Надвечірнє духмяно-запашне, настояне на цілющому різнотрав'ї кам'янських толок, стрімких схилів балок та яруг червневе повітря «по вінця», через край, наповнило долину річки Кам'янки, змішавшись із запаморочливим запахом копиць свіжо висушеного сіна, легеньким подихом прошепотіло в молодому кучерявому вітті верб, полоскотало прибережний очерет і осоку, в ніжному поцілунку припало до теплої як парне молоко лагідної води річки, розчинилося в ній. І понесла течія те духмяне марево далі й далі широкими, мерехтливими, сонячними плесами повз Драну Кохту, повз зелені розлогі вибалки з квітучими, ніби облитими молоком, поодинокими дикими грушами, непрохідними заростями колючого терену, кущами глоду, шипшини, повз похмурі нагромадження округлих гранітних валунів обліплених тисячолітніми мохами, схожих на страшних доісторичних монстрів, що приповзли на водопій, але вдихнувши те чарівне диво-марево степу українського, так і застигли назавжди в заціпенінні ніби німі таємні свідки Всього, що відбувалося навколо впродовж тисяч і тисяч років.
А річці байдуже, весело та невтомно несе вона воду, пригинаючи очерета та хизуючись чудернацькими мереживами круговертів і водограїв на своїй поверхні. Чимось схожа на вередливу жінку, щойно весела та привітна, в верхній течії, раптом зустрівши впоперек свого шляху нагромадження велетенських гранітних брил, зашипіла, застогнала, заревла між ними, спалахнула веселкою в міріадах бризок і показуючи свій справжній характер, ніби молода левиця вигнувшись всім тілом, перестрибнула перепону утворивши водоспад, довівши ще й ще, як і тисячу років тому, що немає тієї природної сили здатної зупинити її плин.
А далі знову лагідна і весела, задоволена собою, утворивши десятки потічків у розлогій балці, захлюпотіла, завирувала вона виблискуючи під сонячними променями між порослими очеретом зеленими острівцями невеликих, округлих, схожих на сплячих ведмедиків валунів, неначе пустуючи з ними.
Вражені непоступливим та вередливим характером річки, здригнулися гранітні брили, ніби злякавшись могутньої сили її течії, повтікали з води і повилазили одна-на-одну по обох берегах, утворивши глибокий каньйон, ніби варта в шанобливій тиші проводжали її величаву, спокійну, повноводну на зустріч з її одвічними сестрами, річками Солоною, Базавлук. І так було і так буде завжди, скільки існує цей дивний та загадковий світ.
