Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2518
Творів: 45397
Рецензій: 88831

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза оповідання

ДРУГА ПОЛИЧКА

© Лідія, 11-07-2018
1.Частина перша. ЗУСТРІЧ.
   Осінь пахла впалим листям. Пестила погляд веселковими кольорами хризантем, спокушала соковитими червоними яблуками, і швидкоплинно пролітала повз вікна вагона. Молода жінка лежала на другій поличці купе і сумно дивилася як тікає за вікном пейзаж. Насувався вечір. Пасажири розгортали згортки з їжею. Готувались до вечері й сну. Та, жінка, навіть, не поворухнулася. Її великі, сумні очі блукали далеко за межами швидкісного потягу.
   Олександр відверто насолоджувався її спокійним виразом обличчя. Жінка була дуже красивою. Вона не виглядала ні на дівчину з міста, ні на дівчину з села. Ця жінка нагадувала йому картину Сандро Боттічеллі  «Венера" з сумним поглядом і  втаємничим смутком  на фоні вагонного вікна. Вона вловила його цікавість і чоловік відчув, що між ними протяглася невидима нитка симпатії. Та, він не був впевнений, що вона  закінчиться знайомством. Журналіст за професією, і письменник в душі, завжди відгукувався на розмову в поїзді з незнайомими людьми. Під час тривалого перебування в дорозі, люди ставали відвертими і розповідали йому  про своє життя, щастя і  горе. Щиро співчував, втішаючи співрозмовника. Знав, людині завжди легко висповідатися незнайомцю, ніж йти до священника, який, може, і не відчує його болю, гіркоти душі. Біда, розділена на двох, заспокоювала біль, а чуже співчуття ніби лягало бальзамом на серце. Долі проходили перед ним, як кадри великого кіно і закінчувалися тоді, коли за ними назавжди зачинялися двері вагону. Люди виходили на своїй станції, і, навіть не обертаючись, миттєво вливалися в натовп маленького, чи великого міста, губилися з виду, залишаючи йому спогади. Смуток  і нотатки в записнику ставали, згодом, повістями, сюжетами до його романів, новел. Трагедії записував у Дорожню Книгу, яку збирався закінчити на пенсії. Тоді часу буде про запас, і тільки він буде йому підвладний.
    Спостерігаючи за жінкою,  письменницька інтуїція підказувала, що саме йому, сьогодні, необхідно завести з нею знайомство і зняти смуток з цих прекрасних блакитних очей. Голову свердлила думка, що він вже десь міг її бачити… А  може вони,  колись,  зустрічалися в компанії, або по роботі? Щось дуже знайоме було в цій небесній блакиті з довгими віями.
     Раптом згадалося дитинство. Саме воно подарувало йому першу любов в садку. Вона мала таке ж кучеряве волосся і великі наївні очі.  Вона називалася  Ангеліна і це ім’я йому дуже подобалось. Коли її мама говорила - Ліна, він їжачився, бо звучало воно якось суворо, без нотки ніжності. Він полюбив дівчинку  щирою хлоп’ячою наївністю, коли прийшов у садок і  вперше, побачив її за столом під час сніданку. Вона чарівно посміхалася і не відповідала на вибрики Миколки, який намагався її образити. Сашко  відразу зрозумів, що його маленьке серце  може відчувати кохання. З кожним днем вона подобалася йому все більше і більше. Носив їй свої найкращі іграшки, оберігав від кривдників, захищав  маленьким, але чоловічим кулачком. Коли вона плакала, втішав ніжними словами, які говорила йому  мама. Частував солодощами. Бабуся клала їх в торбинку  на «щасливу стежку»,  проводжаючи  в садок. А перед виходом цілувала в тім’ячко і  посилала в дорогу чарівні слова:  «Ангела тобі в дорогу, онучок!». Ангел мав охороняти його з ранку до ночі. Перед сном малюк дякував Йому щирою молитвою за прожитий день, за улюблених тата і маму, за  бабусю і Ліночку.
    Він втратив її через переїзд батька в інше місто і досі не міг забути. Кожен раз, розмовляючи по телефону з бабусею, просив дізнатися адрес Ліни. Беріг фото, де вони разом танцювали на новорічному святі. Ховав його від допитливих очей дружини в товсті папки з рукописами. Фотографія повертала його у прекрасні спогади про чисте  перше кохання ...
      Олександр довго шукав дівчину зі схожими рисами обличчя, щоб хоч чимось нагадувала йому Ліну, але так і не знайшов. Одружився з однокурсницею, яка чекала від нього дитину. Це не була любов, а миттєве студентське захоплення. Не раз хотів мовчки закрити за собою двері,  але втрачати сина,  не винного в його помилках, не міг... Так і жив без любові ...
       Спогади шарпали душу, але він терпляче чекав, коли жінка спуститься з другої полиці. На його щастя, сусідка, яка сиділа навпроти, вийшла на маленькій станції. Місце звільнилося. Вона це помітила і невпевнено запитала.
- Можна до вас?
- Звичайно, - відповів радісно і допоміг їй. - Може повечеряєте зі мною? Щось самому не хочеться. Пригощаю солодощами, чаєм, кавою і смачними бутербродами, - відчув, що почервонів, чекаючи бурхливої відмови, але її не було.
   Жінка посміхнулася і тихо додала.
- А я почастую вас своїми пиріжками ...
- Прекрасно! Вони нагадають мені дитинство, бабусю, - додав з посмішкою
  Вони сиділи  навпроти  один одного і чоловік з захопленням спостерігав як вона красиво і легко накриває на стіл, дістає з кошика пахучі пиріжки.  Під запахи кави з маминими бутербродами і смачною випічкою зав'язалася цікава розмова про кулінарію. Олександр любив готувати. Про повсякденне життя і про роботу. Обом здавалося, що вони можуть говорити вічно. І тут, Олександр запитав.
- А як вас звуть? Ми вже розмовляємо дві години, а я не знаю вашого імені.
- Ангеліна, - відповіла посміхаючись. - А вас як?
- Сашко ... - протягнув розгублено, ніби згадував, на яку букву в алфавіті починається його ім'я. - Невже Ліна? Ліночка?! .. - він раптом стрепенувся і з хвилюванням в серці перепитав. - А в якому місті ви мешкаєте?
- У Знам'янці. А що?
- У Знам'янці ?! І я жив у Знам'янці тридцять років тому. А ви в садок ходили?
- Так! Він був недалеко від мого дому і називався  «Сонечко».
- «Сонечко»??? ...
Він оторопів від внутрішнього передчуття…
-Ліночка, а ви пам'ятаєте кучерявого хлопчика на ім'я Сашко, який ходив з вами в одну групу і ніяково доглядав за вами ...
- Звичайно, пам'ятаю, - розсміялася Ліна, - я навіть пам'ятаю смак солодощів, якими він пригощав мене за стінкою шафки з іграшками, - додала і тихо прошепотіла - так це ти, Сашко? Саня ... - протягнула радісно і сором'язливо глянула на Олександра.
- Боже мій, невже ми з вами зустрілися! Стільки років пройшло, а доля, нарешті звела нас в одному купе швидкісного поїзда! Для мене ця зустріч великий подарунок, адже я шукав вас все життя ...
- Я теж, - тихо відповіла Ліза.  Вони дивилися один на одного і радісно посміхалися. Поїзд мчав як очманілий. Радів стукотом вагонів, розкидав листя з рейок і весело гудів, ніби хотів розповісти про щастя. Та, він не міг знати, що Ліна і Сашко вибрали тільки одну зупинку - майбутнє…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 13-07-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.36139607429504 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …