередині відчуваєш жар мого тіла, ти вся мокра і волога від бажання, від збудження, ти шалено хочеш, улюблену позу зі мною. Я входжу в тебе пальцями, злегка тягну на себе твою попу іншою рукою, ти вигинаєш спину, немов дика кішка, потім рукою тримаю тебе за довге кучеряво-русе волосся, а інша ще пестить твою таємничку, губами цілую плече і спину, твої груди напружені, соски стирчать, я відпускаю волосся і торкаюсь однієї з них, видно як ти так хочеш кричати, я рухаюся всередині тебе, аж поки мені не німіє по лікоть рука, ти відчуваєш кожен поштовх, ніби удар по стіні м'ячиком, але збудливо, дуже збудливо і кожен раз, коли я опиняюся вгорі якоїсь точки, тобі так хочеться розірватися як тією повітряною кулькою, і мені здається, що з тебе вилетять ще сотня таких же кольорових кульок.
Ти повертаєшся до мене обличчям, я притискаю тебе до стіни, від холоду бетону біжить холод по спині, губи зливаються в поцілунку, який засмоктує як в болото, своєю пристрастю, своїм бажанням, мої пальці іншої руки всередині тебе знову, я пещу твою радість, я пальчиками творю щось із тобою, тобі так неможливо приємно ... .ааааа ....Я напираю на тебе своїм тілом, піднімаю одну твою ногу і входжу в тебе знов і знов, твої груди стикаються, наші губи в одному поцілунку, наші тіла єдині.
Я рухаюся всередині тебе різко, наполегливо, доходячи до самої вершини твоєї свідомості, твої стогони приглушаются поцілунком, твої руки ковзають по твоїй спині, дряпають впиваючись в шкіру, це щось неймовірне ... аааааааа ...... таааааак ... .тааааак ... таааак ... я роблю кілька різких, дуже бажаних тобою рухів, і потік мого бажання заповнює всю мою душу всередині, я відчуваю прилив ніжності до тебе, відчуваю теплоту твоїх рук, мої губи сповзають до твоєї шиї, щоб поцілувати... .А у тебе перед очима водоспад, і падаючий човен, з веслами, такий різкий обрив, а потім у миротворення якесь летиш...
-Ти до неможливості приголомшлива! - але я всього лише посміхнулася і міцно тебе обійняла.
Якби ти знала, як ти мені дорога на даний момент, ти б залишилася б і на все життя зі мною, а не на одну ніч, якби ти знала як саме ти на сьогодення розфарбовуєш моє сіре небо в голубе, саме ти робиш мене щасливою сьогодні, але я не винна, що ти всього лишень прийшла на трохи в моє життя, я не винна, що моє серце кохає іншу ...
Хотілось і не раз тобі сказати «пробач мені, я більше не у грі».
Але це були всього лишень не озвучені думки ...

ФРЕЙМ ХХVІІІ
.
-Тралєвка моя, поїхали кататися на великах на природу? До озер?
Удвох, по гарнючій природі, навколо пахне хвоєю ... білки стрибають по деревах, а ми котимося сміючись та шукаючи файне місце для пікніку ...
Навколо цвірінькають пташки, розмовляють своїми матюками... Дерева перед нами розходяться в різні боки, поступаючись нам дорогою ...
Перед нами рівна гладка галявина, на якій ростуть кульбаби і ромашки, ми кидаємо велики і йдемо ближче до озера, щоб розстелити покривало та вмоститися на нього, закинувши ноги та перепочити... дивлюсь на озеро, на воду падають сонячні промені, сповіщаючи про швидкий по ходу захід ... твої очі ... як це чисте озеро, такі ж блискучі… ... в них відбиваюся сьогодні я ...
Ти щокою проводиш по моїй щоці, потім вона втрачається в волоссі і губи наші зустрічаються ... ніжно, акуратно, боячись злякати бажання ... в цьому світі ми тільки одні ...
Вітер обдуває нас легко, ти крізь тонку грань бачиш як збудилися очі ... проводиш поглядом по цій тонкій грані ...
Немає нічого прекраснішого двох закоханих, які віддають всю свою ніжність один одному навіть не торкаючись руками... і їх головний супутник-захід, ... який дарує стільки немислимих відблисків нашим тілам, в наших головах ...
... сідає тихесенько сонце, відблискуючи на твоєму волоссі, ти спостерігаючи як я їм вже третій бутерброд не зводиш очей з мене і хіхікаєш в душі... напевне знову подумки проговорюєш, що я відьма, бо їм і не товстію.
Я нахиляюся до тебе, цілую тебе знову, трава лоскоче мої ступні на витягнутих ногах, а твої губи обпалюють до тремтіння ...
Ти зводиш знову і знову мене з розуму, і так зараз файно та спокійно, так хороше та безтурботно, тепло, спокійно та затишно неначе вдома, неначе у мами вдома у своїй теплій сонячній дитячій кімнаті...
Я гадаю, що іноді саме такі спокійні ігри внутрішнього світу, бувають набагато кращими ніж геймерські штучки в вигляді шаленого чи більш романтичного сексу…
І так чи інакше ти все одно бажаєш ще ... ще ... і щеееееееее.
А потім відкриваєш очі, і розумієш, як світ тебе обдаровує своїм теплом весь цей час .... відчуття зльоту є постійно... нам просто розірве легені від таких польотів, тому інколи внутрішній світ більш задоволений ось такми красотами ані ж красотами наших тіл, які чарівні ці розгони вгору і стрибки з гори ... а потім рівні і спокійні польоти ....
Так. Пора включатись. Харе медитувати.
... я відкриваю очі, ти посміхаєшся, лягаєш поруч і протягуєш ромашку. Я люблю ромашки…
-Это тебе, спасибо за день, я приятно устала, люблю тебя заюшка ....

ФРЕЙМ ХХІХ.

Спогади – застигла мить нашої свідомості. Те, що ми хочемо зберегти, іноді незрозуміло для чого, іноді мучачи ними себе.
Я намагаюся не думати, але все нагадує про тебе. Аромат тютюну із тоненьких цигарок зі смаком смородини і міцної кави, яку ти любиш вранці. Жовте листя осені під ногами і краплі дощу на склі, адже ти так любиш осінь, сама про це не здогадуючись, це пристрасне і чуттєве в'янення природи, коли спекотне томне літо не охоче поступається прохолоді царственної осені. Так так! Ти любиш осінь. Серед усіх пір року саме вона королева. А ти ж любиш нею бути?…
Вдень, коли навколо люди, справи і турботи, мені вдається відволіктися і не думати про тебе, але коли вечір владно вступає в свої права, оточуючи мене оксамитом темряви, і тиша вкрадливо прокравшись в ліжко, огортає мене своїм покривалом, спогади уриваються до мене в мозок, і я знову буваю з тобою, знову твоя. Твоя дівчинка.
Мозок - головний ворог сприйняття чуттєвості і я поступаюся спогадами, припиняю боротися зі своїм постійним, що не проходять бажанням думати про тебе і поринаю просто у солодкі мрії про тебе.
Я так ясно пам'ятаю тебе, здається, що ти поруч, все ще відчуваю твої руки на своїй шкірі, млосний запах твоїх губ, пестять слух збуджуючі стогони твого жіночого бажання. Закриваючи очі, я знову опиняюся в твоїй квартирі, в спальні, куди я так любила приходити до тебе. Радію тобі і ті секунди щастя, що стосувалися нас обох, наче крила метелика.
Ти лежиш посеред кімнати на ліжку, ліниво і валь’яжно щось перебираєш у телефоні пальцями, і тихенько дзиркаючи скоса спостерігаєш за мною, удавано байдужо, оманлива байдужість типу до мене.
А я збоку біля тебе, на твоїх грудях лежу головою і втикаю мимольотно зловивши пультом по телебаченню очєрєдний брєд такої здавалось би шикарної історії любові, що в реальному житті не існує, розніжена, з млосними і розширеними зінницями, бо все в цьому любовному сюжеті так ідеально.
Ні, не чорне мереживо сорочки відтіняє матову шкіру мого тіла, а просто бавовняна піжама в клітинку, що ти мені подарувала, приємна до тіла, та особливо мені до смаку, ні, вона не ковзає як атлас по ніжкам, і не тиняється сорочка туди–сюди від схвильованого дихання на грудях, проста та зручна собі не сексуальна піжама-вона для відпочинку мого тіла...
Ти покидаєш те своє віртуальне майно, поглядом роздягаєш мене. Ні не шовкова стрічка закриває мої очі, чомусь у цей момент я думаю якого вона кольору, я просто їх закриваю сама. Мені б хотілося, щоб вона була чорна, але її немає.
Оксамитова темрява огортає мене, і я здригаюся, а ти нахиляєшся і шепочеш:
- Я соскучилась, заюша. Я – рядом.
Я не боюся. Я з кожною хвилиною хочу тебе все сильніше. Спекотне бажання накочує, невидима хвиля, позбавляючи мене волі. Я відчуваю тебе шкірою, відкриваючись насолодою як квітка до сонця, віддаючись тобі без залишку.
Моє тіло горить, змінює температуру, я відчуваю твої руки, губи. Вони ведуть свій танець вниз, пестячи соски, спускаючись по животу, залишаючи вологий гарячий слід на шкірі. У мене виривається стогін, божевільна жага пронизує мене, і моє тіло інстинктивно здригається.
Я немов купаюся в в'язкому желе пристрасті. Твій аромат просочує мою шкіру, долоні, подушечки пальців, гаряча лава життя і твоя енергетика володарчої енергії наповнює мене, прямуючи очима до тебе і твого бажання, я помічаю, що твоєму єству немає місця...
Раптово гілка дерева, розгойдується негодою, вдаряє по шибці. Я здригаюся і повертаюся зі своїх солодких гарячих мрій.
У кімнаті тихо, лише вітер завиває в осінню ніч, і дощові краплі стукають по склу.
Я знову одна, хоча на губах ще залишається смак твоїх губ, я все ще відчуваю жар твого тіла ... мені здається, що ти теж зараз думаєш про мене .... … я б цього хотіла. Іноді події стрімко несуться вперед, випереджаючи розвиток або згасання почуттів, надовго залишаючи наші життя в полоні спогадів.
І більшість фреймів написаних в «Сансарі» ти будеш прилаштовувати до себе, ти настільки впевнена в собі, ти настільки впевнена в мені особливо, що досі навіть і не зрозуміла, що світ клином не сходиться тільки на любові одній до тебе, бо не тільки серце керує головою та всім тілом, ще є таке поняття, як ЛЮДИНА – я ЛЮДИНА, з почуттями, з гумором, з розвитком, з розумінням, з мудрісттю та поняттями дорослого розуму, я все бачу те, про що ти навіть і не здогадуєшся, я роблю вигляд, що я нехай для тебе сліпий дурень, та чи на довго? Як гадаєш? Відповідь одна! Іще один останній фрейм, лише один, і він останній…

ФРЕЙМ ХХХ.

Хрясь! полетіла пляшка і вщент розбилася об двері, що зачинилися за тобою ... Я з силою видихнула повітря, дозволяючи своїй люті знайти вихід. ЗНОВУ! Скільки вже можна приходити, щоб потім піти. З гуркотом полетів на підлогу посуд з перекинутого підноса. Здається, там теж щось розбилося… Плювати. Стало трохи легше. Трохи. Так.
«Встала, взяла себе в руки, пройшла на кухню», - це я собі. «Молодець, дівчинка!» - це теж собі. Десь тут була горілка, залишки від Нового року, блін, знайти б, літо на дворі. Так давай прямо з горла, нічого, зараз стане легше. Ну ось вже стало. Сиджу на підлозі і дихаю. Головне зараз - дихати, дихати, тому що, коли так погано, на грудях стоїть паровозне колесо.
Ми познайомилися з тобою одинадцять років тому. У забігайлівці-кафе, студентське життя все таки. Зустріч ніби не передбачала ніяких серйозних відносин, нас там було багато, але ти сиділа навпроти мене. Зібралися, так, просто відсвяткувати футбольну гру дівок, що грали за твій універ в якому ти навчалася тоді, пивка попити пару ящиків як завжди. Я на той момент не була одна, без коханої людини, а ти просто я й не пам’ятаю, якщо чесно чи була з кимось. Та це усе одно немає ніякого значення, ми все одно зійшлися за довго після цього, разом святкували всі свята та проводили вихідні і таке інше.
Тоді був найкращий Новий рік у моєму житті, просто чудовий, прекрасне, свято. Все було чудово, танці навколо ялинки в новорічну ніч, свічки, святкова вечеря та запаморочливе втикання в твої очі. Відчуття було неначе я на гірках. Мій адреналін протікав по моєму тілу і розуму немов якась сильно страшна історія. І здавалося, що я підіймаюся на самий верх гори на якомусь підйомнику. Потім мене садять в надувну камеру і зіштовхують з початку гірки вниз. Здається, що ті гори дуже круті, камера стрімко набирає швидкість, навколо миготять кущі і дерева, зливаючись в одну суцільну лінію, від страху перехоплює подих, а я зі щасливим вереском мчу вниз. А в кінці гірки стоїш ти, я падаю в твої гарячі обійми, а ти смачно цілуєш мене в губи… Такого порівняння не знайти ніколи більше.
Здається наче потім ми вже вдвох їдемо на спуск, і ти навчаєш мене кататися на гірських лижах. Я весь час падаю, а ти смієшся. Потім падаєш разом зі мною в сніг, обіймаєш мене і ми цілуємося....ти цілуєш мене в носик, і дмухаєш мені на вії гарячим диханням, а мені не хочеться вставати, хочеться валятися з тобою на снігу вічність, і просто втикати в небо.
Секс з тобою був чимось незвичайним. Ми не спали ночами, тільки забуваючись коротким неглибоким сном, одна біля одної. Потім ми прокидалися і знову жадібно тяглися одна до одної. Ти знала усі мої бажання, виконувала всі мої забаганки, легко вгадуючи їх по одному моєму погляду, по одному подиху...
Кожного разу це було непередаване відчуття. Від того, як ти мене пестила, просто зносило дах. У мене до тебе був не такий вже великий досвід сексу. І лише з одним моїм партнером у мене були тривалі стосунки. Тому, я була досить дрімуча в сексуальному плані. Ти буквально заново відкривала мене в коханні.
Мій колишній, якось одного разу, теж намагався приголубити мене губами, але робив це так невміло і без всякого ентузіазму, що я швидко втратила інтерес до процесу, а згодом просто відмовилася від нього. Секс з ним взагалі був досить простою і примітивною справою. І хоча я регулярно отримувала оргазм з ним, згадати, загалом, особливо було нічого. Все було стандартно і по правильному.
З тобою я відкривала новий світ, світ, де панують секс і любов, і знову секс.... З тобою я ніби прокинулася. Кричачи і задихаючись в твоїх обіймах, я немов би відкрила себе як жінку і, нарешті, дізналася, що таке справжня насолода. Досі, коли я пригадую ці дні, мене охоплює солодка, томлива знемога, ніжки судорожно стискаються, внизу тихенько пульсує і стає гаряче...
Я ніколи вже не забуду відчуттів твоєї швидкої і пристрасної мови, те як ти пестила, лоскотала і ніжила мене. Будучи пристрасною і захопленою людиною, ти все в житті звикла віддавати без залишку, ти і в сексі забувала про все на світі, цілком і повністю віддаючи себе, насолоду і пестощі. Мені здавалося, що не залишилося ні одного сантиметра мого тіла, не зацілованого і не заніженого тобою. Ти хотіла володіти мною повністю, хотіла знати всі мої самі дивні і найпотаємніші бажання. Здавалося, для тебе не існує взагалі ніяких обмежень. Скільки разів за ці дні я літала від оргазму з тобою, я просто не знаю. Здавалося, ми могли займатися коханням нескінченно, іноді мені навіть не хотілося виходити з кімнати і ти зносила їжу прямо сюди. Тоді ми їли і знову любили один одного. Напевне так у всіх відносинах, коли вони тільки починаться, ти бажаєш з’їсти людину, яка на той момент здається кращою з кращих у всьому світі.
Всі ці дні пролетіли як сон…
«Закінчено бал, погасли свічки», - подумала я… І ось тепер сиджу перед ноутом, пишу ці рядки на згадку в останній раз! Обіцяю собі не впускати у свою світлу голову минулий час з тобою! Я не шкодою про нього кажу по чесному як є!
Коли ти пішла перший раз я чесно нічого не пам’ятаю з першого дня шоку, на наступний день ще було нічого. Зате після завтра настав Пиздець... Я не могла ні про що думати, крім тебе. Я сиділа і дивилася на свій телефон. Я постійно перевіряла і моніторила, може бути, прийшла смс, і так постійно. Ти не дзвонила, тобі було зовсім не до мене. Я тільки зараз задумалася про те, що не знала твого телефону на пам'ять. Так тривало довго, майже два тижні, потім я почала звикати, та й робота захопила, і я вирішила вважати відносини з тобою просто приємною пригодою.
Ти подзвонила через місяць. Ввечері майже о двадцять третій годині, і як ні в чому не бувало, хотіла поговорити, ми говорили ні про що, ти була під алкоголем і це відчувалося, ми розмовляли... Поки я відкривала і закривала рот, як риба, в двері продзвенів дзвінок. Я відкрила її, і замість тебе в кімнату вплив величезний букет ромашок. Я стояла перед кур’єром, і не могла підняти на нього очі, відчуваючи, як мене переповнює бажання, як сильно я за тобою скучила. Мені хотілося вилаяти тебе, але я не могла говорити... кудись пропав голос… і взагалі ті квіти були не від тебе… а я так надіялась, що то ти, адже з нових моїх ухажорок ніхто не знав про мої улюблені квіти.
В той час я жила неначе не в цьому світі. Мені здавалося, що я зійшла з розуму, що все крутиться, і біль стає нестерпним. Відчуття тебе, твого тіла були такими гарячими, такими чудово бажаними. Я дихала і жила тобою, я пила дихання з твоїх губ, уявляючи тебе всюди, я вбирала всю тебе, твою шкіру, твій запах, твій смак, я навіть не знала, що я тебе так хотіла....
Це точно було, як спрага. Але вгамувати її вже не було так чарівно, та так солодко.
Щоразу перед сном згадувала моменти нашого кохання, як я перевертала тебе на живіт і притискалася до тебе зверху всім тілом, обіймаючи і пестячи тебе. Ти не пручалася, ти не могла, та й не хотіла, я була іграшкою в твоїх руках... Мені стало жарко, я задихалася і стогнала від натовпу гострих пустих відчуттів, відчуттів які я просто зараз згадую...
Я нила ночами в подушку і я вже готова була тебе майже благати... ну дай же мені скінчити це нікчемне життя... я не можу більше... благаю… будь ласка... благаю…
Поступово моє життя перетворилося на болісне і солодке очікування тебе. Ти з'являлась іноді раз на тиждень, іноді раз на два, іноді раз на місяць, іноді кожен день. Я ніколи не знала, коли це станеться. Щоб ти не говорила, ти ніколи не виконувала своїх обіцянок, і завжди з'являлася несподівано, або так само несподівано зникала. Я так і не дізналася, навіщо ти грала в цю гру бувши вже знову у парі, але ти часто і несподівано телефонувала з інших номерів. Це якось було пов'язано навіть не хочу думати з ким чи з чим, і ти мене в це не присвячувала, і слава яйцям фаберже.
Не знаючи, коли ти з'явишся, я постійно перебувала в стані готовності, постійно думаючи про те, коли ти прийдеш. Я не могла розслабитися, і не могла планувати ніякі справи, тому що якщо ти з'являлася, ти не переносила моїх відмов. Звичайно, ти не влаштовувала скандалів, і нічого не вимагала. Ти просто йшла і зникала на довго. Тому, я звикла робити всі свої справи під тебе.
Як я не намагалася звикнути до таких відносин, очікування вимотувало мене, воно було болісним. І хоча зустрічі після цього очікування, вражали своєю пристрастністтю, іноді просто змушуючи мене плакати від насолоди, я не відчувала себе щасливою.
Я ніколи не була впевнена, що дійсно потрібна тобі, вже не кажучи про те, що ти мене любиш. Про це я просто боялася навіть запитати ще раз, ось так і виходило, що при всій пристрастності наших відносин, ніякої близькості у нас не було. Я весь час думала, що тобі потрібен тільки секс чи хто зна що, я так і не розумію досі... Більше нічого. Мене абсолютно не влаштовували такі стосунки, але я страшенно боялася тебе втратити знову.
Я любила тебе, але і ненавиділа іноді за те, що ти мене мучиш. Я боялася показати тобі свою залежність, і тому теж робила вигляд, що мені потрібен тільки секс, чи просто провести приємно вечір, і я типу легко до всього ставлюся. Від відчаю і іноді від нудьги, я фліртувала з іншими молодими людьми, про що ти мені завжди з усмішкою говорила, підкреслюючи, що я без тебе не сумую. Іноді мені хотілося тебе вбити... І любити одночасно. Я не знала, чого більше мені хотілося, обірвати наші відносини, або продовжувати. Вони вимотували мене, але я не могла їх припинити, кожен раз, коли ти приходила, все починалося знову.
Я ненавидівши тебе любила. Хотіла, щоб ти залишилася, і хотіла, щоб ти пішла, нарешті, назавжди. Я, як справжня жінка, була палкою і непослідовною у своїх вчинках. Ти як справжня жінка, теж була пристрасна, але непередбачувана, бо ти дуже дорожиш своєю свободою. Ми варті одна одної. Ми немов однозаряджені кульки зближалися до певної відстані, щоб потім різко розлетітися в сторони і нудьгувати, спостерігаючи одна за одною.
Ми були з тих, кому разом тісно, а нарізно нудно. І не просто нудно, а погано і сумно, самотньо і страшно.... Ми жили на повному видиху, іноді забуваючи зробити вдих. У нас все було на повну котушку, все як в останній раз. До болю вдиху, до неможливості видиху. І потім механізм спинявся, і наставало спустошення ...
І тоді ти навіть відчувала бажання зробити мені боляче, покарати мене. Не за те, що я погано щось роблю, а за те, що ти стаєш залежною від мене. За це ти починала мене ненавидіти. Ти ставала дратівливою, і зневажала мене, або себе ... цього не знаю. Так було неможливо жити. І тому настав результат.
Ти почула, як я розмовляю по телефону зі своїм знайомим. Тобі це вкрай не сподобалося, ти розлютилася і несподівано влаштувала мені сцену ревнощів. Раніше ти так ніколи не робила, і я розгубилася, не розумно намагаючись виправдовуватися, і переконати тебе сама не знаю в чому. Ця людина нічого не значила для мене, але ти не стала слухати і знов пішла.
На наступний день, ти знайшла мене. Мабуть, ти зробила це спєцом, щоб уникнути істерик, і спокійним, майже офіційним голосом промовила мені, що вибач, зайка, ми більше не будемо бачитися. Всього доброго. Прийшла сказати, щоб я тебе не шукала, і не думала нічого поганого, але ти все одно в будь який час є, була та будеш, і що я можу дзвонити за будь яким питанням, бажанням чи проханням, і ти просто все покинеш та прелитиш мені на поміч... пустила сльозу. Повернулася і пішла. Я стояла в холодному оп’янінні, ковтаючи сльози, не в змозі навіть повернутися і глянути тобі вслід.
Після цього настав ще чорніший період. Мені хотілося померти. Ні, я не пила й не плакала. Я навіть ходила на роботу і робила все, що належить, але світ немов втратив фарби без тебе. Небо було сірим. Навалювалась туга. І головне, не було НІЯКОЇ НАДІЇ, ЖОДНОЇ. Життя було порожнім без тебе.
Однак, проходить все. І це теж пройшло. Одного разу я йшла по вулиці, повертаючись додому, в голові складалися вірші самі собою, і я раптом побачила Осінь, золоте листя і яскраве синє небо.
Я знову відчула життя. Дні полетіли легкою низкою. Я поїхала у відпустку з друзями у гори, і мене попускало, я відволіклася, і вся наша історія стала відходити кудись у глибину і втрачати гостроту.
Поки ти сьогодні не подзвонила... Я слухала в мобільнику твій м'який, ласкавий голос і думала про те, що треба сказати тобі, що все вже пішло, пізно, дорога, як кажуть, «вибачте, лікарю, та я вже помер ...» Але чомусь не могла, просто не могла. Горло стис спазм, шалено калатало серце, знову звідкись підступили сльози, і я мовчала, слухаючи звук твого голосу, який я колись так любила...
Ми знову зустрілися в кафе. Потім пішли до тебе і трахнулись так, наче й не розлучалися ні на хвилину. Ми все ще любили одна одну, і навіть трахались, як в останній раз. Може, це і був останній раз (в палкому полум’ї почуттів), не знаю, але ми віддавалися одна одній люто й пристрасно, відкриваючись тілами, але в той же час, не відкриваючи нормально душу, і від цього секс був якимось особливо гострим, майже інстинктивним. Немов любили одна одну не люди з думками, почуттями і переживаннями. А якісь тварини, пристрасно, первісно і неприборкано бажаючи одна одну.
Не ми керували своїми тілами, наші тіла керували нами, бажаючи нас, і відкидаючи всі доводи здорового глузду. Я намагалася ні про що не думати. Інакше я б просто остаточно перестала поважати себе. Це було чудово і жахливо одночасно, раніше я навіть не думала, що можу відчувати такі почуття. Це було немов у ліжку з ворогом. Ненависть і любов перемішувалися один з одним, викликаючи жагучу, гарячу, болісно солодку залежну та не виліковну хворобу страшенної залежності, плавлячу всередині мене, що перетворило мою особистість в якусь іншу, зовсім іншу жінку. Сильну, цинічну, і неймовірно сексуальну і бажану. Напевно, це і називається пристрасть. Некерована і всепоглинаюча....
Потім ти знову пішла, і ось тоді я сиділа на підлозі з залишками горілки в руці, навколо валялися уламки посуду, і я розмазувала по щоках злі сльози.
Коли ти йшла, я не витримала і сказала:  «Я не знаю, що я зроблю, якщо ти знову підеш!». Ти уважно подивилася на мене і відповіла своєю улюбленою фразою: «Зайка, мы не вместе, какие могут быть притензии? Давай не будем, окей?!»
Твердо вирішила тоді для себе, я кажу вам щире «до побачення» королево!
Життя – гра... подумалось в голові, а якщо життя-гра, то ти або гравець, або іграшка.
Вибір за тобою...

ПІСЛЯСЛОВО

Вночі, коли ти будеш дивитися на небо, ти побачиш мою зірку, подаровану мною для тебе, ту, на якій я живу, живу для тебе та на якій я сміюся. І ти почуєш, що всі зірки сміються. У тебе буде багато зірок, які вміють сміятися! Я хочу, щоб всі ті люди, що живуть в твоєму серці дивилися на небо і знали, що там є твоє ім’я і для всіх цих людей можливо ці зірки здаються німими, але ми обоє знатимемо, що вони вміють говорити танцюючи. Я завжди знала, що у тебе будуть зовсім особливі зірки...
Кажуть, що жодна зірка не засяє, поки не знайдеться людина, яка буде тримати ззаду чорне полотно, так от я бажаю, щоб така людина знайшлася раз і на завжди! Зізнаюся, не знаю чому, але дивлячись на зірки, мені завжди хочеться мріяти. Тому я мрію, щоб так і було на справді. Адже зірки — це маленькі дірочки у підлозі Раю, а я завжди хотіла, щоб ти жила тут, неначе в Раю, і чесно кажучи я завжди старалася…
В нас на небі — зірки. Звичайні зірки на самому звичайному небі. І я не знаю, і чесно кажучи не хочу знати їх імен. Я хочу просто дивитися, показувати на них пальцем, посміхаючись, і говорити тобі: «Дивись, як гарно». Там складність прагне до простоти. Там на зорі випадає роса і ми шлепаємо по них босоніж, і я не читаю тобі прози про кохання і болю, життя і смерті: я кличу тебе купатися, тому що вода тепла і в ній відображаються дерева і хмарки. І якщо напружити фантазію, то можна уявити, що ми летимо між ними. А ввечері ми п'ємо вино. Зі смаколиками. І всі таємниці буття, риторичні питання, тяжкі думки й невирішені справи мовчки чекають нас з того боку дверей… (така собі мрія з моєї голови).
Майже кожен дурень знає, що до зірок не дістати, а розумні, не звертаючи уваги на дурнів, намагаються це зробити, не зупиняйся ніколи дертися до зірок, не бійся це робити, ах і да… не тащи за собою ніколи нікого, щоб прикривати свій страх, так ніколи нічого не вийде, зірки хапати треба самостійно! Бо опівночі всесвіт пахне зірками, відчуй цей запах і ти зрозумієш, що є набагато простіші і легші речі під силу нашим можливостям Бо людство наповнило міста світлом, але втратило зірки. Протягнуло кілометри проводів, але забуло, як протягувати руку. Люди навчили свій голос долати за ним тисячі миль, але розучилися бачити очі близьких. Мегаполіси віддають запах гниючої свободи, розкладаючись на тисячі доріг в нікуди...
Перше: не забудь раз подивитися на зірки, замість того щоб зазвичай дивитися собі під ноги.
Друге: ніколи не кидай розпочату справу. Робота дає тобі мету і сенс. Життя без неї стане порожнім.
Третє: якщо тобі пощастить, і ти знайдеш свою любов, пам'ятай, ти дійсно її знайшла, і не варто нею розкидатися.
Мій стан особливий зараз. Я цей стан знаєш як називаю? Ні з ким дивитися на зірки. Так-так, не сперечайся! Мені є з ким піти в кіно, в театр, в ресторан. Мені напевно є за кого вийти заміж. Але мені ні з ким дивитися на зірки. Хтось влучно сказав, що ми всі копаємося в багнюці, але деякі з нас дивляться на зірки. Мені не вистачає цього «декого». І завжди буде не вистачати…
Всесвіт — світ, повний чудес. Я готова годинами лежати і дивитися на небо. Стільки зірок. Стільки таємниць. Але є одна особлива зірка, дивлячись на неї, я згадую про одну особливу людину...
Усі відповіді – у тобі. Навіть зірки, які і не підозрюють про це, вже давно оселилися в твоїх очах.
Тому просто давай…
... Давай дивитися на зірки разом, поки не зійде сонце для кожної з нас…

© Юта Радуга, 2020

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2433440685272 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …