«Це все настільки відверто що відвертає і вивертає.
Але прошу, дайте договорити до кінця!»
«Хто є хто в іксах і ігреках»
Онейро
Онейро відчинив двері.
– Де ти бігаєш? – промовив десятирічний хлопчик – Вже майже північ! Тато з мамою пішли в нічну зміну! А ти гуляєш!
Денейрон, старший брат Онейро, що мав вже двадцять три роки, затушив цигарку об стіну і тихо вимовив.
– Мовчи малий! Я не сам! Так що тікай з дороги! Точніше на горщик і в люлю!
– Якими ми розумними стаємо після пляшки пива! – промовив хлопчик розправляючи свої золоті кучері в світлі місяця!
Місячні тіні немов закружляли довкола нього.
Зі сторони це б здалося що цей юнак має ще й крила, якими розмахує.
Хоча якщо б це було в дійсності так, то він би в першу чергу дав ляпасів знахабнілому братові.
Але на жаль крил в нього не було і Онейро поступився і ліг в сусідній кімнаті.
Поблизу нього проскочили дві пари ніг.
Лише одні на хвилину зупинилися.
І він відчувши запах дешевого вина почув щось на зразок.
– А він в тебе якийсь прикольний!
«Я вам що іграшка чи кошеня!» – подумав малюк засинаючи.
Знову вже не знаючи який раз він відкривав двері братові і його пасії яку він знав на ім’я.
Джулія!
«Чорт би її забрав!» думав він потім, коли затикав вуха ватою, щоб хоч нормально виспатися.
На цей раз він відчинив двері побачив що Джулія ледь-ледь трималася на ногах.
Пірнувши під теплу ковдру хлопчик почув слова Денейрона.
– Я зараз схожу в магазин за цигарками і пивом, а ти лягай в ліжко і чекай!
І він прошмигнув мимо вже засинаючого молодшого брата і вилетів в двері закривши їх на ключ.
Онейро вже перевертався на інший бік, коли відчув що двері в його кімнату відчиняються!
Він боязно відкрив очі і поглянув через пухнастого кота, свою найулюбленішу іграшку.
В їдкому і сріблястому тумані, звитому з місячного світла що проникав в кімнату стояла Джулія.
Хлопчик онімів.
Він в перший раз бачив таких дівчат.
Оголених!
Вона була не така як його подружки в школі!
«Ось де різниця між дітьми і дорослими!» – думав він розглядуючи її і боячись видати те що він не спить.
– Йди до мене янголя! – промовила Джулія.
І Онейро здалося що той їдкий туман сріблястими нитками пливе до нього, і обпутує його тіло.
І він немов опутаний якоюсь дивною отрутою відчув дивні зміни в своєму організмові.
Вперше він відчув те що ніколи не відчував!
Немов і оте місячне світло, і місяць, і зорі і навіть темрява за вікном говорили з ним.
Говорили «Встань і йди до неї! Вона чекає!».
Але щось в грудях, відповіло раніше ніж він сам.
– Ні!
Дивна істота, яка була колись просто жінкою, промовила до нього, поступово підходячи до його ліжка.
– Дурнику! Чи ти не бачиш яка я прекрасна? Яка солодка?
Я дивний плід якого ти ще не коштував!
Плід смак якого не забутній!
Смак якого перебиває смак всіх плодів!
Скоштуй!
Це смак справжнього кохання!
Чи чув ти колись це слово!
І Джулія схопила хлопчика і притиснула його до своїх грудей.
– Поцілуй мене янголе! – промовила вона до Онейро.
Хлопчик весь спітнілий боляче її вкусив за одну з грудей.
Жінка прокричала і відпустила дитину.
Онейро скочивши на ноги відчув гостру біль вздовж хребта.
Ніготь пофарбований в фіолетовий колір залишив добру червону полосу, яка помітно розширялася.
– Ти хочеш погратися зі мною в трошки інші ігри! – солодко промовила Джулія підходячи до Онейро – Я згодна!
– Не підходь! – промовив хлопчик безсило крокуючи на зад.
«Хвороби суспільства нікуди не зникають, вони наче рани зяють в його розшаруваннях…»
Молодіжна газета коледжу соціальних наук.
Зі статті Ери, молодшого журналіста.
– Все! Тепер прийдеться писати про якісь нісенітниці! Весь матеріал на найближчий місяць розписаний! – промовила головному редакторові молода дівчина протираючи хустинкою окуляри.
– Так! Це правда! Учні втягнулися в процес! Скоро сесія! Спортивні змагання закінчилися!
Так що всі видатні події позаду!
А в слідуючий номер хоч казки пиши!
– Але ж слідуючий номер конкурсний! Між коледжами міста відбудеться конкурс студентських газет!
Головний редактор посміхнувся.
– А ми його ніколи не те що не вигравали, але й не мали й першого місця.
Ера знизила плечима а потім вимовила.
– Я читала декілька статей з студентських газет інших коледжів нашого міста. І я навіть зрозуміла чому!
Точніше в чому наша помилка!
– І в чому?
– Ми пишемо про події в коледжі! Видатні події коледжу! Якби його життя зовні!
Але ми ніколи не пишемо про його внутрішне життя!
Так би сказати про його нутрощі!
Прошу вибачення за порівняння!
Але основний вміст існування кожної школи, коледжу інституту, це його студенти, їхнє життя!
І не обов’язково те що за партою…
– Ти хочеш знайти якісь скандали Еро, ми ж не жовта преса!
– Але ж жовта преса має найбільший попит! І про це говорять результати того ж самого конкурсу студентських газет!
– Привіт Еро! Заходь!
Дівчина ввійшла в кабінет редколегії.
– Як успіхи? Що нового на парах?
– Все добре Марто! – посміхнулася журналістка студентської газети – Ти мене викликала! І це значить…
– Я дещо знайшла! І я обираю тебе для цього!
– І що ж це?
Головний редактор посміхнулася і поставила перед дівчиною чашку кави.
І потім тихо почала розповідати.
– Ти останнього разу говорила що напевне прийдеться друкувати в стінгазеті якісь казочки.
І я тобі найшла казочку!
Ти щось чула про Синю бороду.
– Це щось жахливе і середньовічне! Про якогось маніяка що вбивав своїх дружин!
– Так! – вимовила твердо Марта – Але тепер цей маніяк оселився в третьому гуртожитку!
І його справи дуже кроваві!
Я хочу щоб ти почала розслідування, яке б завершилося на сторінках нашої газети!
І вона почала розповідати дівчині суть справи.
– Який жах! Він дійсно прибічник Диявола! – вигукнула Ера коли все розповідь головного редактора закінчилася.
Те що скоро весна було видно в першу чергу в гуртожитку для дівчат.
Точніше поблизу нього!
Не встиг зійти сніг а на асфальті вже були зображені серця, «плюси» і «дорівнює», що складали формули життя, кохання і тієї, вже недалекої весни.
На тлі сірих і вже посірілих паперів, що заліпили паркани від недавніх виборів, з’являлись яскраві надписи, які говорили що молоде покоління в першу чергу виберає весну а не когось там…
Музика і вигуки, пари що гуляли і навіть прогулювали пари – це все говорило лише про одне: весна вже почалася.
Почалася там де завжди вперше: в серцях молодого покоління що жило в умовах сурової зими в своїй країні!
«Але весна виявилася милосердною не для всіх!» – подумала Ера – «Дехто самообманувся її раннім, приманливим і примарливим теплом! І потім замерз коли воно відступило!
І я зараз дізнаюся про подробиці!».
Вона ввійшла і показавши заліковку вахтеру, піднялася на другий поверх жіночого гуртожитку.
Тут було дійсно видно що весна неминуча…
Хоча не відомо яка весна, рання чи пізня, тепла чи холодна…
Неминуча для кожної дівчини яка тут мешкала…
І навіть для Ери, що поки що не знала про це…
Населення кімнати номер двадцять чотири виявилося дуже гостинним.
Відразу був накритий стіл з нехитрими студентськими харчами.
І з тумбочки була витягнута пляшка коньяку.
Ера, яка зовсім нічого подібного не пила в своєму житті, спочатку відмовлялася.
– Ну за Валентина! – промовила Лора, староста кімнати, піднявши чарку.
І всі цокнувшись випили.
Ера відчувши як горло обпікає закашлялась.
– Ти бери закушуй! – порадила їй Ельвіра, що сиділа навпроти.
Закусивши і збивши жар в горлі журналістка хриплим голосом запитала в населення кімнати, відносно справ, які її сюди привели.
– Дякую! Я б хотіла з вами поговорити! Взяти в вас інтерв’ю відносно вашої подруги Соні.
В кімнаті запанувала тиша.
– А що ж тут розповідати! – сумно промовила Лора – Скотина він та й все!
Бідна Соня!
Він і тільки він винний в тому що сталося!
Вона стелилася перед ним!
Віддавала йому серце і душу!
А він зовсім не звертав на неї уваги!
Скільки сліз ми витирали з її очей?
Замість нього!
Не приємно згадувати!
Наливай!
Давай дівчинко! Не соромся!
«Я вчасно вшилася!» – подумала Ера спотикаючись на сходах – «І трохи розібралася в тому що сталося!».
Спустившись на перший поверх вона сіла на стілець і задумалась ще глибше.
«Соня наковталася снодійного!
І виявляється вона не перша жертва цього жінконенависника!
Третя!
І це напевне те що ми знаємо!
А скільки ж сердець в дійсності згубив цей серцеїд?».
Глибоко вдихнувши Ера піднялася і пішла далі.
Вийшовши на вулицю вона глибоко вдихнула відчувши більш п’янкий аромат весни.
«Головне сильно не дихати вдома, щоб мама не почула!» – подумала вона обережно крокуючи.
Шматок льоду тріснув під ногами і дівчина не втримавши рівновагу виляглася на дорозі.
«Як болить нога! Щось хруснуло!
Невже я зламала кістку!»
Вона намагалася піднятися але нічого не виходило!
«Напевно злама…».
Щось, а точніше сильні руки підхопили її і підняли.
– Обережно в мене зламана права нога! – вигукнула вона незнайомцю що тримав її на руках – Я чула як хруснула кістка!
Юнак що тримав її обережно опустив на лаву і помацав ногу.
– Ні! – вимовив він поглянувши їй у вічі – В тебе зламана не нога!
Зламаний каблук на чобітку!
Він хруснув і відпав!
А ногу ти сильно забила!
– Господи! Як же я дійду до дому?
Незнайомець зітхнув.
– Добре! Я допоможу тобі!
Хоча й мені зовсім не хочеться цього робити!
Ера спалахнула.
– Що це за дивні слова ти говориш!
Міг би зовсім не підходити!
Якось викарабкалась!
Добродій знайшовся!
Юнак гнівно поглянув їй у вічі.
– Якщо б я чув що від тебе тягне спиртним то дійсно покинув!
А так дякуй Богу, що я помітив це тільки зараз!
Я ненавиджу п’яних баб!
– Що ти сказав? Хто баба? – випалила дівчина – Та як ти смієш! Я журналістка…
– А я святий Валентин! – глузливо перебив її юнак – Твоє щастя що я вже почав тобі допомагати!
Тому краще помовчи, поки я не викличу таксі!
“Ну і псих мені попався!
Добре помовчу!
Біс з ним! Я сама винувата! Тільки зіпсувала собі свято двома чарками коньяку» – думала дівчина розглядаючи дивного незнайомця.
Вона витягнула тонку сигарету і стала копатися в сумочці в пошуках запальнички.
Незнайомець що сидів поряд і сам витягнув сигарету і підкурив.
Ера здивовано поглянула на нього.
– А не вчили що спочатку потрібно підкурити леді!
Юнак видихнув дим і поглянувши в її карі очі, кепкуючи вимовив.
– Я говорив що не навиджу п’яних ба.., жінок – поправив сам себе він – Але не говорив що я також ненавиджу жінок які курять!
Це остаточно переповнило чашу люті в Ери.
– Як ти смієш в цей чудовий день так ображати представницю прекрасної половини людства! – вигукнула вона.
– П’яну представницю і ще й з сигаретою в руках! – уточнив він показуючи свої білосніжні зуби.
«Чим би їх вибити?» – міркувала дівчина.
А потім промовила більш серйозно.
– Ти хоч знаєш з кого кепкуєш?
Я головний журналіст нашої студентської газети!
Я можу просто розмазати тебе об стінку однією статтею!
А те що я палю це не твої проблеми!
Бо я бізнес-леді а не якась там дівка!
Юнак затягнувся і замислився від її слів.
«Загрузила!» – радісно думала вона.
Але це була тиша перед бурею.
– А знаєш, – вимовив незнайомець – чим відрізняється бізнес-леді від простої дівки як ти кажеш?
Ера принишкла.
– Дай простій дівці п’ятірку, – продовжив юнак – Вона її проп’є! Дай п’ятірку такій бізнес-леді як ти вона з неї зроби п’ятдесятку!
«О це вже інша річ!» – подумала дівчина.
Юнак продовжував.
– З тієї п’ятидесятки вона залишить знову п’ятірку на розплід, а сорок п’ять проп’є!
– Як ти смієш! – випалила Ера намагаючись скочити з лавочки.
Але біль в нозі посадив її на місце.
– Звідси! – вимовив юнак ухиляючись від її нігтів – Чим така бізнес-леді як ти краще від простої дівки?
Проста дівка випила лише на п’ять гривень а ти вже на сорок п’ять…
– Тобі кінець! – випалили дівчина – Тобі…
В цей момент під’їхало таксі.
– Бувай! – вимовив незнайомець піднімаючись з лави.
– Я цього не подарую! – розлючено вигукнула Ера йому в слід.
Марта поглянула на заспану Еру і похитала головою.
– Напевно кави! – вимовила вона дуже хорошу пропозицію на сьогоднішній день.
– Напевно так! – погодилась журналістка.
І вже трохи ввімкнувши мізки дівчина стала розповідати суть справи.
– Вона закохалася в нього до нестями! Спочатку її він ігнорував! А потім начебто вони знайшли спільну мову.
На місяць!
Хоча так лише говорять!
Він лише знущався з неї!
А потім снодійне!
Тепер місяця три в психлікарні!
– А йому? – гнівно запитала головний редактор.
Ера злісно блимнула очима і вимовила.
– Я б не знаю що з ним би зробила!
Але цей диявол не поніс заслуженої кари!
Ідіот!
В нашому світі рідко можна знайти такі цінності!
Йому їх принесли майже на підносі!
А він їх взяв і втоптав в болото!
Разом з серцем бідолашної дівчини!
Та якщо б мені дісталося це в чистому вигляді…
І дівчина почервоніла…
– А ти бачила цього негідника? – запитала Марта, щоб трохи розрядити обстановку.
– Ні! Не бачила! – відповіла дівчина розчиняючи фарбу в рум’янцеві щік – А хотіла б!
Побачити, дати ляпаса, сказати що він негідник і сфотографувати.
І розвісити його профіль і анфас по всюди, щоб тендітні серця дівчат знали звідки чекати небезпеку.
Бо наскільки я знаю це не перша його жертва!
Тай цей диявол такий красивий, як мені розповідали, що до нього аж притягує, наче магнітом!
Я навіть чула що він має лабораторію в якій він щось чаклує.
Можливо варить якісь привороти!
Інкуб проклятий!
– В тебе вже готовий матеріал? – запитала Марта – Нам потрібно вже щось друкувати!
Ера глибоко зітхнула вчорашньою втомою і сьогоднішнім безсонням.
– Нажаль ні! Його дуже мало! Хотілося б подати повний об’єм всіх фактів!
– Що ж тоді…
– Я знаю що! – перебила журналіст головного редактора – Я тут вночі перебуваючи під роздумами написала статтю на соціальну тематику.
Вона називається «Від дівки до бізнес-леді!».
І Ера знову почервоніла…
Головний редактор проглянула матеріал і знизила плечима.
– Непогано! – мовила вона – Але трохи сирувато!
Я знаю чим тобі допомогти!
В нас в лабораторіях працює молодий науковець.
Він вивчає соціальні аспекти жіночого алкоголізму і жіночої злочинності.
– Що? – здивувалася Ера – Що він вивчає?
– Я знаю що це звучить дивно! – погодилася Марта – Але він написав декілька статей, про ніби відкритий ним і ще декількома вченими факт, про те що жінки самі найкровожерливіші, ідеальні вбивці, алкоголічки.
Точніше б були такі якби не кухонне рабство…
Ось на почитай!
І вона дала їй брошуру під назвою «Хто є хто в іксах і ігреках».
Ера відкрила першу сторінку і бігло пробіглася очима по текстові.
«В часи Арістотеля медики вважали мозок слинною залозою!
І що б зараз не говорили сучасні Гіпократи, в деяких випадках це правда!
Особливо якщо поглянути на прекрасну половину людства…».
Далі говорилося про: «перероджені в насилля інстинкти суки яка захищає своє потомство, поки що ненароджене…, тому для них рентабельність і корисливість це в крові…, бійки серед жінок проходять з особливою жорстокістю, ніж у чоловіків, навіть за дрібниці…, криваві гени матріархату і амазонства передалися шляхом соціального добору і їм, тоді як з чоловіків які знаходилися в них під каблучкою, часів кам’яної сокири, вижили самі кволі і миролюбиві, бо інші були страчені…, сучасний фемінізм це ніщо інше ніж домінування генів матріархату…, звідси чоловіки більше розуміють такі світлі ідеї як дружба, кохання, милосердя…, початки прахристиянства зародилися в них ще тоді як віра в милосердного бога-отця на відміну від культу відьми-матері кровожерливих жінок…, тому християнство хоч і є релігією рабів, але релігією рабів чоловіків…, жінки ідеальні вбивці…».
Далі йшла статистика. «Навіть в нашому місті в громадському транспорті 90 % «зайців» це жінки, переважно молодого віку…».
«Жіночий алкоголізм все більше розповсюджується! Гендерна політика стає політикою генделиків…».
Потім була приведена кількість самогубств із-за жінок.
І в кінці було написано щось на кшталт «Гламурний це напевно кривавий…Війна гламурним сучкам!».
– Довкола одні вороги! – вимовила зітхнувши Ера – Скоро їхнє бісове свято! Потрібно написати достойну відповідь, щоб закрити рота цим жінконенависникам! І ця стаття про Синю Бороду це зробить…
«Шипение разъяренной кошки послышалось в комнате, и Маргарита, завывая:
– Знай ведьму, знай! – Вцепилась в лицо Алоизия Могарыча ногтями.
Произошло смятение.
– Что ты делаешь? – Страдальчески прокричал Мастер, – Марго, не позорь себя!»
М. Булгаков
«Майстер и Маргарита»
Мадлен трохи подумавши кивнула.
І Ера пройшла через поріг.
– Я розповім вам про нього! – промовила дівчина – Але при одній умові: я буду вам говорити те що знаю: але ви не будете задавати запитань поки я не закінчу і більш інтимні речі в статті пропустите!
– Добре! Я обіцяю вам! – погодилася журналістка.
«Я ледве вмовила її бодай щось сказати!» – думала вона – «І вона б не погодилася як би я не показала оту дурну брошуру жінконенависництва!».
– Я познайомилася з ним на курсах психології літератури! – почала розповідати Мадлен видавивши з очей перші сльози – Наші погляди зустрілися коли він читав вірш!
І я не розумію що могло статися зі мною!
Я просто не змогла відвести погляду!
«Може цей диявол володіє гіпнозом чи ще якоюсь силою!» – думала Ера коротко занотовуючи.
Мадлен розповідала далі.
– Потім ми познайомилися ближче! Стали спілкуватися! Давати одне одному дружні поради!
І я все більше зачаровувалася ним!
Кожен вечір я засинала і хотіла його!
Кожен ранок я прокидалася і хотіла його ще сильніше!
І одного разу він прийшов на запрошення.
Поївши ми стали вдвох читати якусь поезію.
Я вмирала від пристрасті.
Він же дійсно був захоплений нею.
Вчитувався в кожне слово і ще дужче пригортав мене до свого серця.
Я ж хотіла всього прямо зараз.
Але не знала як почати!
Тому відлучившись на хвильку я на кухні ковтнула чарку абсенту який стояв в холодильнику для особливих випадків.
Він відразу почав діяти.
Я скочила в кімнату і вирвавши з його рук книгу я розірвала її
Потім на собі одяг.
– До біса! – вигукнула я – Якщо все має початися! То не хай все починається зараз!
Я кохаю тебе!»
І мої губи полинули до його губ!
Я вже майже роздягла його і вже майже…
Коли він своїм язиком провів по своїх обцілованих губах.
Презирство викреслилося м’язами його обличчя.
Неначе якусь отруту знайшов він на моїх вустах.
– Ти п’яна? – серйозно запитав він.
– Я божевільна і п’яна від тебе! – промовила спокусливо я легенько подряпавши його плече – Я просто кохаю тебе! І можу виконати зараз найвідвертіші і найпотаємніші бажання! Що ти хочеш для початку?
– Найвідвертіші і найпотаємніші? – перепитав він.
І якийсь шалений вогонь загорівся в його очах.
«Отут то напевне й почнеться!» – червоніла й думала Ера – «Така психологія цих козлів!
І цей диявол використав те що ця дівчина була п’яною і дурною!
Він спав з нею, вимагав різних збочень, а потім побавившись покинув її!”
– Так! – вимовила я готуючись…
– Тоді забудь про мене! – вимовив він відштовхуючи мене від себе.
Я скам’яніла зовсім нічого не розуміючи.
Кожний представник його статі в подібній ситуації був би на сьомому небові.
Сказати що в нього були якісь фізіологічні проблеми з цим?
Я би не сказала, бо тоді бачила все!
Щось немов зламалося в ньому в середині.
І я оціпенівши дивилася на його спину всю пошматовану шрамами.
«Ага!» – подумала Ера – «Яка гидотна істота! Він справжній збоченець! Він визнає тільки садистські розваги! Мадлен цього не зрозуміла і повелася перед ним як рабиня!
А це його роздратувало!
Бо він хотів жорстокості!
Яка дійсно гидота!
Але про це я напишу!
На празник всіх чоловіків, двадцять третього лютого, я втоплю їх в справжньому весняному багні!».
І вона зажмуривши очі вже побачила титульну сторінку на якій після маленького тексту привітання великими літерами надруковано «А все ж ви безжальні!».
Мадлен якось не зрозуміло поглянувши на журналістку продовжила.
– Я запитала що трапилося? Чому він так себе веде!
Він повернувся і їдко вимовив слова що лунають в мені і досі:
«Зваб мене! Оскверни спокусою моє тіло! Зроби з мене духовну каліку! Умертви в мені всі відчуття!
Зроби з мене зомбі за допомогою свого кохання!
Ти ж хочеш цього?»
«Він дійсно садо-мазохіст! Моя теорія підтверджується!» – радісно розмірковувала Ера швидко записуючи слова в блокнот.
Потім Мадлен розповіла про те як після того як він пішов вона не змогла його ніде знайти.
І ридаючи день і ніч вона вирішила що є вихід.
І порізала собі вени.
– Ось ці жахливі стигмати кохання! – промовила вона показуючи шрами!
Ера впала на лаву і закурила.
«Теорія стала аксіомою!» – подумала вона – «Хто там далі в списках?».
– Привіт! – почула вона знайомий голос і затремтіла.
Дивний незнайомець, який декілька днів тому роздратував її, стояв перед нею і щиро посміхався.
«Я подивлюся на твою посмішку бовдуре числа так двадцять третього!» – подумала вона.
– Привіт незнайомцю! – вимовила вона з придворною люб’язністю.
– Привіт незнайома красуне! – вимовив юнак без жодного притворства.
– Ти сьогодні більш люб’язний, ніж тоді коли ми бачилися вперше і востаннє!
– А ти сьогодні більш твереза, ніж тоді!
Ера здригнулася і поглянула в його очі.
І крім абсолютного спокою нічого більше не побачила.
– Ulcus! – посміхнено вимовила вона – Так напевно тебе звати?
– Ні я не язва! – не погодився юнак – Мене звати Макс!
– Ти знаєш латинь! ¬– здивувалась дівчина – Лінгвіст?
– Філософ! Соціальний філософ!
– Значить та сама Ulcus!
– А ти напевне психолог? – промовив Макс не звертаючи увагу на образу.
– А чому ти так думаєш? – промовила дівчина здивовано – Що мене видає!
– Ми філософи ніколи не дивимося на поведінку, на відміну від вас психологів! В нас є щось схоже на інтуїцію! Якесь відчуття що вживу підказує «Ось воно!».
А ви ж за допомогою своїх «інструментів» можете лише сказати «Це було воно!».
Тому якщо вас психологів і називають «лікарями», то на мою думку ви лише патологоанатоми!
Ера не погодилася з цим диваком і відвернувшись від нього промовила.
– Впершу чергу потрібно лікувати таких як ви!
Від тих нав’язливих ідей!
І в першу чергу від того що ви називаєте відчуттям «Ось воно»!
Макс посміхнувся.
– Те відчуття і є філософія!
Воно є в всіх як певна складова душі!
В одних вона більш розвинута в інших менш!
І вам її не вилікувати!
Тим більше ваші єдині ліки – нав’язливість!
Дівчина знову повернулася до нього і сміючись очима улесливо промовила.
– Добре я промовчу! Але оскільки ти доторкнувся хоча б язиком такого «безмежного поняття» як «душа», то може скажеш мені, безграмотному психологові, що воно таке і чи існує «воно таке» як ти говориш взагалі!
Юнак зітхнув.
– Взагалі – почав говорити він – ваша наука, якою ти напевно гордишся, називається від цього слова!
Хоча першою хто про неї заговорили були міфи!
Потім ці міфи догмою зробила релігія!
Тепер ми стали вважати релігію ворогом людства, оскільки в неї не має нових наших заповідей: купи, продай і набреши.
Ці заповіді якраз і вивчає твоя психологія!
Яка говорить що ці заповіді є давніші ніж наша душа і можливо вони і є тим що зветься «душею»!
Але ніхто крім філософів не промовив що душа може бути певною ємкістю, в якій все це може лежати наче в скрині!
Ось поглянь в чиїсь очі!
Ти можеш побачити як психолог різні емоції!
Але ти не побачиш ємкості і глибини в якій вони знаходяться!
А глибина і ємкість це вже певні координати буття, в якому якщо щось і знаходиться то воно напевне і існує і проявляється!
І в кінці ще раз про душу.
Ми повинні зберегти це поняття таким яким ми отримали його колись, і не трактувати його згідно своєї науки.
Бо напевне оте найперше визначення дане міфами є найсправнішим і найточнішим визначенням!
Бо чим більше ми мудруємо над ним, робимо догмою, перекручуємо тим більше дістається нам!
Бо всю історію ми крутили цим поняттям як циган сонцем, і що ми отримали взамін?
Якщо ми і далі будемо класти поняття «душа» під скальпель нашого прогресу то єдині хто буде нам говорити що є ще якась душа будуть наркомани!
А єдині хто будуть говорити слово «кохання» будуть повії!
Ера замислилася від почутого.
Щось заставили її це зробити!
Вона була ладна з чимось погодитися, проти чогось заперечити.
Але вирішила що не потрібно цього робити.
Цей юнак був просто непересічною особистістю і з ним просто можна було посидіти годинку перед парами, попити кави і порозмовляти як людина з людиною.
Задушевно, так би мовити!
– Максе, – запитала вона – Твої ідеї дуже цікаві! Ти не пробував десь їх надрукувати?
До речі! Будьмо знайомі! Мене звати Ера!
Юнак посміхнувся.
– Я не журналіст Еро! Хоча мені вдалося надрукувати декілька брошур! Скажу відверто: макулатура!
– Я теж працюю на майбутню макулатуру! Але іноді хтось та й зачитується!
Тому я попрошу тебе написати щось зі своїх роздумів на певну соціальну тематику.
І ми це зможемо надрукувати в газеті!
Гонорари звісно копійки, але не в цьому справа!
Юнак посміхнувся і промовив.
– Добре! Як скажеш!
Але про що?
Про що пишеш ти, наприклад?
І молода журналістка, студента факультету психології розповіла дивну історію яку вона розслідує.
– Дивна історія! – погодився юнак коли вона закінчила – І як тобі не страшно лізти в самісіньке пекло?
– Ти боїшся за мене? – промовила червоніючи дівчина.
– І да! І ні! – вимовив Макс – Розумієш: осколки сердець можуть дуже болюче порізати!
– Я згодна! Але я стараюся не брати все близько до серця! Але не можу інколи, бо не можу зрозуміти, чому саме так?
– Просто інколи чиясь любов інколи приходить як не очікуваний гість! І добре коли господар оселі п’яний! – вимовив соціальний філософ замислившись.
«Замислений! Йому це до обличчя! Їм всім! Саме так вони виглядять! Справжнє дитя своєї науки!» – думала Ера милуючись ним.
І червоніючи.
«Зараз або ніколи!» – ледь не вигукнула вона.
А потім ледь-ледь чутно промовила до нього.
– Максе! Я чула що ти говорив про душу! А що ж цікаво, говорять такі філософи про кохання?
Чи є воно? І що воно?
А потім перелякавшись мовленого нею вона заметушилася.
– Господи! – вигукнула вона поглянувши на годинник – В тебе немає часу! В нас немає! П’ять хвилин до пар…
Але Макс заспокоїв її.
– Зачекай Еро! Мені цього часу буде достатньо! Я не буду розводити тут глибокі дилеми!
Я промовлю саму найкоротшу відповідь що таке кохання!
І він поцілував її!
Долоня піднята для ляпасу, завмерла, а потім обезсилено впала.
«Я тепер напевно вірю в душу про яку він говорить! Бо він напевно доторкнувся хоча б язиком якогось безмежного поняття як «душа»!» – пролунала і завмерла в ній думка.
І відірвавшись від нього, хоча як їй здалося від самої себе, вона встала з лави і пішла в бік похитуючись!
«Я немов знову п'яна!» – думала вона.
– Ну що Марто! – радісно вимовила Ера солодко потягнувшись в кріслі – Здається стаття майже готова!
Головний редактор поглянула на дівчину і завмерла.
– С тобою щось трапилося? Ти якась занадто радісна сьогодні! – запитала вона не пізнавши дівчину.
Студентка щиро посміхнулася.
– Зі мною все гаразд! В мене просто чудовий настрій! Скоро весна! Стаття майже готова!
Але ми її не надрукуємо на цьому тижні!
А на слідуючий приурочений до їхнього чоловічого свята, ми втопимо їх в лайні!
Точніше не всіх їх, – почервоніла Ера – а того диявола на ім'я Онейро і йому подібних!
– А що ж ми надрукуємо в цьому номері? – запитала Марта.
– А щось придумаємо… – вимовила дівчина але завмерла і ще більше почервоніла побачивши як в відкриті двері редколегії ввійшов Макс.
– Я вже придумала! – докінчила вона те що хотіла сказати з самого початку.
– Добрий день! – привітався юнак – Я приніс статтю!
Ера привітавшись, неначе мала дитина вихопила в нього папери з руки і стала продивлятися.
– Чудово! Дуже красиво! – говорила вона сама до себе читаючи.
«Ось в чому таємниця її настрою!» – міркувала Марта з ніг до голови дивлячись на юнака.
– Ви студент? – запитала вона в гостя.
Макс відірвав зачарований погляд від Ери і відповів.
– Так! Третього курсу факультету соціальної філософії!
Головний редактор студентської газети замислилась.
– А ви випадково не знайомі з Онейро? – запитала знову вона.
Ера відірвала очі від статті і поглянула на юнака.
– Так! Знаю такого! – вимовив Макс – Є в нас такий дивак! Завжди спить на задній лаві під час занять.
А що?
І наче в відповідь пролунав дзвоник.
– Вибачте мені я поспішаю! – промовив юнак – До речі! Ось! – і він простягнув дівчині її записник з інтерв’ю і шаблонами статей – Ти його забула коли ми сиділи на лаві! До зустрічі!
Коли він вийшов Марта запитала в Ери.
– Ну як стаття?
Ера замріяно підняла очі до гори і посміхнулася.
– Просто чудово! Справжня романтика!
Я не хочу читати її до кінця!
Я її краще прочитаю в газеті!
– А як твоя стаття?
– Мені залишилося опитати останню потерпілу!
– Соню! – здогадалася редактор.
– Так! Її вже відпустили до дому! Через тиждень вона знову піде на навчання.
Я їй зателефонувала і вона погодилася нам допомогти!
Потім я допишу статтю і здам в друк!
А на слідуючий день, коли газета вийде в тираж, в нас починається практика з психології груп.
Я записалася на цілий тиждень в третій курс факультету соціальної філософії.
І я буду смакувати з вигляду того втоптаного в багно безсердечного збоченця…
«І дивитися на Макса!» – подумала Марта.
Соня склала руки долоню в долоню цокнувши золотими каблучками нанизаними на пальці.
– Я не знаю що тоді на мене найшло! – вимовила зітхнувши вона.
Ера добавивши цукру в каву затихла і стала слухати щоб нічого не пропустити.
– Я не можу ніяк зараз назвати те почуття! – промовила далі потерпіла – Я лише можу назвати цього Онейро справжнім негідником!
Якась манія охопила мене коли я прийшла до нього в лабораторію!
А я всього-на-всього ввійшла туди щоб побачити декана і вирішити певні справи!
Треба було рішити один залік!
Але вийшла я звідти якоюсь іншою!
– Він чіплявся до вас? – обережно запитала журналістка.
– Ні! Нічого такого! Він просто мовчав і займався своїми справами! Я і сама не знаю що сталося!
Він відволікся на увагу коли я попросила води…
– Ви там щось пили? – промовила інтуїтивно Ера.
– Так воду! І то мені зовсім не хотілося пити! Я просто вирішила поглянути зблизька на цього красеня!
Щось так зворушило мене, коли він поглянув мені у вічі, що я навіть не могла допити ту воду!
«Він дійсно диявол!» – перебирала догадки Ера – «Збочинець що приманює до себе жертв приворотними зіллями!
Після того як вийде стаття його лабораторію просто підірвуть!».
Соня продовжувала розповідати свою печальну історію.
– Я вийшла якоюсь задумливою звідти!
Потім я питала в всіх кого я знаю, про нього: хто такий, де живе чим займається, які в нього капітали?
Практично в нього їх не було!
Але мене це не зупинило!
Я просто хотіла бути з ним разом!
І колись на одній з дискотек я нагло підійшла до нього щоб познайомитися!
Спрацювало!
Він купився!
Після пар я кожен раз ходила до нього в лабораторію.
Я набирала сумку хот-догів і чіпсів йому на вечерю.
Бо він стільки часу був в лабораторії, що сидів там як зачарований!
Він був трохи худорлявий!
А мені хотілося щоб мій кавалер був трохи в формі!
Ну ви розумієте про що я говорю!
Ера промовила «Ага!» хоч зовсім нічого не зрозуміла.
Мені не подобалося його довге волосся!
Зараз модно носити короткі стрижки.
Я його вламала.
Потім я попросила змінити стиль одежі!
В моєму оточенні не ходять в рваних джинсах, футболкою з розмальованим Кейтом Флінтом і кедах.
І одного разу я прийшла до нього в лабораторію з пакунком і поросила дещо вдягнути.
Коли він вдягався я не могла відірвати від його міцного тіла очей.
Хоча я не зрозуміла що то за дивні шрами на спині: чи він об щось порізався чи його хтось подряпав.
Коли він вдягся це була зовсім інша людина!
І я шалено цілувала його.
Так довго що я не могла відірватися!
А він почав пручатися!
Потім він знову переодягся в своє ганчір’я.
«Вибач я просто не хочю це все забруднити!» – пояснив він мені.
Я заставила забрати це все собі.
«Він ще й альфонс! Господи, як таких негідників тримає на собі земля!» – ледь не вигукнула Ера.
Він провів мене до дому і я була на восьмому небові!
На слідуючий день, моїх батьків не було дома і я запросила його до себе!
Я не така щоб під когось стелитися і відразу на своїй території розповіла його права відносно мене: ні куди без мене не ходити, кожен вечір приходити до мене і сьогодні він залишається в мене на ніч!
Він погодився з першими двома пунктами мого ультиматуму!
Але відносно залишитися він став морозитися.
В нього неначебто хвора бабуся, тай він пообіцяв зайти до одного свого кращого друга програміста.
Я відразу вказала його місце.
«Ти тиждень жив під моєю опікою! І ось твоя подяка! Ти простак якого я просто покохала і вирішила вивести в люди! Я вивела тебе з твоєї печерної лабораторії про яку ти думаєш більше ніж про мене!
Такому екземпляру як ти тільки і місце в лабораторії!»
Він немов оціпенів.
Він висказав все що думає про мене і пішов.
Три ночі я була одна дома і в мене поїхав глузд.
Я відчувала що не можу без нього!
Я телефонувала йому а він не брав трубки!
І в розпачі моя рука потяглася до снодійного!
І Соня заплакала.
Ера стала заспокоювати її говорячи яка буде йому кара коли про нього надрукують статтю.
– Кожний жіночий погляд націлений на нього буде сповнений тільки презирства! – вимовила вона – В вас не має його фотокартки?
Так для статті і для мене щоб я знала його в обличчя!
– На жаль! – вимовила схлипуючи потерпіла – Половину їх я віднесла до ворожки, щоб вона його мені повернула. А інші в пориві розпачу я спалила!
Макс вже чекав її на лаві.
– Як справи? – запитав він пригорнувшись до неї.
І Ера розповіла всю ситуацію.
– Я ніколи і не думав що цей Онейро дійсно така сволота! – здивувався юнак – В групі за ним нічого такого не спостерігалося!
Дівчина гірко зітхнула.
– Максе ти не знаєш як мені дійсно важко писати цю статтю, мене просто іноді нудить! Іноді мене страшно!
Мені здається що ніби якийсь янгол-охоронець звів нас з тобою!
Я пишу про таке а тут ти поряд!
І немає найліпшої точки опори ніж твоє плече зараз!
– Говорять що міцний камінь найкраща опора!
Але він грубий!
Ніжна подушка!
Але яка з неї опора!
А твоє плече воно ніжне і тендітне!
І воно найкраща і найміцніша точка опори проти зрад, безумства цього світу і його нещирості!
Я знав що в цьому світі є друзі які не заїдаються!
Тепер я знаю що є в цьому світі і дівчата яких можна кохати!
Ера ніжно поглянула йому у вічі і промовила.
– Максе а чи ти кохав когось понад усе в світі?
Юнак замислився.
І разом з сльозою з його ока, з його серця пролунали слова.
– Я кохав хоча ніхто не звертав по-справжньому на це уваги!
Хоча дехто говорив що я сама пристрасть!
Вони помиляються, я личинка пристрасті!
Дехто скаже, що помиляюся я, бо личинка слабка і квола на рівні з дорослим організмом!
Дехто мовить, що напевне я мав на увазі, те що личинка тендітніше, ніж грубий дорослий організм!
Мав я на увазі всіх, хто так говорить.
Чи вони не знають що личинка сама найголодніша, найненажерливіша!
Бо для мене кохання наче повітря!
І я все життя готовий дихати тобою!
Дівчина прислухалася до його слів.
– Твої слова повинні бути в слідуючому випуску газети! Щоб всі вони знали як не потрібно робити і як потрібно!
– Завтра я принесу статтю… – мовив він перебитий поцілунком.
«Где женщины – там беды и божий гнев. Они сводят с божьего пути и направляют человека к гибели. Он говорит, что женщина – извечный враг Бога и мужчины. Она всегда стоит между мужчиной и Богом. Он говорит, что женщина всегда заглушает поступь Бога и мешает мужчине приблизиться к нему.»
Джек Лондон. Серця трьох
– Судний день настав! – вимовила врочисто Ера кладучи статтю на стіл.
Марта відкрила папку і прочитала назву.
– «Свято не для всіх!». Оригінально! Ми її розмістимо на слідкуючій сторінці після привітання чоловіків з днем захисника вітчизни!
Тут так сторінки на півтори!
Потрібно ще щось щоб забити слідуючу сторінку.
Все інше в нас забите!
– Макс зараз повинний принести статтю! Ми її пустимо після моєї! І все буде забите! – заспокоїла дівчина головного редактора.
І немов по її волі, через хвилину в двері постукав юнак.
– Добрий день! – привітався він – Я приніс! Прочитаєш?
І він протягнув їй червону папку.
– Я її краще прочитаю в газеті! – вимовила ніжно Ера і її очі заблищали – Там для неї саме найкраще місце!
І нахилившись до нього вона прошептала майже цілуючи вустами його щоку.
– Сьогодні на п’ятій парі зустрінемося!
Коли Макс пішов дівчина повернулася до Марти і знову невинними очима промовила.
– От і все! Номер готовий! Клич Тоні з типографії і нехай забирає ці дві папки і загальний план статті.
Газета вийде до обіду!
А я тим часом вже буду на парах третього курсу факультету соціальної філософії.
І погляну в обличчя того збоченця, альфонса і егоїста!
Я погляну в його очі!
Очі які будуть повні сорому і не знатимуть куди дивитися!
Не встигла Ера проскочити в аудиторію, як чиясь долоня схопила її тендітні пальчики.
Дівчина озирнулась.
Біля неї на першій парті сидів Макс тримаючи зайнятим біля себе місце.
І вона радісно посміхнувшись сіла поряд.
Курс галасливо розсідався.
Ера повернула голову на так звану «гальорку».
«Саме десь там знаходиться гніздо того диявола Онейро!»
Вона хотіла попросити Макса щоб він показав її його, тикнув презирливо в нього пальцем.
Але це б викликало зайву увагу, могло б стривожити його!
Та й їй два тижні згідно практики бути в цій групі!
За спиною Макса вона нічого не боялася!
Але мало що може трапитися!
Бо це був не якийсь ворог!
В її підсвідомості це був якийсь чаклун, майстер приворотів і мучитель душ!
Тим більше ще якийсь збоченець!
І тому Ера тремтячи пригорнулася до Макса і принишкла.
В клас ввійшов викладач.
Всі в знак привітання встали зі своїх місць.
А потім коли сіли і представили Еру групі, почалась перекличка.
Ера принишкла і стала прислуховуватися до прізвища кожного і записувати їх в свій блокнот.
– Це для того щоб створити психологічний портрет вашої групи! – пояснила вона Максу, побачивши що той хоче задати запитання.
І все одно вона збилася коли пішли прізвища на літеру «Л».
«До біса візьму потім журнал!» – подумала дівчина і стала пильно прислухатися.
Коли закінчилися прізвища на літеру «М» вона звернулася до Макса.
– Тебе напевно пропустили містере Макс Моріц!
– Напевно! – погодився він – Але я потім підійду і виправлю!
І перекличка продовжилась.
Закінчилися прізвища на літеру «Н» і почалися на «О».
І тільки вони почалися для Ери як вдар грому пролунало.
– Онейро Ортен?
Дівчина плавно повернулася і поглянула на «гальорку».
«Гальорка» мовчала, ніхто не вставав!
– Онейро Ортен? – перепитала викладачка.
«Може він уже прочитавши статтю вирішив не йти на пари!» – думала журналістка.
– Онейро Ортен? Його немає! – пролунало з трибуни.
Поблизу Ери рипнув стілець.
Вона обернулася і побачила як піднімається Макс Моріц.
– Максе скажеш потім що тебе пропустили! – вимовила вона нічого не розуміючи.
Але юнак здивував її тим що вимовив викладачеві:
– Я присутній!
– Що? – вигукнула Ера на всю лекторську.
І нічого не розуміючи вона скочила на ноги і схопивши Макса зі світер підняла його позаду.
Під свист і улюлюкання гальорки вона побачила сизі рубці шрамів.
Онейро, якого вона знала як Макс, повернувся до неї і поглянувши в очі в яких зіниці тремтіли промовив.
– Пробач мені! Я не хотів щоб все було саме так…
– Ніколи! – вигукнула дівчина і побігла до дверей.
Біжучи по коридору вона помчалась до сходів.
«Потрібно зупинити друк! Потрібно зупинити випуск газети щоб дещо поправити про це чудовисько!».
Коли вона підбігла до кабінету Марти він був вже в осаді.
Десяток дівчат щось кричали і тарабанили в двері.
На підлозі валялися розірвані номера сьогоднішньої газети.
З вигуків розлюченого натовпу Ера здогадалася в чому причина.
«Його стаття! Яка ж я дурепа що її не прочитала тоді відразу! Це повний провал!».
Прорватися скрізь натовп і зачинені двері було марно!
І журналістка проскочивши в коридор побігла до ларька поблизу якого також були газетні уривки.
Постоявши в черзі в якій чулися вигуки на кшталт «Я готова купити всі номери цього лайна і віднести його в жіночий туалет в якості гуманітарної допомоги!», «Знайти цих писак і відправити їх туди також!» Ера купила один з екземплярів.
Дійшовши до парку, вона не сіла на вже знайому лаву, стоячи стала читати.
Ось її стаття! Тут все в порядку!
А ось і слідуюча!
ЇЇ очі налилися гнівом коли вона її прочитала.
«Вони хоча б розібралися в тому що вони почули…Нехай я негідник! Але хто ж тоді вони…Одна розбещена збочена…Вона не хотіла розібратися в всій глибині моїх справжніх почуттів і просто тягла мене в ліжко…Яке може бути тут істинне кохання коли я викладаю душу, а мені у відповідь викладають тіло…Я не за цим приходив…Інша жирна багата сука… Вона втрутилась в моє життя…Питала в моїх знайомих хто я такий і чи я багатий…А не можна просто було підійти і познайомитися?...Гвалтуючи мою невиспану психіку…Нав’язувала мені свій міщанський і антиромантичний стиль і ставила умови…А потім пускала слухи що мов я живу на її шиї і нікуди не дінусь…Всім моїм знайомим і незнайомим говорила щоб мені казали що вона мій єдиний шанс вибратися в люди!... Ким можна почуватися коли тобі, як якійсь бабі, говорить якась стара бабця на ксероксі «Пригай в постіль і зривай джекпот!».
І саме більше що добило дівчину це була приписка під статтею: «Онейро Ортен, студент третього курсу факультету соціальної філософії, автор брошури «Хто є хто в іксах і ігреках».
Ера розридалася.
«Він мене використав!» – думала вона повільно сідаючи на ненависну їй лаву – «Використав як і їх всіх! І єдине що добре так це те що я його ненавиджу і більше не відчуваю до нього симпатії!».
Вона заспокоїлася і прислухалася до себе.
– Ніі! – крик її розпачу пролунав в паркові.
Ера стояла на даху гуртожитку і дивилася вниз.
Пляшка джину повільно вислизнула з її долоні і перетворилася на скельця що заблищали на сонці.
«Він знищив все! Мою роботу! Конкурс! Газету! Мене! І саме головне моє серце!
Сволота!
А я ж кохала його!
І не хай це буде завжди на його совісті!
Йому не пробачать ні люди ні Бог!
Цієї душі, серця і кохання яке він загубив!».
Її нога піднялася в пориві зробити крок в нікуди!
Але затремтіла коли почула вигук від якого затремтів лід що намерз на даху, затремтів припорошений снігом дах, і її замерзла душа.
– Стій! Благаю тебе! – вимовив Онейро лізучи по льодові.
– Не підходь! – вимовила вона – Стій де стоїш диявол!
Ти прийшов посміятися з мене! Стати свідком мого падіння!
Мені немає чого втрачати, я вже втратила все!
– А мені є чого втрачати! – ридаючи вигукнув юнак – Тебе в першу чергу! Якщо ти зробиш крок то і я піду за тобою!
Бо я кохаю тебе!
І нікого в житті так не кохав!
Бо ти не така як вони!
Ти вмієш кохати по-справжньому!
– А ти! – вимовила Ера не опускаючи ноги і дивлячись йому у вічі – Ти хоч розумієш що ти накоїв?
– Я не хотів цього! Чому ти тоді не прочитала моєї статті? Ти ж могла! А я боявся що ти дізнавшись хто я насправді, просто ніколи не захочеш зі мною розмовляти!
Я хотів виправдати не себе в очах інших цією статтею!
Та мені до біса що про мене думають інші!
Я хотів виправдатися перед тобою!
Я хотів і хочу твого розуміння!
Зглянься переді мною!
Перед моєю розтерзаною душею!
Ніхто не кохав мене по-справжньому!
Вони тільки гралися зі мною і самі ставали жертвами своїх підступних ігор!
А я ж хотів щоб мене хтось покохав по-справжньому, без цих різних збочень і міщанських штук!
І я відчуваю себе зараз ще ганебніше за тебе!
Бо знайшов те чого шукав не тільки кожен філософ, а те що шукає кожна людина все своє життя!
І можу це втратити!
Ера здригнулася.
І її нога опустилася!
– Підійди! – вимовила вона.
І Онейро пішов.
Пішов як ще ніколи не йшов в своєму житті.
Кожен удар його серця співпадав з його кроком.
А кожен крок з хрустом льоду що вже розтавав.
І коли залишилося зробити всього-на-всього єдиний крок лід тріснув ще дужче.
І поїхав під ногами.
Юнак не втримавшись змахнув руками і полетів вниз.
– Онейро! – одиноко пролунав вигук на даху третього поверху після сильного вдару внизу.
Онейро з величезними зусиллями розімкнув повіки.
Ні він не встиг долетіти до асфальту.
Сильні жіночі руки встигли підхопити його.
– Ера! – вимовив він придивляючись до обличчя.
І сильне світло схоже на змах двох крил доторкнулося до його обличчя.
– Ні я не вона! – промовила та що була схожа до болю, на те що хотілося б побачити!
– Значить я помер як і вона! – вимовив він – І розмовляю з її душею!
– Помер ти чи ні – залежить тепер тільки від тебе! – почув він у відповідь.
– Хто ж ти? – вимовив юнак силоміць тримаючи відкритими повіки які хотіли зачинитися.
– Ти колись говорив їй про мене!
Я твоя душа, твій янгол охоронець, певна ємкість що заповнена тобою в цьому світі буття!
– А чому ти так схожа на неї?
– Це головна таїна всесвіту! Ми завжди схожі на тих хто охороняє і рятує вас!
– Мені здається що я тебе вже десь бачив! Як і її ще до того коли я підійшов перший раз до неї! – вимовив він придивляючись до дивної істоти скрізь щілини повік.
– Так! Це було давно! – вимовила істота тримаючи Онейро на руках – Але тепер поглянь на ще дещо.
І навпроти нього виткалася з туману ще дивна істота.
По загальним рисам вона була схожа на його янгола-охоронця, тільки була чорною як ніч і її обличчя не випромінювало світло, а було ємністю злоби і ненависті.
Темна тінь поглянула на юнака і її очі злісно заблищали.
Онейро відчув як йому важко втримати повіки.
– Хто вона? І чому вона також на неї схожа? – запитав він знесилено.
І голос янгола знову дав відповідь на його питання.
– Це твій демон-спокусник!
Він порожнеча яку нічим не заповнити, як би ти не старався!
І якщо ти дістанешся йому то він всю вічність буде мучити тебе, придумуючи нові кари для тебе!
– Я не хочу до нього! – вигукнув Онейро – Я хочю всього навсього до неї!
Демон-спокусник знову злісно блиснув очима.
І зник.
Повіки Онейро широко відчинилися.
– Що ж ти вибрав життя! – вимовила ніжно його душа – Але за нього потрібно трішки поборотися!
Ти зараз в комі, оскільки твій організм виснажений!
Але не бійся я тебе не покину!
Ми врятуємо тебе!
– Милий янголе! – вимовив юнак зітхнувши – А ти зможеш розбудити мене хоча б на п’ять хвилин! Будь-ласка!
– Я зможу! – вимовила його душа зі всіх сил розжмурюючи собі на всю повіки! Тільки швидко! Бо за ці п’ять хвилин тобі прийдеться ще довго відсипатися!
І Онейро ніби провалився.
І проснувся на лікарняному ліжкові.
Обезсилено протягнувши овиту системами руку він схопив шматок паперу і ручку з тумбочки.
І щось швидко нашкрябавши він знову провалився в сон.
– Я встиг! – вимовив він до янгола що тримав його на руках.
І він став розмовляти зі своєю душею чекаючи поки він прокинеться!
Ера розгорнула білосніжний аркуш.
І стала читати!
Читати найбільшу таємницю буття, єдину правду в існуванні людської цивілізації і єдине виправдання цього існування.
Все що було колись…
Все воно залишилося позаду, десь там і немало вже ніякого значення…
Ріка часу, тепер стала не менш бурхливим потоком цілющих сліз!
І омила її душу і її серце!
Разом з дивними словами написаними на аркуші, які немов оживили його, надали сенс його існуванню!
Стали його душею…
Словами щирого признання в коханні до неї і благання його пробачити!
І віршем присвяченим їй.
Що є в тобі, чого не зрозуміти?
Лиш бачити відтінком нічних чар.
Що містиш ти в собі, що може вбити?
Що може обпекти? Неначе жар
розплавить душу – течуть сльози!
Що за субстанція в тобі живе?
І ніжні паморозі на морозі!
Також є ти! Як і життя моє!
Хто ти така, даруюча веселку й весни?
Хто ти така, що містиш стільки барв?
Ти маєш всіх пісень й віршів на світі тексти!
Чекаєш щоб їх хтось із вуст твоїх списав!
Яку ти маєш силу чародійства?
Твоя рука тендітна змінює буття!
Хто ти така? Як імя Бога, це говорять ніжно
століття і мілленіуми. Хто ти така
неможна пояснити одним словом: «жінка»!
А можна пояснити тим:
Хто я і ким я є коли тебе немає?
Неначе вакуум сенс життя стає пустим!
Насіння що ніяк не проростає!
Ніхто! Ніщо! Ні ким! Ні чим!
Дівчина ще не знала що саме цей вірш, буде єдиним в всій газеті що вийде на восьме березня, зумовить перемогу в конкурсі студентських газет.
Ера поглянула на сплячого, наче мала дитина, Онейро і нахилившись ніжно поцілувала його в вуста.
Якщо б хтось поглянув в її очі в цей момент то він побачив ціле море відданості, розуміння і милосердя, яке б можна було б вважати еталоном для системи людських цінностей!
Цінностей, бо якщо б хтось поглянув тоді в її очі, то побачив справжній скарб!
Скарб який чекав коли сплячий прокинеться!
А скільки дійсно спить зараз?
Спить замість того щоб прокинутися і поглянути в глибину очей…
Ніготь пофарбований в фіолетовий колір залишив добру червону полосу, яка помітно розширялася.
– Ти хочеш погратися зі мною в трошки інші ігри! – солодко промовила Джулія підходячи до Онейро – Я згодна!
– Не підходь! – промовив хлопчик безсило крокуючи на зад.
Але дівчина не зупинялася.
Її нігті просвистіли на його грудях залишивши нові подряпини.
І хлопчик зробив крок назад прихилившись мокрою від поту спиною до холодного склопакету.
Тікати було нікуди!
Онейро закрив очі.
Ноги його напружилися.
І склопакет тріснув.
Тіло дитини кромсаючи собі спину об безліч скляних уламків полетіло вниз головою з третього поверху.
Онейро відкрив окривавлені повіки.
Ні він не впав на сірий бетон.
Сильні жіночі руки встигли підхопити його.
І він поглянув на дивну істоту що тримала його.
Сильне світло схоже на змах двох крил доторкнулося до його обличчя.
– Хто ти? – запитав хлопчик.
Істота посміхнулася.
– Я твій янгол-охоронець, твоя душа і та хто колись врятує тебе від цих всіх жахів!
– Ти янгол! Значить я загинув? – запитала дитина і заридала.
– Ні! Не плач! – промовила істота заспокоюючи дитину – Ти врятував тільки що від загибелі мене! Ризикнув своїм життям!
І я не відступлюся від тебе!
Ми врятуємо тебе!
