Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2631
Творів: 48088
Рецензій: 92830

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Триптих «Людська дурість»-3. Государь

© i._potios, 01-02-2019
(Примітка: усі події, люди та місця вигадані, будь-яке співпадіння з реальністю - цілком випадкове; твір не закликає до насилля або міжнаціональної ворожнечі та не несе в собі цілеспрямованої політичної агітації).

Проект "Государь" було завершено N-го N-ня 20NN року на таємному стратегічному центрі авіа-космічної промисловості "Алтын-Урдюкский пылесосостроительный завод № 6246". Головний інженер Сослан Ісламбеков з гордістю поставив свій підпис під звітом про завершення робіт, що тривали близько двох з половиною років.

Він стояв на невеличкому металевому помості над просторим цехом, під склепіннями якого лунко, немов голоси привидів, лунав брязкіт металевих інструментів, шурхіт інженерних планів та матюки п'яної прибиральниці. Посеред цеху блищала своїм свинцовим контейнером проти прожекторів найбільша з досі існуючих термоядерних бомб "Государь-бомба" або ж "Ніколай ІІ". Своїм вибуховим потенціалом, розміром та іншими параметрами вона щонайменше в півтора рази переплюнула свого славетного діда - "Царь-бомбу", "Івана", що показала у 1961 році усьому світові міць радянського оборонпрому та велич своєї могутньої вітчизни, підірвавшись на острові Нова Земля, знищивши одного білого ведмедя, трьох тюленів, п'ятнадцять альбатросів та сто дев'яносто дев'ять чайок.

Тепер же Росія була готова побити рекорд свого попередника. За наказом президента федерації у проект "Государь" було вкладено 38 млрд. рублів (за тим курсом, який "ще по тридцять"); для участі в ньому на "Алтын-Урдюкский пылесосостроительный завод" прибули двісти тридцять чотири найкращих фізики-ядерщики країни, півтори тисячі робітників та вісімдесят зеків для виконання радіоактивно-небезпечних робіт. Робота закипіла одразу, як виплатили першу зарплатню.

І ось, після двох з половиною років важкої праці, головний інженер і очільник проекту "Государь" Сослан Ісламбеков підписався під рапортом про його закінчення. Думкам, що охолоджували запал Сослана, вже не лишилося місця - яка різниця, що в світі ось уже як сорок-п'ятдесят років носіями ядерних зарядів виступають ракети, а не авіабомби? Результат перевершив усі очікування, відсік усі сумніви! "Сатани", "Тополі" та інші ракети були потрібні Російській Федерації для оборони, а "Государь" - для чогось набагато більш значущого. Для слави!

Недарма цю бомбу прозвали "Ніколаєм ІІ" - Сослан знав, що це ім'я останнього імператора царської Росії, - адже той був славним мучеником, і цю бомбу чекає така ж участь - її мають підірвати на території російської антарктичної станції "Восток" - а хай там що кажуть про це світові природоохоронні організації. Ядерним випробуванням в Антарктиді бути!

Сослан змахнув з щоки сльозу. Він пишався своєю "дитиною" і його серце розривалося при одній думці про те, що колись ця "дитина" має загинути в безкраїх снігах Антарктики. Проте, водночас Сослан усвідомлював свою відповідальність перед батьківщиною. Справжній русскій не має жаліти навіть власних дітей, коли йдеться про вітчизну. Тож хай "Государь" виконає свою місію, та допоможе йому Алла.

- Сослане! - раптом вивів інженера із задуми голос, що лунав знизу. Ісламбеков перехилився через бортики й побачив на дні цеху огрядну постать інженера Андрія Назаріна. Товстий бородань у білому халаті махав головному інженерові рукою й широко усміхався. - Сослане! Ти відмітив, що ми закінчили?

- Так! - гукнув Сослан.

- Нормально! - крикнув Назарін. - Тоді чому ти ще досі там стоїш? Спускайся, обмиємо!

Ісламбеков не стримав широкої усмішки й похитав головою, мовляв - переконав! Біля "Государя" уже скупчилися двадцятеро найкращих науковців із його команди. Посередині стояв Дмітрій Гунярьов, переможно здіймаючи над головою дволітрову пляшку горілки "Царская", немов полінезійський дикун - свого кам'яного божка. Сослан швидко збіг з помосту і приєднався до гурту. Гунярьов і спеціаліст по вибухівці Текучев розбили горлечко пляшки об "Государя" і плеснули горілку на його блискучу свинцеву поверхню контейнера. Інженери підставили рюмки під стінки, збираючи ними струмочки дорогоцінної вологи. Потім усі разом цокнулися й перехилили по першій. Потім - уже не розливаючи горілку впорожню - по другий. Затим заправилися третьою й четверою - а там і пляшка спорожніла.

- Ех, дарма я не приніс від Єрголича (?? - Єгорича?) із Старой Замятні п'ятилітрову банку самогону, - мрійливо промовив Магаров, молодий спеціаліст-електронік.

- А дарма, - зауважив Гунярьов.

- Пошкодував для нашого батюшкі-"государя", - спробував пожартувати хтось у натовпі, проте на жарт ніхто не відповів ні словом: у всіх зіпсувався настрій.

Сослан спохмурнів і цмокнув язиком від досади:

- Ну, коли більше нема, чим обмивати, я піду зв'яжуся з верхом і доповім, що проект "Государь" завершено і ми готові транспортувати бомбу в Інститут Громова. Чи не так?

- Авжеж, піди-піди.

Сослан піднявся до себе в кабінет, набрав по захищеній лінії міністерство оборони і дуже влучно потрапив саме на міністра оборони. Обмінявшись з ним парою фраз, Ісламбеков із розумінням кивнув і поклав слухавку.

Наказ був починати транспортування негайно. Головний інженер зв'язався з відділом зв'язку та логістики, потім подзвонив до транспортного відділу, і вже за годину ще вологого "Государя" піднімали кранами на велику залізничну платформу в сусідньому цеху. Платформу закрили півметровими свинцевими панелями, щоби радіацію, що точилася із бомби, не засікли по дорозі в Московську область, та замаскували під контейнер для зерна.

За три години потяг рушив. Кинувши прощальний погляд на своє дітище, Сослан Ісламбеков важко зітхнув і засів у своєму кабінеті над чашкою чаю - тримати спиртне в кабінеті було суворо заборонено. Почухав виразки, які чомусь з'явилися у нього під час проведення проекту, сумно поглянув на портрети своїх жінок та синів, що лишилися у Казані, та викликав до себе Назаріна.
Старший інженер зайшов за сім хвилин.

- Що тебе непокоїть, мій друже? - спитав він. Сослан завагався.

- Тепер, коли бомба неофіційним наказом міністерства оборони була направлена до центру, я можу сказати тобі всю правду, друже, - нарешті мовив він. - Ти знаєш, що замість датчиків висоти та усілякої там навороченої апаратури, яку нам наказали всунути у того "Государя", ми з пацанами і бухгалтерією трохи поділили кошти... ну, і тобі ж там теж був презент... - Ісламбеков затнувся, проте Назарін з розумінням кивнув і заспокійливо поклав Сосланові на руку свою широку долоню. Головний інженер зиркнув на неї - вона була вкрита порепаними, але вже засохлими язвами. Звідки вони у всіх них взялися? Тільки би не променева хвороба! Сослан нервово зглитнув і продовжив: - Так от. Кошти ми трохи поділили, проте їх усе-одно не вистачило би на ту апаратуру, бо там, угорі, теж встигли порядно хапонути перед цим...

- А що ж ти наказав поставити замість датчиків висоти?

- Звичайний таймер, - знизав плечима Сослан. - Я вказав у звіті, що у зв'язку із зарубіжними санкціями та стрімким падінням курсу рубля нам не вдалося закупити те обладнання, яке вимагали в міністерстві, тож ми поставили на детонатор таймер.

- Усього лише таймер? - здивовано вигукнув Назарін і зблід.

- Так, ти тоді якраз був у відпусці, - сказав Сослан. - Та й потім, це було суворо засекречено, старші інженери нічого не знали - про це знав лише я і ще пару хлопців із відділу детонації. Гунярьов, наприклад. Та не переживай ти так, то ж не такий таймер, як ти думаєш!

- А який же ще може бути таймер? - криво всміхнувся Назарін, весь блідий.

- Дуже якісний - вироблений у Норвегії. Він активується тільки тоді, коли бомбу викидають через люк бомбардувальника, а інакше ніяк - в інструкції я зазначив, як саме потрібно приєднати "Государя" у бомбовідсіку. Я не знаю, скільки там та бомба буде падати, тож запрограмував таймер на вісім хвилин - гадаю, цього вистачить...

* * *

- І знову Російська Федерація перевершує своїх заокеанських опонентів! - заявив своїм широким ротом Дмітрій Узваров і розтягнув його від скули до скули. Голомоза верхівка ведучого блищала від поту й напруги. - Славетна "Царь-бомба" часів Нікіти Сєргеєвіча має онука - "Государь-бомбу". Дєди воєвалі, як могли, й онуки теж будуть! Ми зробили це раз - а тепер завдяки талантовитим діям нашого верховнокомандуючого можемо повторити!

На великому синьому екрані за спиною ведучого з'явилося зображення потужного блискучого циліндру, навколо якого ходили кілька замучених чоловік у помаранчевих комбінезонах і щось колупали викрутками. Позаду них стояв у білому свинцовому комбінезоні озброєний автоматом наглядач. Узваров краєм ока глянув на зображення, зблід і махнув рукою комусь у студію, щоби перемкнули. За мить на екрані постала зовсім інша картинка - команда проекту "Государь" у спорт-залі "Алтын-Урдюкского пылесосостроительного завода". Ведучий солодкаво-напружено усміхнувся й украдливо промовив:

- Тєх.неполадкі... Тож продовжим. "Государь-бомба" - найбільший атомний проект Російської Федерації пострадянських часів. Вона створена спеціально під випробування у Антарктиді на колись радянському, а тепер російському секторі материка. Як пояснив нашій програмі у спеціальному інтерв'ю міністр оборони, "Государь" не призначений для будь-яких агресивних дій, війни чи демонстрації сили! Виключно для того, аби провести науково-військовий експеримент. Жодна з країн-опонентів нашої вітчизни, наголосив міністр, не повинна боятися нашого "Государя"... - Узваров на мить замовк, скорчив хитро-замислувату мину і додав: - Але держдеп Сполучених Штатів Америки провів з цього приводу екстренне засідання, а на Украінє була скликана рада безпеки та оборони... Совпадєніє? Нє думаю.

- Створення "Государь-бомби" - переломний момент у житті нашої держави, - продовжував Узваров після невеличкої рекламної вставки, що радила купувати презервативи Durex, аби "убезпечитися" від СНІДу. - Володимир Володимирович Путін розпорядився продемонструвати "Государь-бомбу" завтра опівдні під час невеличкого імпровізованого параду на Червоній площі перед тим, як вона вирушить виконувати своє завдання за південне полярне коло. На параді буде присутній він сам, більшість міністрів та значні постаті в нашій армії. Також буде демонструватися військова техніка, що за останні десятиліття стала вінцем русскої армії, - танк "Армата", ракетні комплекси "Сатана" та "Тополь", ПУЗО "Град" та "Ураган", що повернулися зі служби у молодих республіках Донбасу, і таке інше. Бомба "Государь" буде завантажена до спеціально створеного для неї літака - модифікації стратегічного бомбардувальника Ту-95, який розробили молоді русскіє вчені у Льотно-науковому інституті імені М.М. Громова. Цей літак також буде присутній на параді, щоправда, міністерство поки що замовчує, у якому вигляді.

За спиною Узварова промайнуло ще чотири фотографії, на чотирьох з яких був зображений президент РФ - то на даху Мавзолея, то на злетно-посадковій смузі, то у військовій формі, то просто так, для краси.

- А тепер перейдемо до новин із несостоявшейся самостійной. Молодиє республікі Данбаса, - мовив Узваров, - у зв'язку з поставкою Джавелінів...

* * *

Червона площа кишіла народом. Важко сказати, чи мільйон, а чи два, чи три наповнили її простори від ДУМу до Мавзолея, від Історичного музея до всесвітньо відомої своєю схожістю на ханську юрту церкви Василія Блаженного. Люди стояли усюди - навіть за межами Червоної площі, на вулицях Тверській, Ільїнці, Нікольській; на Васильївському спуску. Стояли й на Великому москворецькому мості та набережній. Здавалось, що уся Москва зібрался сьогодні тут - у центрі, аби подивитись на "Государя" та "імпровізований військовий парадик" а-ля Володимир Володимирович Путін.

Сам президент стояв в оточенні Мєдвєдєва, міністрів та перших людей держави на трибуні Мавзолею. Прямо під ним цеглисто-червоними літерами на чорному тлі було викладено слово "Ленин". Ще нижче стояли у три ряди озброєні пневматичними гвинтівками й алюмінієвими щитами для вуличних боїв поліціянти. Округлі чорні шоломи на їхніх головах надавали їм деякої схожості з більярдними кеглями.

А під поліціянтами розлилося людське море. Пара поліційних загонів намагалися відштовхнути юрбу від дороги, по якій має їхати військова техніка та "Государь", проте люди, вочевидь, не розуміли цього і поверталися на свої місця, щойно поліцейські перебігали на інший бік площі. Над натовпом віяли за вітром російські, радянські та імперські прапори. Було також декілька білоруських та терористичних ОРДЛО. Дехто тримав над головою великі стилізовані під старину ікони Сталіна й Миколая ІІ чи плакати з написами: "Америка, ну погоди!", "1941-1945 - не зобудим, не прастим!", "На Берлин" та "Крым наш!".

На балюстраді Лобного місця стояв розхристаний піп у чорній рясі й п'яним голосом гучно просторікував про те, як сильно Бог покарає Україну, єврейство та нащадків Гітлера за їхні злочини проти людства. Попід церквою Василя Блаженного зібрався натовп суворих бабів із перманентно сумними обличчями; усі вони тримали в руках ікони, хрести й несамовито горланили "Боже, царя храни", неначе то була їхня остання молитва. Поруч із ними аналогічного виду баби у червоних накидках здіймали вгору плакати на штиб "Вернем власть советов!", "Путин, верни нам нашу родину!" і "Хотим умереть при социализме". Одна напівбеззуба стара років шестидесяти танцювала "бариню", голосно співаючи "Вставай, страна огромная"; її щільним колом оточували п'ятдесятирічні тітки, що плескали в долоні й скандували "молодець! молодець!"
.
В іншому кінці площі, біля Історичного музею крізь натовп ходив низенький сухорлявий стариган із великими синіми мішками під очима й вимагав від усіх повернути йому "ті фанфирікі". Вгледівши компанію молодиків, що на всі горлянки цмулили з картонних стаканчиків "кока-колу", він підійшов і зауважив:

- Парніши, віддайте мені оте, шо п'єте, бо зараз піду до мусарів і скажу їм.

Хлопці стривожено перезирнулись, дістали зі стаканів бляшанки пива й віддали стариганові. Той задоволено крекнув, висмоктав їй усі до одної та пішов шукати наступних жертв. Молодики сторожко провели його поглядом, після чого подіставали нові бляшанки, вклали їх до стаканчиків і знов почали пити.

За кілька метрів звідси двоє чоловіків у чорних запилених пальтах стиха обговорювали "забавниє случаї", що траплялися із ними останнім часом. Один мав видовжене, немов у коняки, обличчя, та густі чорні кучері. В цілому він чимось скидався на Пушкіна, аби не мав повністю червоний від величезних підліткових вугрів вид. Інший же був перев'язаний пухнастим шарфом, мав цапину борідку й окуляри. Років йому було не більше за двадцять п'ять, проте він з усіх сил намагався виглядати під сорок.

- Чи знаєш, друже мій, яка забавная історія трапилася зі мною під час мандрівки до Берліна?

- Не можу стерпіти, щоби не почути це, друже мій!

- Прогулючись берегом Спреє, мені, вибачаюся, потягло до малої біологічної нужди. І я, будучи вельми необізнаним у сучасних наукових винаходах, вирішив скористатися новітніми механічними туалетами, яких у Берліні сьогодні велике множество. Але я, вірте мені, мій друже, не знав, що вони механічні! Уявляєте? Смикав, смикав, дверну ручку, вибачаюся, до вбиральні, аж допоки не здогадався запитати перехожого. Думав, у Європі вони всі цивілізовані - європейці, як-не-як. Підхожу, питаю: "Сударь, не подскажитє лі ви, какім образом я смог би открить сіє пріспособлєніє?".

- Ну? А той що?

- А він на мене вилупився, в очах переляк, непрохідна тупизна - і відповідає мені: "Ich verstehe nicht, Еntschuldigung"!

- Друже, але ж ви його спитали на русском язикє, не так лі?

- Звичайно! Міг би ще на французском, проте гадав, що їм, у Берліні, до Росії ближче, аніж до Франції.

І компанія розсміялася обережним, стриманим сміхом.

А тим часом починався військовий парад.

* * *

Коли "Государь" прибув до Інституту М.М. Громова, там почалася справжня буча. Генерал Ошуров та рота солдатів ФСБ оточили периметр, розставили снайперів на даху та долучили місцеву поліцію до ретельного патрулювання навколишньої місцевості. Потяг з "Государем" заїхав на територію інститутського комплекса, і з його швидко розвантажили. Платформу із бомбою відправили до ангару, де розташовувався модифікований Ту-95, що його розробники вже встигли охрестити "Крабом".

Дивлячись на цей літак, можна було б подумати, ніби він належить американським військам часів Корейської війни, що, власне, не було би надто далеким від правди - Ту-95 розробили на противагу американським стратегічним бомбардувальникам Конвейр Б-36, однак, на відміну від Конвейра, який було замінено більш новою моделлю наприкінці 1950-тих, Ту перебуває на озброєнні російської армії досі. Одні кажуть, що це свідчить про його якість; інші ж - дуже непопулярні серед русскіх патріотів, - що після випуску Ту-95 російський оборонпром просто не винайшов кращої заміни. Як би там не було, а саме цей ширококрилий велетень з гвинтовими моторами мав нести на собі "Государя" аж за південне полярне коло.

Двадцятеро робітників у свинцових комбінезонах зняли бомбу з потяга, вийняли її із захисного контейнера та прийнялися кріпити у бомбовідсіку. Їм принесли інструкції інженерів, проте бригадир робітників гидливо відмахнувся від них, сказавши:

- Що я, дарма двадцять років працюю збиральником в авіаконструкторському інституті, щоби не знати, що до чого кріпиться? Колись я прикручував по десять таких бомб до стапелів, а тепер не прикручу одного?

- Інженер Ісламбеков сказав, що там щось дуже необхідне...

- Ісламбеков?! - вигукнув бригадир і вдарив гайковим ключем по стапелям. - Будуть мені ще усякі чурки поради роздавати. І без них, родімих, обійдемось. А ну, кріпіть цю бомбу швидше! - гримнув він на робітників, що заслухалися до його розмови й припинили працювати. Робітники скинулися й повернулися до справи.

Через двадцять хвилин бомбу було прикручено і приєднано до відкривного механізму бомбовідділу. Коли приєднання підходило до кінця, у бомбі щось раптом гучно клацнуло - і одного з робітників довелося госпіталізовувати. Решта продовжила роботу, незабаром завершивши її. Бригадир устав, витер піт з чола й задоволено пробурмотів:

- Ну ось і все! І без чурок обійшлися, а що я вам казав? Ну, парні, обмиємо цю справку...

* * *

Парад на Червоній площі почався.

Колонки, що вивісили на стовпах перед торжеством, затріщали, і з них долинув гучний голос диктора. На виїзді з Кремлівського проїзду з'явилися перші колонни бронетехніки - машини, бронетранспортери, старі танки. За ними виїхали пускові установки залпового вогню "Град", пішли люди.

Натовп почав охати, немовби б'ючись в істериці; несамовито заплескали в долоні.

- ПУЗО "Град", каторий а-шествуєт по Красной а-площаді, участвовал в вооруженном ка-анфліктє а-на вастокє Украіни, - говорив диктор, з усіх сил намагаючись зберігати свій московський акцент.

Володимир Володимирович, стоячи на Мавзолеї, слухав це і сяяв. Поруч із ним радісно підстрибував прем'єр-міністр, намагаючись що-небудь розгледіти на площі. Проте балюстрада Мавзолею була для нього зависока, і, поки він послав по табурет, вся найцікавіша техніка вже проїхала повз.

За "Градом" прогуділи моторами "Тополі" та "Сатани". Звичайно ж, вони були порожніми; зате те, що мало вийти на площу наступним, вже не було лише макетом. Диктор, цінячи кожну нотку свого дорогоцінного акценту, заявив, думаючи, що його голос звучить вкрай велично у цю урочисту мить:

- А сейчас на Красную а-площадзь вийдет атомная бомба "Гасударь" а-вместе с мадіфіцированним смальотом Те-У... гм-гм, Ту-95 под а-кодавим названієм "Краб". Его везут два а-беларусских тягача МАЗ-537 по Бальшому а-Маскварецкаму масту. І вот, ви можецє уже а-відеть єво.

Повільно, ледь не зачіпаючи крилами ліхтарних стовпів, назустріч "Градам" повз стратегічний бомбардувальник Ту-95. Його тягли два великі, крутолобі, наче воли, військові тягачі МАЗ-537. Зустрівшись із пусковими установками залпового вогню, вони зупинились - ті не могли проїхати далі, і ці, таким чином, також не могли потрапити на Червону площу. Так і застрягли. Позаду "Градів" пихнув і задимівся танк "Армата". Його мотор хрякнув, гупнув і заглох, видаючи жалібне "воу-воу-воу-воу", аж поки зовсім не затих.

По натовпу прокотився незадоволений рокіт. Володимир Володимирович на Мавзолеї зблід, мов стіна.

- а-Што такоє? - запитав він у міністра оборони, що стояв ліворуч. Міністр оборони поглянув на очільника ФСБ і з викликом повторив президентське питання. Той розвів руками й суворо зиркнув на мера Москви.

- Чому там все застрягло? - спитав він. Мер не витримав погляду, зблід і лише знизав плечима. Очільник ФСБ уважно подивився на нього, потім повернувся до міністра оборони і теж знизав плечима. Міністр передав цей жест президентові.

Тим часом по натовпі котилася хвиля гніву. Гордість сучасного російського оборонпрому  - танк "Армата" - вже удруге заглох, причому, на одному ж і тому самому місці! Величний Ту-95 зі своїм безцінним вантажем не може пробратися до Кремля, а дорогу йому перегородив звичайнісінький "Град", який уже за останні роки всім порядно остогид.

- Ну сделайте же што-нібудь! - заверещав Путін на міністра оборони. Міністр оборони повернувся до голови ФСБ. Голова ФСБ дістав рацію й наказав водієві "Граду" з'їхати на тротуар і пропустити літак. Водій, трохи промовчавши, злякано пробурмотів у відповідь:
- Але ж, таваріщ Бортніков, тут бортик, та й... узагалі, там же ріка!

- Слухай, красавєц, - погрозливо сказав голова ФСБ. - Або ти виїжджаєш на тротуар, або сьогодні ввечері до твоєї матері та батька прийдуть незнайомі, пограбують квартиру та ще багато чого нароблять, ясно тобі, сучий сину?!

- Т-так, - схлипнув водій "Града" і відімкнувся. В ту ж мить мотори його машини загули, і установка залпового вогню звернула праворуч, з хрустом проламала відбійник і зупинилась. Проте для бомбардувальника все ще було замало місця, і голова ФСБ знову звернувся до водія. "Град" рушив уперед, проломив огорожу Великого Москворецького мосту та завис над водою. Натовп людей на березі злякано охнув; молодики подіставали телефони і прийнялися фільмувати те, що відбувається.

А місця для бомбардувальника тепер було достатньо, і тягачі рушили уперед. Проїжджаючи повз "Град", Ту-95 зачепив його краєм свого крила. Почувся жахливих скрип огорожі, і велика машина кольору хакі полетіла униз з мосту, бухнувши своєю багатотонною масою у річку. Велика хвиля ударила в берег, на якому стояла юрба, замочила бризками кремлівську набережну і людей. Люди закричали, здійнялася паніка, давка. Все більше і більше народу повихоплювали телефони. Мобільний зв'язок у місті почав слабшати через неймовірне перенавантаження - усі публікували в мережі відео падіння "Града".

Поліція кинулася на набережну навперейми зляканим людям, а решта натовпу невідривно стежила очима за бомбардувальником. Щось химерне було у тому, як він повз, широко розставивши свої крила, по Васильївському спуску, "проплив" мимо церкви Василя Блаженного й виїхав на Червону площу.

Володимир Путін, бачачи це, мало не підстрибнув від радості. Те, заради чого усе це було організовано, нарешті на місці! Що ж стосується втрат - ну, одним "Градом" більше, одним менше. Все-одно, на Донбасі їх щодня знищують українці... тільки-от яка ганьба буде в Інтернеті! Та нічого - електорату в нього не поменьшає, та й виборів найближчим часом не буде. А якби й були - то ха-ха, кого цікавить думка електорату?

Найцікавіше було попереду.

Повільно, неначе дражнячи натовп своєю непоспішністю, військові тягачі виповзли на середину площі й зупинилися прямо перед поламаним "Арматою". Натовп москвичів щільно обступив літак, і поліція була вимушена оточити його подвійним кордоном, аби люди не пробилися до справжнього військового об'єкту.

З літака вийшли двоє пілотів і ще четверо обслуговуючого персоналу. Вони вклонилися Мавзолею, а потім віддали честь своєму верховному воєннокомандуючому. Той лише натягнуто скривився - усміхатися йому було вкрай важко через об'єм силіконової пластики на щоках та підборідді. Та і яка різниця? Росіяни не перестануть його любити через ту усмішку, а на зустрічах з міжнародними лідерами і її вистачає, якщо туди їде власне президент, а не його двійники.

Коли пілотам набридло стояти, тримаючи долоні біля скронь, вони ще раз вклонились, залізли до літака й дали водіям тягачів сигнал їхати. Путіну раптом стало не по собі.

- А бомба? - тупо мовив він, дивлячись, як заводиться мотор тягача і з труби струменем виривається сизий димок.

- Бомба? - бездумно повторив за президентом міністр оборони, і тут до нього дійшло. - Бомба! Куди вони їдуть, не показавши бомбу?! Ану розвертайте їх, швидко!

Голова ФСБ знову підняв рацію й зв'язався з пілотами. За мить тягачі зупинилися, але пілоти все ще сиділи в кабіні.

- Тобто - як покажете? - закричав Бортніков. - Відкриєте бомбовідсік і викотите назовні ту нещасну бомбу! Бо якщо не зробите цього - то пам'ятайте, що до ваших домівок сьогодні ввечері вдеруться невідомі, і ніхто їх не ловитиме, натяк зрозуміло? - він зробив довгу паузу, видно, дослухаючись до пілотів, а потім вибухнув: - Ви думаєте, я не знаю, де живе ваша дружина, майоре? І ваша, капітане? Я навіть знаю, що твоя, майоре, вагітна, та не від тебе, ось що я знаю! Так що придумуйте що хочете, але щоб через хвилину все було!

Голова в злості обірвав зв'язок і сховав рацію в кишені піджака.

- А вона правда вагітна не від нього? - наївно спитав у голови прем'єр-міністр Мєдвєдєв. Бортніков нахилився вниз і помахав головою.

- Я навіть не знаю, де вона живе! - вигукнув він. - Але якщо ці телепні зараз же не покажуть нам бомбу, то я дізнаюся - де, і... Ух-х! Володим' Володи-мич, кличте Гундяєва з попами, хай вже йде святити. Зараз усе буде.

За хвилину голос у динаміках гулко прокотився затихлою Червоною площею:

- Вніманіє! На Красную а-площадзь виходіт патріарх масковскій і всєя Русі а-Кірілл і єво священная братія, а-даби освятіть "Государя", которий скоро а-будєт показан всєм а-людям.

На розі Їльїнки зупинились чотири броньованих чорних мерседеси з тонованими вікнами. Із них повилазили бриті налисо охоронці в чорних окулярах, із навушниками, а з центрального авта вийшов сам Володимир Гундяєв, також відомий як патріарх московський Кирил. За ним одразу вишикувались у вервечку різні єпископи - і так вони усі разом пішли до Ту-95. Охоронці прокладали їм широкий шлях через натовп, розштовхуючи людей стусанами й ліктями. Дехто ображався, більшість матюкалась - але Кирил лише солодкаво усміхався й хрестив усіх навкруги.

Нарешті попи підійшли до бомбардувальника, поліція пропустила їх досередини, і вони стали чекати на бомбу.

Тим часом на даху Мавзолея у піджаку голови ФСБ Бортнікова заджижчала рація.

- Ну чого ще? - гримнув він, трохи послухав і злякано зиркнув на Путіна. - Як це - не вилазить? Що вони її, приварили до тих стапелів, чи що? Під'єднали, кажете? Але я не вірю, щоби не було зовсім жодного способу дістати її звідти! Способи є. Ну, наприклад, ви можете її просто "скинути" - вона же не вибухне? Не вибухне. З такої висоти - не вибухне. Тим паче, що зараз я накажу розстелити там траплін. Добре. Добре! Годі вже, чекайте на трамплін.

Він переключився на іншу хвилю, сказав декілька слів, і в крізь натовп проїхав білий фургончик з громадянськими номерами. З нього вилізло четверо здорованів у військовій формі та балаклавах, витягли за собою надувну подушку, розстелили її під дном літака й увімкнули автоматичне накачування повітря.

Натовп все уважно фільмував. Десятки телекомпаній з усього світу знімали це дійство, транслюючи його на весь світ. Володимиру Володимировичу на Мавзолеї раптом стало дурно. Чи то сонце припекло, чи то він почав усвідомлювати всю ганебність ситуації. Так, раніше траплялися великі проколи на парадах - але хіба блискавка влучає двічі в одне місце? У випадку з "Арматою" - виходить, що так. Проте "Град"! І, нарешті, цвях програми - "Государь", - чому все це пішло догори дригом?

Тим часом внизу накачали подушку. Бортніков оголосив пілотам по рації, що можна скидати бомбу. Але перед цим Володимир Путін дав коротку, проте полум'яну промову, в якій намагався виправдати свої сьогоднішні невдачі та показав майбутнє після випробовування найбільшої у світі термоядерної бомби. Здається, це трохи відволікло народ від незапланованої паузи - більш того, по завершенню промови останні слова російського президента потонули в бурхливих аплодисментах, а тисячі горлянок затягнули гімн.

І Путін усміхнувся. Тепер все налагодилось.

Стулки бомбовідсіку відкрилися, і з них з гучним шипінням випав величезний блискучий циліндр. Приземлившись на подушку, бомба гучно клацнула, гойднулася й завмерла. Голос із гучномовців закликав людей відійти подалі від неї, аби не отримати дозу сильного радіоактивного опромінення. Почувши це, патріарх Кирил кинувся був тікати, проте єпархи його зупинили й указали на відерце з віником. Патріарх обвів їх ошалілим від жаху поглядом, потім ухопив віника й прийнявся бризкати свяченою водою бомбу, голосно читаючи давно прописану молитву. Її транслювали по гучномовцях:

- О Боже наш, Всєдєржителю й Повєлітелю. Ізбавь нас сіїм орудієм от всєго злого і плохого! Пусть сія бомьба станєт орудієм у твоїх руках, пусть очістіт оно вєсь мір от жадного, подлого, уродлівого, пусть ізбавіт от нєнавісті, а такоже такіх сєгоднєшніх проблем, как фашизм, тероризм, екстремізм і украінский націоналізм. Отче наш, что єсі на нєбесі... - і він прийнявся нарозпів читати молитву.

Єпархи затягнули за ним, створюючи гарний хоровий спів. По гучномовцях, звичайно ж, увімкнули фонограму з богослужіння в церкві Василя Блаженного. Вона лунала на всю Червону площу, і сотні тисяч чоловік хрестилися, слухаючи її, і дивилися на бомбу, що блищала своїм металевим корпусом проти полуденного сонця.

Закінчивши одну молитву, єпархи почали другу, третю... А москвичі, позабувши про все на світі, молилися разом із ними. Навіть поліцейські стали на коліна, дивлячись на бомбу так, наче були готові зараз же накинутися на неї та розцілувати, мов мощі святого. Лише молодь та іноземні телевізійні компанії знімали це та транслювали в Інтернет.

Бортніков полегшено видихнув і перехрестився. Він задоволено подивився на годинник. Дванадцята сорок одна.

Ліворуч від нього стояв на колінах прем'єр-міністр і навідлиг хрестився. Президент Володимир Володимирович і собі в'яло кидав хресне знамення. Решта міністрів віднеслися до загальної молитви дуже серйозно. І байдуже, що вона присвячувалась зброї масового ураження - адже йшлося у ній про те, щоби очистити світ від скверни. А така зброя, як "Государь", цілком може це зробити... Хоча хтозна. В будь-якому разі, молитися про це було явно богоугодною справою.

А патріарх Кирил, стоячи там, унизу, явно увійшов у раж. Переставши начитувати молитву, він вигукнув:

- Ми, Господи, раби Твої, молимо тебе, щоби знищив ти усе зле, що ж на цій землі! Отче наш...

І знова почалася молитва. Бортніков молився разом з усіма. Осяваючи себе хресним знаменням, він ненароком глянув на годинник і здивувався, як швидко летить час. Уже була дванадцята сорок шість. Молитва тривала ось уже сім хвилин.

Попи біля бомби раптом замовкли, і патріарх Кирил, востаннє ляпнувши водичкою на бомбу, гучно промовив, так, що його голос без жодного підсилення розкотився Червоною площею:
- Хай буде воля твоя, Господи! Амінь!

В бомбі клацнуло, зашипіло, і за мить потужне біле полум'я поглинуло усе, що знаходилося в радіусі десятків кілометрів. У небо, ген до самої стратосфери, здійнявся розпечений білий шар, що поволі почорнів і перетворився на химерний помаранчевий гриб. Його було видно здалеку.

Відлуння вибуху у 150 мегатонн почули і в Мінську, і в Києві, і у Санкт-Петербурзі, і у Вільно. Невеличкий землетрус прокотився усією східною Європою. Величезну радіоактивну хмару, що зависла над глибоким кратером, підхопив західний вітер і поніс до Сибіру, розсіючи над його безкраїми, безлюдними просторами - гарячий, отруйний... Під його вогнедишними поривами горіла Тайга, розсипалися в пісок містечка й городи, випаровувались ріки та озера. Він кидав по небу важкі чорні хмари, осипав розпечену землю радіоактивними дощами, неначе звір ревів над багатокілометровою воронкою, що колись називался Москвою...

Але то був вітер перемін.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Пробігла очима

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 02-02-2019

Пробігла очима

© Надія, 02-02-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67782092094421 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: создали сайт

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …