- Інго, чи знайшла ти вже собі кого з дівчат на квартиру?- поцікавилась Олеся.
- Бо за тиждень я з'їзджатиму.
- Знаєш, що подружко?
- А ну її цю столицю! Поїдемо додому разом.
- Якраз добудем цей місяць, та й потому!
- А тобі чого, Інго не сидиться? В тебе ніби ж
нормально все склалося?
- Є така приказка Олесю: Де родився, там і пригодився! Це напевно про мене.
- Чого я тут досягла? Консультанта в супермаркеті? То он і вдома робота є, продавчиньою в магазин наш сільський кличуть.
-Зважила я тут усе, обдумала...Вертаю з тобою в село!
- І це ще не все.Вже в мене і хлопець з'явився, Романом звати.Пам'ятаєш, може? - Він старший за нас на два роки - Дмитренко Роман.Раніше не хотіла тобі говорити, не до того тобі було...
- Бо знаєш, ці столичні...Тільки для гульок хист мають, а сім'ю хіба з ними побудуєш?
- Рада я за тебе Інго.То може ти вже знову
Інною будеш, бо Інга та, ніби чужа якась,- запитала Олеся.
- Та вже хоч горщиком назви! Як скажеш- так і буде.
Грудень дійшов кінця. Олеся розрахувалась з роботи, перепросивши хазяйку, що як тільки знову зможе працювати, то повернеться.Колеги зібрали їй невелику суму коштів для майбутнього малюка, і поздоровили з Наступаючим Новим роком, та Новим щастям...Дівчина тільки гірко посміхнулась...
Вітчим зустрів ніби нормально...
-Мабуть мати вже провела з ним політінформацію,- прийшло на думку.
Всі свята Олеся провела вдома.Вдень на кухні товчеться, а ввечері як сяде біля вікна, то все узори морозяні роздивляється...
- Заморожені мої почуття, нічого не відчуваю, один біль серце ятрить...- снували одні і ті ж думки в дівчини.
Після Новорічних свят придумали вони з матір'ю собі бізнес: наготують страв різних, там- вареників, налистників, котлет...І нумо на трасу торгувати.Через їхнє село якраз траса Одеська проходила, машини йшли безкінечно.Тож місцеві і підторговували там. Але про такий крам ніхто недодумався.Несли картоплю, цибулю, яйця...А Олеся якось придивилась, як в Києві жіночки жваво торгували такими наїдками, тож вирішили з ненькою і собі спробувати...
Діло йшло ніби й непогано...А коли ще до Пасхи кабанчика закололи, та наробили ковбаси кров'яної та домашньої, підчеревини запекли, холодцю в лотки поналивали, то від покупців відбою не було.
Всі бажали вже готових страв Великодніх придбати.Олеся не довго думаючи, на другий день ще й яєць нафарбувала.
Люди позабирали навіть ті ,що побилися дорогою. Так надбали собі купців, і вони вже стали замовляти наїдки, щоб неодмінно на наступний раз знову придбати.
Невдовзі дівчині вже важко було ходити з матір'ю, то вона залишалась вдома готувати, а мати з вітчимом почала торгувати.
- Нічого собі бізнес! Скоро і хату так перекриєте!- зазначив сусід дід Петро.
- А ти не заздри! Ліпіть з бабою вареники , та й гайда з нами.Місця всим вистачить! Дорога до Києва ще довга!- посміхнулась Валентина, мати Олесі.
Влітку народився здоровенький хлопчик.
Сашком назвала Олеся.
- Чому Сашко?- запитала Інга, коли прийшла провідати.
- Поглянь на нього! Викапенний Сашко Шевченко, дарма, що син Сергія.
- Я ж тоді недобре з ним вчинила, а як поглянула на тільки народжене маля- мій Шурик ,ну викапенний !- зазначила Леся.
- А ти Інно, не знаєш де він зараз? Ніколи не чула про нього з тих пір.
- То він же за кордон на заробітки поїхав.Як тільки дізнався про тебе з Сергієм, так через місяць і подався.
