Вже місяць як я живу у Львові... У лікарні... Допомагаю старшому сину стати на ноги.
Вони у нього поламані, обидві... Падіння з висоти... Стрибав без парашута.
Найстрашніше, здається позаду... Реанімацію і операцію пережили. Тепер - реабілітація.
Лікують і годують тут добре. Але є окремі недоліки... А де їх немає?
Основний... Дуже слабке фінансування. Що воно недостатнє розумієш по погляду, або по тому, що тебе не бачать зовсім.
А коли говорять
- Це Вам не приватна клініка! - то ясно, як білий день, що потрібно швидко змінюватися.
Тих, хто так казав, і тих, кому присвяченений епіграф, була одинакова кількість - по двоє.
-Я, встаючи і лягаючи, дякую лікарям, за те що врятували мого сина - каже моя дружина.
І я вдячний всім медикам, за те, що вони рятують людей... Не питаючи, чи мають вони гроші... Кожен день... Чекаючи, чи не чекаючи вдячності...
Веселий лікар анестезіолог розказав історію про пацієнта реанімації, якого виписали через 4 дні. Ніяких травм не знайшли. Випав чоловік з 7-го поверху. Три дні перевіряли, чи не буде якихось ускладнень. Падав він "в стельку" п'яним...
Маленька дівчинка впала і дуже плакала. Підійшов її сусід, старий клоун, і сказав.
-Ти сама винувата. Бо не вмієш падати. Коли падаєш,
уяви себе старою, зім'ятою, мокрою тряпкою...
