Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2528
Творів: 45598
Рецензій: 89228

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Той, що обманює смерть. Частина 1. Розділ 19.

© Іван Дурський, 02-10-2017
Отець Михайло завжди любив сидіти на лавочці і милуватись церквою. Єдиний плюс, робота знаходилась недалеко від церкви.

Довелось пожертвувати обідом, а це таки мінус.

Я не вітався, просто мовчки сів поряд. Стояла жара. Це літо. В Україні, воно все таке. Дощ, спека, злива, град, нормальна погода, холодно, знов спека. І це все за один день. Метеорологи в себе мабуть сивіють з такою роботою.
- Двоє. – тихо сказав отець Михайло. – серце.
- Мало. – я переборов бажання дістати сигарету і закурити.
- Ще двоє розбилось в аваріях. За лісом знайшли пошматований труп дівчини, але це сталось раніше. Все, що тебе цікавить це просто двоє, що загинули від раптового серцевого нападу.

Я бачив осуд в його очах. Знаю, моя вина. Родина покійних мабуть шокована (це якщо, ще не враховувати горе та інші негативні емоції). Вони дивуються, як це могло статись. Чому?
- Відомо де вони жили? – запитав його. – І де померли?
- Адреса десь записана. – сказав той. – Для чого тобі це?
- Смерть діє по своїх правилах. – я не хотів пояснювати, але все ж довелось. – Марко завжди визначав силу прокляття маючи карту і знаючи точне місце.
- Ти йдеш проти Божої волі! – голос отця Михайла знайшов в собі сталеві нотки.
- Ми говоримо про різні речі. – я не був в гуморі для ввічливості.
- Правда? – сарказм так і лився з його голосу. – Я й забув, що ти знаєш краще. Краще за Бога. А це повернеться…
- Як? – я не стримував насмішки. – В пекло потраплю? Назвете мені щось гірше за це?

Він промовчав. Я знаю, він хотів мені допомогти, хотів як можна краще. Так було би легше. Він бажав мені добра…

Але це було лише в його думках. В моїй голові такого не водилось. Якась сила тепер гнала мене вперед. Занадто довго я намагався не робити нічого. І мені не ставало легше. Знаю, можна було б сказати це йому, щоб зникла хоча б частина його несхвалення. Але я не вмів ділитись такими речами. Мені й зараз тяжко. Я розумію, це необхідно, тому ділюсь.
- Мені потрібно зняти мітку. – сказав я – А щоб зробити це мені потрібне те, що ви знаєте. Хочете приректи на смерть невинну душу?
- Замість неї будуть помирати інші…
- Звідки ви знаєте, що це «вона»?
- Я знаю тебе краще, ніж ти сам себе. – всміхнувся отець Михайло. – Це твоя слабкість.
- Ви про що зараз? – я не розумів.
- В тебе слабкість до жінок на яких висить прокляття. До молодих відьом, гадалок, ворожок. Все це так і затягує тебе.

Я промовчав. Сильно захотілось курити.
- А ти хочеш, щоб я тобі допомагав. – продовжував той. – Втягуєш мене в свої ігри…
- Зате ви не проти, щоб в свої ігри вас втягував Марк. – презирливо відповів я – Я знаю, що він тут. Я знаю, що це ви розповіли йому про моє перебування в місті. Навіщо?
- Ти віриш в своє, я вірю в своє! – почав він.

Ні, я не дам тобі переконатись в своїй правоті. Дістав ти мене! Всі мене дістали! Кожний вірить, що знає, як краще. Наталка, ти, мій брат. Той товстун думав так само! Я вам не блядський інструмент і не їбуча повія, котру можна юзати в своє задоволення!
- Ви лізете в те, про що не маєте уявлення!

Отець Михайло побагровів.
- Я?! Марко керується вищими цілями. Ним не керують емоції, як тобою. Він вище плотських утіх. Він вірить, що зможе допомогти…
- Ви просто підтримуєте його ігри в Бога. – я спокійно перебив його. – Ви не знаєте, що робите. Ви не маєте ні найменшого поняття, кому ви допомагаєте…
- Чому ж тоді я маю допомагати тобі, а не йому. Він, на відміну від тебе, не керується одним місцем…
- Керується. Просто в нас мотивація в різних місцях.

Він розізлився не на жарт. На щастя в цей момент подзвонив мій телефон. Я одразу ж встав і відійшов від священика. Не варто йому чути мої розмови. Він провів мене зневажливим поглядом і поспішив в храм.
- Алло! – я підняв слухавку. – що в тебе, Едик?
- Ти, блять, жартуєш так?! – заволав він. – Думаєш це смішно?
- Що ти верзеш? – гаркнув я.

Перехожі здивовано глянули на мене. Я не реагував на їхні погляди.
- Поясни нормально! – просичав в телефон.
- Якого хуя ти не сказав мені, що я маю шукати мертву дівчину!? Прокляту мертву дівку! Ти знаєш, що це для мене означає!?

Я не мав ні найменшого уявлення. Ні єдиної гіпотези.
- Знаю. Тільки от вона жива. Я вчора з нею говорив. – тихо сказав я. – Ти нічого не знайшов?
- В тому то й справа, що знайшов… Від неї несе енергією, що її тяжко не знайти. Вона немов бунтівна душа, що не може перейти в інший світ. Раби нахапались від неї її енергії і стали агресивні. В мене наче полтергейсти завелись! Пів ночі розкидали все по квартирі.
- Може не варто було називати полонених духів рабами?
- Ти ще, блять, мене повчи! Знав би на що підписуюсь, то послав би тебе в гузно!
- Вгамувати їх можеш? – запитав я.
- Хіба з твоєю допомогою. Тебе вони не бояться, може твоя присутність їх заспокоїть. Ти єдиний, кого я бачив, хто зможе допомогти…
- Є ще мій брат. – не стримався я.

Марко і Едик ненавиділи одне одного. Вони вважали себе абсолютно різними. Можливо так і було, якщо брати манери і зовнішній вигляд. Але методи і цілі були схожі. Обоє хотіли могутності. Обоє хотіли керувати.
- Смішно. – холодно сказав Едик. – Ти веселун, Максе. А тобі буде весело, якщо я пошлю демонів по відьму? Чи по твою подружку?
- Це пусті погрози. – Мені захотілось вирвати йому кадик, але я приборкав свій гнів. – Ти не можеш нічого зробити. А коли я прийду, краще тобі вже знати, як позбутись прокляття, що ти його навів.

Едик вилаявся. В його хаті був шум. Щось гучно впало. Звідусюди доносилась лайка. Едик привів до себе товаришів з арійського братства.
- Ти там не сам? – запитав я.
- Звісно що ні! – сказав той. – Там кілька моїх. Думаєш, якщо духи нічого не можуть тобі зробити, то тобі не варто мене боятись?
- Думаю, що ні. – я глянув на годинник. Треба було йти на роботу. – Я буду ввечері. Своїх ідіотів краще вижени. А то вони ж не знають, що робити, коли в проклятому домі лютують духи.

Я теж, чесно кажучи, не знаю. В мене немає здібностей до цього. Знаю, хтось може не погодитись, мовляв, якщо захотіти… Я не готовий просто хотіти топтатись на рівному місці наступних десять років. В мене просто немає скільки часу. Люди можуть почати помирати в будь-який момент.
- Ти потрібний мені зараз. ЗАРАЗ!
- Хатіко чекав, і ти почекаєш…

Його лайка обірвалась, коли я кинув слухавку. В мене ще справи. Потрібно буде проконсультуватись з Наталією, щодо Едика. Вона його не переварювала, але боялась переходити йому дорогу. Яким би гандоном я його не вважав, але по міркам цього відьомського кодла він був дуже могутнім. І якщо вже щось сталось з ним…

Чого все має бути так складно?

Я повернувся до церкви. Отець Михайло чекав мене на сходах. В очах аж горіло несхвалення, але що він міг зробити. Він все чув, але не сказав нічого, просто мовчки простягнув мені листок з блокнота. Там були адреси, та місця де померли жертви. Я не знав де це, я не так добре знав Івано-Франківськ. Але є така річ, як карта. Задати потрібні адреси і можна багато чого визначити.
- Ви знаєте де мій брат? – запитав його.

Отець Михайло мовчав. Хотілось схопити старого за барки і витрясти з нього все. Погана ідея, сили в нього хоч відбавляй, будуть нові травми.
- Це більше ніж наш маленький конфлікт! – я дивився в його втікаючи від мого погляду очі. –
Скоро має статись щось серйозне, раз Марко тут. Це більше ніж моє бажання врятувати ту дівчину.

Він знову промовчав. Що ж, ну і чорт з тобою. Я повернувся і пішов геть. Мені більше не було чого сказати.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 3.0346069335938 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …