Їх душі настільки схожі, що майже однакові. Вони ніколи не бачили один одного, бо ніколи не зустрічалися. А, може, й пересікались десь, та не звернули уваги на обличчя протилежної статті, під котрим ховалась копія власного «я». Так буває.
Можливо, вони не будуть разом в цьому столітті, бо завжди дуже квапляться кудись. Головні герої знаходяться в 21 столітті, де усі живуть в стані постійного цейтноту. Тут особа намагається випередити час, а тому постійно поспішає зробити щось: поспішає закохатися, поспішає виконати завдання, поспішає знайти роботу, поспішає додому, поспішає… Але йдучи у ритмі поспіху, не встигає жити.
Вони могли не зустрітися в нашому прекрасному та водночас жахливому світі, загубившись серед його метушні. Могли кружляти на протилежних роздоріжжях. Або могли зустрітись і не впізнати один в одному своє дзеркальне відображення. Не почути благословення з піднебесся і розійтися…
Їм не потрібно зустрітися. А навіщо? Вони не зможуть полюбити один одного, не зуміють цього зробити. Сучасні люди не звикли кохати особу за іі душу. Вони закохуються в що-завгодно: в зовнішність, в гроші, в соціальний статус, в преспективу, у вигоду, в свою мрію, в ілюзію.
Вони ще обов’язково будуть разом. Може,не в цьому часі та просторі, а в іншому, адже людські душі вічні. Їх душі вічні.
