Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2601
Творів: 47345
Рецензій: 92111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Легенди про капітана Кременчука: Ланпочка Ак-Мая Неморгай-Маяковського

© Олексій Спейсер Кацай, 15-05-2014
Давно це було. Ще тоді, коли капітан Кременчук заблукав поміж зірок і ніяк не міг знайти шлях до рідного Сонця.

А на одній далекій і дуже тьмяній планеті Май-Ак жив такий собі козачок-світлячок. Звали його Ак-Май, а світлячком він був тому, що смарагдова шкіра май-акян світилися в темряві. І тому на планеті ніколи не було ночі. Від цього, здавалося, і сама планета мала б світитися в темному космосі, але...

Але не дуже світлим було життя на тьмяній планеті Май-Ак.

От і Ак-Маю теж світитися дуже-то й не хотілося. Тому що його батьки-зорельотчики загинули в астероїдному полі, що огортало планету. Через це ще маленьким дізнався Ак-Май, що то воно таке - похмура сирітська доля. Жив він біля покинутого Астропорту, носив поламаний пілотський панцир не за ростом і перебивався тим, що йому віддавали списані жукоїди-прибиральники.

Тому найчастіше діставалися йому недоїдки синтезованої їжі, яку жукоїди не могли до кінця розщепити у своїх мініреакторах. Через це лягав він спати світлими вечорами голодним-голоднющим. Тож не дивно, що звичайнісінька скоринка хлібу здавалася йому набагато смачнішою за найнаваристіший генномодифікований борщ. Навіть з енергоємною свининою для жукоїдних мініреакторів.

Але, хоча й дуже бідно жив Ак-Май, хоча й завжди був голодний, але був він світлячком майстровитим, розумним і допитливим. Цікаво йому було знати, що відбувається в космосі, і дуже полюбляв він слухати про далекі зірки та інопланетні материки з океанами. Тільки-но зберуться жукоїди – чи то з ранку біля диспетчерської, чи то ввечері біля акумуляторної, чи то біля ремонтної – вже й Ак-Май там: сидить десь в сторонці, під ракетальною тополею, слухає.

А найбільше жукоїдів збиралося біля інтернет-корчми, коли в ній зависали нечасті пілоти. Адже кожен з них оповідав про те, що чув і бачив у своїх міжзоряних подорожах. Навіть про капітана Кременчука іноді згадували. З усіх тих оповідей Ак-Май дізнався, що високо-високо над ракетальними тополями, далеко-далеко за орбітами супутників, з самого краю астероїдного поля кружляє в просторі найбільший астероїд місцевої зоряної системи – Мра-Ак.

Жодному з нечастих пілотів не довелося на ньому побувати, але вони чули: мешкають там май-акяне, до них прилітають мешканці чужих планет, і ніхто там лиха не знає. Бо митниця там. Разом з навігаційною службою. Бідних взагалі там немає, усі на астероїді Мра-Ак багаті. З ранку до вечора там розваги – симпозіуми, колоквіуми, а то й пісні у вакуумі з гопаком у невагомості. Навіть жукоїди не знають там важкої праці. І не дивно – адже увесь астероїд вкритий самопрограмованим наносмарагдом з функціями асенізації. Одна плитка такого наносмарагда самого великого статку варта!

Дуже закортіло Ак-Маю подивитися на всі ці чудеса. Вирішив він дістатися до Мра-Аку.

Все одно треба втікати з покинутого Астропорту, тому що тут життя немає. Особливо для органічних істот.

Пробрався він на корабель-ремонтник і долетів до першого-ліпшого супутника. Ремонтник далі полетів, а Ак-Май на супутнику залишився – інші кораблі визирає. Дивиться – летить апарат аж з десятьма іонними двигунами. Зробив радіозапит козачок-світлячок :

- Увага! Увага! Супутник зв'язку № 13-біс викликає капітана космічного літального апарату марки «Тарак-Ан-31». Ваша світлосте, а ви часом не на Мра-Ак летите?

Відповідають йому з «Тарак-Ану»:

- Звісно, що на Мра-Ак. А якого дідька треба?

Почав Ак-Май прохати:

- А візьміть мене з собою! Я можу і в корабель не залазити, де-небудь на обшивці в скафандрі приткнуся.

Роздивився капітан «Тарак-Ану» на екрані відеозв'язку козачка-світлячка, дізнався, що у нього ані батька, ані матері немає, що вони раніше теж астронавтами були. Бачить: хлопчина змарнілий, зголоднілий, в обшарпаному скафандрі – пропаде у відкритому космосі. Та й каже Ак-Маю:

- Ну, добре, згоден, далі разом полетимо.

Траєкторія польоту до Мра-Ака через астероїдне поле дуже довга й звивиста. Навряд чи Ак-Май долетів би сам-один до нього без їжі, без запасів повітря та небесних карт. Але скрізь траплялися добрі пілоти. Вони жаліли сироту, підгодовували його тюбиками з космічною їжею, заряджали батареї в скафандрі, підморгували катафотами. А добрий капітан «Тарак-Ану» навіть пускав його іноді в командну рубку, аби козачок-світлячок навчався астронавігації і побудові космічного апарату .

І ось, нарешті, вони здійснили посадку на астероїд Мра-Ак.

Нетерплячий Ак-Май швиденько подякував капітанові і довгими стрибками поскакав крізь слабеньку гравітацію шукати плитки наносмарагду. Йому лише раз у житті довелося бачити одну таку: залітний небесний механік якось розплатився нею з жукоїдами за прибирання своєї спейс-лабораторії. Лабораторія була розміром з невеличку планету, але ціна була того варта. От і вирішив козачок-світлячок дві-три плитки з астероїда для себе виколупати: мало і на гламурний космокатер вистачити, і на декілька років безтурботного міжпланетного життя.

Але, от лихо! Ані на поверхні, ані під житловими куполами, ані у внутрішніх приміщеннях астероїда Мра-Ак, Ак-Май не знайшов жодної плитки самопрограмованого наносмарагда з функціями асенізації. Все було – і пластмаса, і титан, і графен з нейтридом, і навіть нікому не потрібне золото, і взагалі необплиточні кам'яні стіни були. Але, на усьому цьому – жодної наносмарагдової порошинки. Навіть на трикілометровій кришталевій антені далекого космічного зв'язку нічого не було.

Цілісінький день козачок-світлячок стрибав по астероїду та його тунелях, а коли плафони замерехтіли нічним рубіновим світлом, забився в якомусь залі поміж труб охолодження, засвітився сумно, та й заснув.

Вранці, втомлений, голодний, і не вірячи більше ні в що гарне, почав Ак-Май прохати у мра-акських май-акян хоч що-небудь переїсти. Голод – він, не тітка, навіть інопланетна. Але ніхто не звертав уваги на козачка. Навіть місцеві жукоїди.

Зморений козачок-світлячок потух зовсім і приліг відпочити біля дверей диспетчерської. І ось тут вийшла звідти прим-диспетчерша, дама злюща та капосна. Побачила Ак-Мая в обшарпаному скафандрі і давай верещати:

- Чого ти тут не світишся, неробо? Іншого місця темнити немає?

А поруч саме проходив головний інженер-мра-акець на ім‘я Ліх-Тар, який, на щастя, був май-акянином розсудливим і м'якошлунковим. Втихомирив він прим-диспетчершу і запитав у Ак -Мая:

- Ти звідки, хлопче? І що збираєшся робити на Мра-Аку? Я бачу, що ти від ліні навіть і не світишся. Запам'ятай: ледарів Мра-Ак не любить.

- Та я б і радий з толком підсвітити, - каже Ак-Май, - але не знаю, де роботу запальну знайти. У мене – ані родичів, ані знайомих. А не свічуся тому, що зовсім знесилів. От вже два дні у мене й крихти в роті не було.

Спробував Ак-Май засвітитися, але не зміг, спробував встати на ноги, але вони його не тримали. Пожалів головний інженер бідолаху, відвів у свій десятикаютний відсік, нагодував та й каже:

- Мешкай в мене. А працюватимеш у диспетчерській.

Мешкає козачок-світлячок у головного інженера і щосили намагається віддячити доброму май-акянину. Робить всю чорну роботу і у відсіку, і в диспетчерській: в комп'ютерах програми змінює, антени чистить, в купах небесних мапах копирсається. Так і жив би, якби не злюща прим-диспетчерша. Вона зненавиділа Ак-Мая і докучала, як тільки могла.

Напевно, вижила б та диспетчерша козачка-світлячка з астероїда Мра-Ак, якби не дочка головного інженера – Фо-Тон. Вона жаліла Ак-Мая і заступалася за нього.

Але була у хлопця й інша біда. Ночував він у коморі, а там водилося видимо-невидимо тіней. А тіні на всіх орбітах Май-Ака і навіть в астероїдному полі були дуже цікавими. Тому що були ці тіні... живими. Справжнісінькою темноенергетичною формою життя вони були!

Тіні набували різних обрисів, кружляли навколо планети, перебиралися з астероїда на астероїд, проникали на зорельоти й космічні бази. Життя від них не було. Та й планета Май-Ак саме через них тьмяно в просторі світилася. А вже у коморі в Ак-Мая взагалі від них проходу не було! Тіні набували вигляду жахливих інопланетних монстрів, стрибали по стінах, ковзали по тілу козачка-світлячка. Дуже страшно йому ночами в коморі було.

А в головного інженера Ліх-Таря дуже часто бували гості з різноманітних зоряних систем. Коли вони приходили, Ак-Май перевіряв їхні скафандри і чистив на них катафоти. Якось один з гостей подарував хлопчині за це малесенький шматочок наносмарагду. І цей шматочок Ак-Май обміняв на контрабандну інопланетну істоту, яка називалася ланпочкою.

Ланпочки, взагалі-то, були чомусь заборонені до ввезення на Май-Ак, і митниця на Мра-Аці надзвичайно уважно стежила за цим. Але дуже вже в коморі тіні Ак-Мая дістали.

Тому він тихесенько приніс до себе малесеньку, тепленьку й лискучу ланпочку, піклувався про неї, ділився з нею світлом і своєю не надто вишуканою їжею. Ланпочка підросла і стала його єдиним другом та товаришем. Окрім Фо-Тон, звісно.

І, наче в подяку за цю турботу, ланпочка виловила в коморі всі тіні і козачок-світлячок, нарешті, зміг спати спокійно.

Одного разу головний інженер Ліх-Тар отримав наказ від астероїдного сотника Мра-Ака терміново підготувати до відправки корабель на планету Неморгай системи сусідньої зірки Мружся. Цей зореліт мав відвезти неморгянам їхні кристалловекселя за оплату навігації неморгайських кораблів під час проходження повз Май-Ака. А також деякі електротовари на продаж та обмін. Якщо, звісно, біля кристалловекселів місце залишиться.

А оскільки тих було видимо-невидимо, вартістю в цілу мегатонну наносмарагда, то й зореліт мав бути не лише швидким, а й міцним та містким. Такого на Мра-Аці якраз не виявилося. Але в цей час тут заправлялася «Софія-III» капітана Кременчука. І тому попросив Ліх-Тар його допомогти з доставкою платіжних документів. А тому все одне було куди летіти, адже шляху на Землю він тоді ще не знайшов. Ось тільки екіпажу в нього не було.

Тому швиденько зібрав Ліх-Тар в центральній диспетчерській своїх помічників, механіків і вільних диспетчерів та й каже:

- Ну, хто у відрядження хоче? Відрядні бюджетом мінімальні передбачені, але якщо в когось є якісь електротовари, тягніть на борт. А хто взагалі не може полетіти, хай домовляється з тими, що полетить. Увесь навар наш спільний буде, обіцяю.

У кожного знайшлося щось на продаж: у того – лазерокосилка, в іншого – молекулярна дриль, у третього – міксер для бозонних коктейлів. І тільки в Ак-Мая нічого не було. Тому він, взагалі, за викликом не з'явився. Фо-Тон же згодна була щось своє за нього покласти, навіть кваркінюрний набір – мовляв, нехай це буде його частка. Але батько її сказав:

- Ні, це несправедливо. Нехай Ак-Май дає щось власне.

Ще раз наказали козачку-світлячку з'явитися в центральну диспетчерську Мра-Ака. Той з'явився та й каже:

- Немає в мене нічого. Тільки ... тільки ланпочка. От.

- Як ланпочка?! Де ланпочка?! Хто дозволив!?! - почав обурюватися захеканий персонал.

Але Ліх-Тар швидко навів тишу:

- От і добре. Давай-но сюди свою ланпочку. І нам спокійніше буде, і тобі, може, вона, якщо не навар, то хоч якусь малесеньку радість принесе.

Важко було козачку-світлячку розлучатися з єдиним другом. Не рахуючи, звісно, Фо-Тон. Але все ж таки він зважився: відніс ланпочку на «Софію-III», віддав капітанові Кременчуку. А той роздивився, що це за істота, та й зрадів:

- Відмінно! - каже. - Вона ж зовсім, як наша лампочка. Тільки з крильцями. Буде тепер, кому тіней ловити. А то розвелося, розумієш!..

Залишився Ак-Май сам-самісінький у своїй коморі. Усі навколо регочуть над ним, підсміюються:

- Не сумуй, світляче! От побачиш, прилетить твоя ланпочка з Мружся з цілою горою наносмарагду.

А злюща прим-диспетчерша взагалі козачку-світлячку проходу не давала. Тим більше, що сама вона стала вже нареченою самого сотника Мра-Ака. Знущалася майбутня сотничиха над хлопцем, іноді могла й кулаком під панцир заїхати. А через те, що донька головного інженера намагалася захищати Ак-Мая, то прим-диспетчерша злилася ще більше. І скаржилася самому сотникові.

Врешті решт, не зміг більше козачок-світлячок терпіти диспетчерські кпини. Вирішив він тікати з Мра-Ака світ за очі. Закинув в реактивний ранець свої убогі пожитки і рано вранці відправився до шлюзової камери. Вибрався через неї на поверхню астероїда і присів перед далекою дорогою на гребінь якогось кратера. Цей кратер тепер Кременчуцьким називається. Сидить, зітхає, думає, в якому напрямку полетіти, до якого зорельоту прибитися. А над ним, в космічний чорноті, горить зелене сонце Ак-Мая і височіє трьохкілометрова кришталева антена далекого космічного зв'язку.

Раптом задзвеніла вона тихесенько. Прислухався Ак-Май, і здалося йому, що антена немов приспівує з дзенькотом кожним своїм кришталиком:

- Не втікай і не зітхай
В цей ранковий час,
А вернися до нас,
Козарлюго Ак-Май,
Майбутній сотник Мра-Ака!

- Оце так диво дивовижне! - підхопився, ледь не зірвавшись з астероїда, козачок-світлячок. - Нічого собі п'єзоелектричний резонанс! А, може, це хтось хроноскопічну передачу веде, майбутнє прогнозує? А раптом це вірний прогноз? Ну, якщо судилося мені стати сотником, то готовий я повернутися і всі труднощі подолати!

І Ак-Май повернувся до десятикаютного відсіку головного інженера Ліх-Таря ще до того, як прокинулися механіки й диспетчера. Ніхто й не помітив, що він на поверхню Мра-Ака виходив. А коли до диспетчерської зайшла прим-диспетчерша, то хлопчина вже вносив добові зміни в комп'ютерні лоції астероїдного поля.

Знову мешкає Ак-Май у головного інженера. Терпить і нужду, і прим-диспетчерські докучання. Вже й не сподівається на краще.

А в цей час зореліт «Софія-III» увійшов до іскристого простору зірки Мружся. Незабаром і посадку здійснив на планеті Неморгай. На неї, до речі, ще жоден інопланетний корабель не сідав. Бо не любили командори неморгян по кристалловекселях платити. Але капітан Кременчук швидко знайшов з ними спільну мову. Та ще й простий люд зібрався біля «Софії-III», щоб подивитися на небачених інопланетян і оцінити їхні товари. Почалася жвава торгівля.

Верховний Командор і Командориха чекали капітана Кременчука в залі куполу, устеленого мерехтливими жаринами. Капітан пред'явив кристалловекселя до оплати, розповів і про себе трохи. Про те, як полетів з рідної Землі та й заблукав між всесвітами.

Його розповідь так розчулила Командориху, що її чоловік погодився-таки оплатити свої кристалловекселя. А потім наказав подавати обід.

Принесли слуги незліченну кількість різнокольорових частувань, поставили перед Верховним Командором, його дружиною та інопланетним гостем. Але не встигли вони доторкнутися до сяючих страв, як, невідь звідки, з'явилися цілі зграї тіней. Накинулися на їжу – що з'їли, а що погасили.

Запитує капітан Кременчук:

- Звідки у вас стільки цих жахливих життєвих форм? Навіть на Май-Аці їх, здається, менше. Ви що, спеціально їх розводите?

А Верховний Командор йому:

- Та ні, звісно! Вже й не знаємо, як позбутися цієї гидоти. Ми її підхопили, коли наша ескадра біля астероїдного поля Май-Ака маневрувала. За що ми й досі, до того ж, по кристалловекселях розплачуємося. А тіні ці вже не лишень нашу їжу знебарвлюють, а й на неморгян нападають. У моїй спальній капсулі цілу ніч знаходиться кіберохрана, щоб вони нас з дружиною не лякали та не сварили. Вже й забули, коли вдвох спали.

Тут капітан Кременчук згадав про бідного Ак-Мая, про його ланпочку, та й каже:

- У мене на кораблі є така істота, яка знищить у вас все тіні.

Верховний Командор навіть підстрибнув на радощах, ледь друга голова з золотого гермошолому в нього не вискочила.

- Негайно доставте цю істоту сюди. Якщо вона й насправді може ловити тіні, я її куплю. Дам за неї цілу космічну вантажівку, до командної рубки наповнену наносмарагдами. І ще один наносмарагдовий метеороїд на додачу.

А капітан Кременчук:

- Боюся, ми самі без ланпочки не обійдемося. Адже вона оберігає і нас, і наші товари разом із кристалловекселями від тіней. Дуже мені не кортіло б з нею розлучатися. Тому принесу її тільки через найглибшу повагу до Вашого Високомерехтіння.

А Командориха :

- Доставляйте її швидше, не пошкодуєте! Якщо все, що ви кажете, правда, то мій чоловік поділитися з вами деякою новітньою і дуже корисною інформацією нашої зоряної розвідки. Правда, любий?

Верховний Командор почухав потилицю золотого гермошолому і знехотя кивнув відразу обома головами. А потім наказав своїм кухарям приготувати новий обід. Капітан же Кременчук в цей час пішов на «Софію-III» за ланпочкою. Повертається з нею, а на столі вже нові наїдки іскряться-переливаються. Тіні вискочили зі своїх закутків. Побачила їх ланпочка та як загориться усім тілом, як налетить на них! Половину відразу ж засвітила, а решта кинулися увсебіч – куди й поділися.

Верховний Командор з Командорихою просто погасли від такого дива. Кажуть:

- А покажіть-но нам свою люту істоту. Ми хочемо її поближче роздивитися.

Капітан Кременчук покликав :

- Ципа-ципа-ципа!  

Ланпочка слухняно підлетіла до нього. Він взяв її і відніс Командорисі. Але та боялася доторкнутися до істоти з таким небезпечним характером. Тоді капітан Кременчук почав гладити ланпочку, як колись, у дитинстві, пухнастого курча на далекій, загубленій Землі. Гладить і примовляє: «Ципа, курчатко!» Зрештою, й Командориха посмілішала, потягнула руку до ланпочки:

- Сипя, сипя!

Це в неї, чи бачте, такий акцент був неморгайський. Капітан Кременчук поклав ланпочку Командорисі на шарніри. Істота ласкаво мигнула пару разів і незабаром задрімала.

Верховний Командор з дружиною були раді-радісінькі того, що позбулися тіней. А ще більше зраділи, коли капітан Кременчук сказав їм, що скоро ланпочка приведе маленьких ланпят і можна буде розселити увесь ланпячий рід не тільки по Неморгаю, а й по усій зоряній системі Мружся. Тоді Командор ще більше зрадів і поділився з капітаном Кременчуком новітніми зоряними розвідданими, від яких капітан чомусь спохмурнів. Немовбито тінь, не спіймана ланпочкою, звідкілясь на обличчя його вистрибнула.

Але довго хмурніти капітану Кременчуку не довелося. Тому що Верховний Координатор Неморгая не тільки оплатив усі кристалловекселя, а й скупив усі, привезені «Софією-III», товари. Щедро заплатив за них і ультрамариновими синьоцвітами, і рубіновими самохватами. А за ланпочку дав у десять разів більше, ніж обіцяв.

І ескадра з десяти космічних вантажівок, повних наносмарагдами, з флагманською «Софією-III» на чолі, лягла на зворотний курс. Зоряний вітер попутно бив у відбивачі і незабаром астронавти благополучно прибули до Мра-Аку. Одначе, висаджуватися не стали, а зупинилися в кількох світлових хвилинах від нього.

А в цей час зайшов головний інженер Ліх-Тар до свого кабінету. Сів за комп'ютер, аж тут хтось у люк стукає.

- Хто там? - запитує він.

- Ваш друг, - відповідають чомусь пошепки. - Доставив вам добру інформацію про орендований зореліт «Софія-III».

Відчинив головний інженер люк, а там – капітан Кременчук: в руках – контейнер з наноізумрудамі, флешка з інформацією про погашення кристалловекселів, а сам від камер стеження ховається і «тс-с-с-с!» тихенько каже, палець до рота тулячи.

Здивувався Ліх-Тар, стривожився і першим ділом перевірив флешку: все оплачено, товари продані, та ще й з пристойним наваром.

І тут капітан Кременчук розповів йому дивовижну історію про ланпочку Ак-Мая. Каже:

- За цю ланпочку Верховний Командор Неморгая дав десять космічних вантажівок з наносмарагдами та наносмарагдовий метеороїд на додачу. По справедливості, усе це багатство належить Ак-Маю.

Головний інженер хотів відразу ж зібрати персонал Мра-Аку і оголосити наказ про те, що відтепер колишнього простого козачка-світлячка потрібно величати Його Світлість Ак-Май Неморгай-Кременчуцький. Але капітан Кременчук зупинив його:

- Зачекайте! Адже, окрім усього цього, Верховний Командор поділився зі мною новітніми розвідданими і по Май-Аку в цілому, і по Мра-Аку зокрема. Виявляється, сотник астероїда і його високі покровителі на самій планеті спеціально вирощують тіней і наповнюють ними простір вашої зоряної системи.

- Але навіщо?!

- Задля того, щоб тіні не давали світитися Май-Аку, щоб здалеку його не було видно зорельотам, що повз пролітають, і щоб усі вони платили розбійникам за навігацію у вашій темній зоряній системі.

- Яка підступність! Але, що ж робити?

- За час рейсу ми переробили вантажівки на космічні крейсери, а ланпята, приведені ланпочкою, зросли і рвуться у бій з тінями.

- Але ж мій персонал не вміє командувати космічними крейсерами! Він взагалі воювати не вміє. А вам, як інопланетянину, не можна цього робити за міжзоряними угодами. Ми нічого не зможемо змінити!

- Зберіть вірних мра-акців, порадимося.

Зібралися механіки та диспетчера, розмовляють-переморгуються. Хтось запропонував не віддавати багатства Ак-Маю, а пустити його на підкуп потрібних май-акян. Тим більше, що сам козачок-світлячок нікому особливо-то й потрібним не здався. Але недарма головний інженер Ліх-Тар славився своєю чесністю. Він твердо сказав:

- Борони нас бог від того, щоби ми взяли у хлопця хоч молекулу наносмарагду. Увесь він належить йому.

І послав за Ак-Маєм. А він якраз чистив з жукоїдами антену далекого космічного зв'язку.

Залітає козачок-світлячок у відсік головного інженера увесь в астероїдній порохняві. А господар відсіку велить кіберу подати йому гравітаційне крісло, пропонує сідати. Ак-Май дивиться на купу мра-акців, думає: не інакше, посміятися над ним хочуть. Каже:

- Ну, що за мода знущатися над сиротою? Чесне слово, дістали! Відпустіть мене в диспетчерську, мені ще добові лоції перепрограмувати треба. А потім стратегію ведення зоряних війн переглянути. Фо-Тон потрібно допомогти курсову написати.

А головний інженер йому:

- Що ви, що ви, Ваша Світлосте! Які жарти! Яка така допомога?! Вам нечувано пощастило і я щиро цьому радий. Капітан Кременчук продав вашу ланпочку Верховному Командору Неморгая і ви стали нечувано багатими.

І головний інженер Ліх-Тар все-все розповів Ак-Маю.

- І тепер питання тільки в тому, як використати ваше багатство, - закінчив він.

Сіромаха Ак-Май стояв розгублений і приголомшений як радісною звісткою, так і гіркою правдою про своїх, захланних до розбійництва, однопланетянах. Трохи оговтавшись, він почав просити головного інженера: нехай він візьме собі частину його багатства – адже воно дісталося йому, Ак-Маю, тільки завдяки головноінженерній доброті. І, взагалі, потрібно, мовляв, пустити це багатство на праве діло.

- Ні, ні! - відповів Ліх-Тар. - Усе багатство ваше. І я не сумніваюся, Ваша Світлосте, що ви самі його використаєте правильно.

Тоді козачок-світлячок попросив про те ж саме і капітана Кременчука, і Фо-Тон, але ті не захотіли взяти навіть найменшої наносмарагдової частинки. Мовили:

- Ми раді вже тому, що вам, Ваша Світлосте, страшенно пощастило.

Але добросердечний Ак-Май Неморгай-Кременчуцький ніяк не міг заспокоїтися. Він хотів, щоб усі навколо нього були радісні й щасливі. Навіть сотник Мра-Ака зі злою прим-диспетчершею.

- Головне, щоб усі навколо були чесними, а щастя до чесності завжди додасться, - зауважив головний інженер Ліх-Тар. - Лихо в тому, що нема кому в нас командувати зоряної ескадрою. Нема кому її в бій повести, щоб у чесній битві чесні порядки на Май-Аці та Мра-Аці встановити.

- Як це немає?! - здивувався капітан Кременчук. - Адже Його Світлість допомагає Фо-Тон курсові роботи писати саме з військово-зоряних стратегій. Значить, їм – і бластери в руки.

Так Ак-Май Неморгай-Кременчуцький, увесь ще в бруді та в астероїдній порохняві, прийняв командування космічним флотом повстанців. А Фо-Тон стала його заступницею. А капітан Кременчук став у них консультантом. Консультувати міжзоряні угоди інопланетянам не забороняють .

Сорок днів і сорок ночей тривала нечувана битва. Загинуло сорок сороків космічних крейсерів, фрегатів і орбіт-спейсерів. Флагманський зореліт «Кременчук» був прострелений в сорока місцях і втратив сорок квадратних кілометрів обшивки. Нейтральний корабель зв'язку «Софія-III» був розколотий ворожими астродесантниками на сорок частин.

Але на сорок перший день остання тінь була знищена ланпочками. А на сорок другий отримав остаточну перемогу флот Ак-Мая Неморгай-Кременчуцького, розбивши вщент ескадру сотника Мра-Ака. І яскравим смарагдовим світлом засяяла планета Май-Ак на багато парсеків неосяжного космосу, здалеку і, головне, абсолютно безкоштовно попереджаючи всіх зорельотчиків про небезпечне астероїдне поле.

А в її мерехтливому світлі стало видно, яким є виснаженим і некрасивим Ак-Май, вкритий пилом, гаром, потом і незліченними опіками. Але капітан Кременчук знайшов йому гарного лікаря, а головний інженер Ліх-Тар відмінного кутюр'є й візажиста. І навіть запропонував колишньому простому козачку-світлячку пожити в його десятикаютному відсіці, поки він собі не знайде кращого приміщення.

Неморгай-Кременчуцький підлікувався, одягнувся, надів пристойний панцир – і раптом всі побачили, що він дуже красивий світляк, анітрохи не гірший за інших, тих, які залицялися до Фо-Тон. Чесно кажучи, досі вона просто жаліла сироту Ак-Мая. Потім – захоплювалася бравим адміралом. А тепер просто закохалася в гарного хлопця по самі антени. Честь і чесність, вони не тільки щастю, а й коханню сприяють.

Сам же Ак-Май давно й безнадійно кохав Фо-Тон. А тепер взагалі кожен день подарунки їй став робити та всі бажання виконувати. Зрозумів головний інженер Ліх-Тар, що до чого, покликав до себе і його, і доньку свою:

- Ви того... одружитеся, може?

Зраділи молоді май-акяни. Відповідають:

- Звісно, що ми згодні, тато.

Був призначений день весілля і на астероїд Мра-Ак з'їхалися і найславетніші май- акяни, і найвідоміші інопланетяни з капітаном Кременчуком на чолі. Коли він виголошував весільний тост, то сказав:

- На моїй батьківщині, далекій загубленій Землі, на берегах морів є такі вежі з вогнями – маяки. Вони охороняють земних мореплавців і тому часто бувають символами надії. Я сподіваюся повернутися на свою планету і вірю,  що до планети вашої і до ваших душ ніколи більше не доторкнуться підступні тіні. А оскільки назва «Май-Ак» дуже нагадує наш «маяк», і оскільки є щось нескромне в тому, щоб моє прізвище виступало в якості титулу, то... То пропоную, щоб Його Світлість іменувалися Ак-Маєм Неморгай-Маяковським.

Ось так перший чесний сотник, а потім – правитель усієї Май-Ак, і отримав свій титул. А півкілометрова статуя капітана Кременчука й досі височіє в Кременчуцькому кратері астероїда Мра-Ак. З тією самою ланпочкою у здійнятій руці, яку капітан узяв до себе на борт свого нового корабля «Софія-IV». І яка досі часто служить йому звичайнісінькою настільною лампочкою в його нескінченному рейсі до загубленої Землі. Але це, напевно, брешуть люди. Або май-акяни...


(Про те, як капітан Кременчук заблукав поміж всесвітами, можна взнати з фантастичного роману «Капітан космічного плавання» =
http://bookland.net.ua/book/52106+Kapitan+kosmichnogo+plavannya.html#anons )

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.68346786499023 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …