Куніцин дещо заспокоївся, зрозумівши маневр професора на рахунок того, що він не збирається виказувати своє походження з іншого світу, а інформація отримана від Теміра може виявитися дуже корисною навіть з того погляду, що це їм допоможе розібратися, чому їх не можуть повернути назад.
– А що, там могла бути така страшна аварія? – запитав Куніцин.
– Без сумніву! – викрикнув Темір. – А тепер, щоб пояснити вам, що таке – плюс чи мінус перший рівень, скажу таке, якщо у нас була аварія на атомній електростанції, то й там повинна була б відбутися, але з більшими чи меншими наслідками. Все залежить від передуючих та послідуючих подій.
– А там, у мінус першому чому саме зараз мала б статися аварія? – намагаючись обережно добирати слова запитав Куніцин.
– Бо потрапляючи в інший вимір, ми потрапляємо у зміщений відрізок часу. Там зараз якраз час, коли у нас сталася на цій території аварія. Наслідки її не ліквідовані ще й до тепер.
Після недовгої мовчанки він продовжив.
– Дуже ретельно досліджувалася історія в інших вимірах в період другої світової війни в 1939-1945 роках. Так от, – продовжував Темір, – у всіх ця війна забрала різну кількість людських життів, але наскільки я знаю, у жодному разі цей відрізок часу не був мирним.
– Тепер зрозуміло, – проговорив Куніцин. – А нас відправляли самі не знаючи куди. При поясненні, – забили нам голови якимось незрозумілими науковими термінами і – щасливої дороги.
– Це все, що я розказав, взято із засобів масової інформації. Я думав, що ви мене порадуєте чимось новим, розкажете, завдяки чому стало можливим відправлення в інші реальності живих істот, в тому числі людей. – Вертячи в долонях перекладач сказав Темір.
– Ми цього не можемо сказати, навіть якщо б хотіли. – Поспішив відповісти Куніцин, остерігаючись якогось дурного хвалькуватого ляпа з язика Глуха. – Нам же дали зовсім мало інформації, крім того, як ти вже думаю зрозумів – в самий останній момент нам вдалося втекти, остерігаючись за своє життя. Хтозна чим міг закінчитися цей експеримент.
– А ким ви були до того, як вас викрали і почали проводити цей експеримент, і чим ви займалися? – запитав Темір.
– Ми також займалися науковою діяльністю. – Поспішно відповів професор. – А на експеримент пішли добровільно, виключно з наукової цікавості.
Куніцин аж заскреготав зубами через такі безглузді обмовки професора.
– Не намагайся обдурювати, – з сумом сказав Куніцин. – Навіщо ти це робиш? То селяни, то науковці… – На твоєму обличчі і так все написано. Крім того, зважаючи на всі ці чудеса техніки, ти не думав, що цей перекладач фіксує невідповідність думки і слова і сигналізує його власнику про це?
Темір щиро заусміхався.
– Ні. Цей перекладач не може виконувати таких функцій. Але наскільки мені відомо, проводилися розробки детекторів брехні і зараз вони успішно використовуються різними службами. Тепер, щоб знати, чи каже людина правду, не обов’язково проводити слідство роками…
Є пристрій, який працює на імпульсах людської думки. У пам’яті містяться всі слова, які застосовує наша цивілізація. При висловленні думки, людський мозок випромінює певні імпульси, тобто, говорячи слово – ми посилаємо імпульс, який характеризує це слово. Далі пристрій аналізує дану характеристику, підбирає відповідне слово і перетворює його у письмовий текст, або при потребі озвучує. Але, якщо людина думає одне, а говорить друге, то це чітко фіксується цим апаратом.
Чув я й про такий варіант цієї розробки, який висловив Куніцин Валерій. Здається звичайнісінький тобі телефон, а маючи таку функцію може безпомилково викривати будь який обман. Налаштував телефон на відповідну функцію і він вловлює частоту думки. Захотів співрозмовник тебе обдурити – пристрій пронизливо запищав, а після цього повторив, які саме слова є обманом.
А також, хороше застосування цей аналізатор думки знайшов у медицині. Для людей, які при аварії, чи в якихось інших ситуаціях втратили можливість говорити, він є незамінним для спілкування з допомогою думки.
Ну годі вже з цим, якщо ви не науковці, не селяни, то хто ж? – запитав Темір.
Куніцин важко зітхнувши промовив:
– Мене засудили за зраду батьківщини, тільки тому, що я потрапив у полон. А, – артистично махнувши рукою зітхнув Куніцин, – не хочеться навіть згадувати. Я погодився на експеримент, щоб зменшити термін ув’язнення .
Зрозуміло. – Сказав Темір. – Ну а тобі як випала честь наражати себе на смертельну небезпеку з невідомим результатом? – звернувся він до Глуха.
Куніцин свердлив професора поглядом. У нього промайнула думка, що якщо той ще раз бовкне щось лишнього, то він… не зможе поручитись за законність своїх дій щодо нього.
– У мене було щось подібне, – додав професор опустивши голову.
– Тепер я розумію. Вас використали як піддослідних щурів, не затрудняючи себе навіть детальним роз’ясненням суті експерименту.
– І що тепер? Ти взнав правду, – звернувся Куніцин до Теміра, – напевне, ти станеш нас остерігатися?
Ні. Я ж вам розказував принцип роботи аналізаторів думки. Цей дім –це великий комп’ютер з різними можливостями. З самого початку, тільки-но ви зайшли в нього, настроївшись на частоту ваших думок, він не виявив абсолютно ніякої агресивності чи ворожості щодо його господаря, тобто мене. Була лиш одна цікавість, яку я по мірі можливості постараюся задовольнити на протязі того часу поки ви тут пробуватимете. Але продовження буде після того, як ми поснідаємо.
– Сподіваюсь, одразу після трапези нас не заберуть звідси правоохоронні органи? – запитав Куніцин.
– Ні. Можете мені вірити. Я вас не продам.
– Хотілося б вірити, – сказав Куніцин. – Але чомусь у мене завжди так складалося у житті, що я зараз не вірю нікому. Інколи навіть самому собі. Вибач, надіюся, що мені доведеться переглянути це упередження щодо тебе.
– Можливо скоро мені навіть знадобиться ваша допомога. – Сказав Темір. – А тут без довіри ніяк не можна. Але про це пізніше… А зараз: «Сніданок!»
– Що будете замовляти? – почувся приємний жіночий голос ніби звідусіль.
Професор з Куніциним переглянулись.
– Мене вже напевне ніщо не здивує, – сказав у голос Глух.
А Темір тим часом перераховував блюда, які бажав бачити на сніданок. По закінченні замовлення все той же голос промовив : «Сніданок буде готовий за чотирнадцять хвилин і вісімнадцять секунд».
– Нічого собі пунктуальність. Треба це перевірити. – Дивлячись на невеличкий годинник на стіні сказав професор.
– У вас навіть у цьому місці працює служба термінової доставки гарячих і холодних закусок? – запитав Куніцин.
– Я ж казав, що це хороший дім, хоча й ззовні схожий на землянку. У мене є кухонний робот. Знаєте що це? – запитав Темір. – Хоча, звідки вам знати, коли ви обоє свої останні роки провели невідомо де. Цей кухонний робот – це вмонтована у стіну ціла система механізмів з новітнім комп’ютерним управлінням. Реагує вона на мій голос з чіткою командою. Далі записує моє голосове замовлення, порівнює зі своєю багатотисячною базою даних різних страв і аналізує, чи може виконати дане завдання з урахуванням наявних продуктів. Якщо відсутні якісь інгредієнти, то це повідомляється системою і пропонується можлива заміна. Якщо все є, то приємним голосом господині система сповіщає точний час, коли все замовлення буде готове. Для комп’ютера не важко визначити точний час, скільки буде різатися цибуля, смажитись курка чи робитися коктейль. Після цього один механізм підбирає необхідні продукти, інший нарізає, ще інший запікає, розкладає, подає, і все це працює як одне ціле, під одним керівництвом…
– До речі, – продовжував Темір, – у містах таке обладнання зараз встановлюється у всіх квартирах, які будуються. Можна сказати замість холодильника, кухонного комбайна, мийки…, в загальному – всього кухонного приладдя разом з поваром. Компанія, яка встановлює це обладнання також надає послуги з доставки продуктів. Це відбувається приблизно в такому порядку: зранку ви замовляєте меню на цілу добу, а комп’ютер аналізує, що ще потрібно для даного приготування і видає інформацію диспетчеру фірми на комп’ютер у його офіс. Після відповідних закупок різних продуктів і спецій кур’єр маючи доступ вводить код і відкриває спеціальну нішу у стіні. Далі він кладе туди потрібні продукти, вона закривається, а машина вже сама розподіляє що куди розложити і в якому порядку для зберігання до початку використання.
Після останніх слів Теміра почувся мелодійний голос: «Сніданок готовий». За цими словами на стіні перед ними, яка мало чим відрізнялася від інших і аж ніяк не була схожа на піч чи холодильник відкрилися дверцята і на великому підносі викотився цілий набір страв. Тут були і супи, і печена індичка, і різні соуси до неї, і картопля, і кілька різних салатів.
– А власники цих квартир не бояться, що з тої сторони стінки хтось знаючи код методично харчуватися за чийсь рахунок? – запитав Куніцин. – Ніщо ж не досконале.
– Воно так. Але фірма, яка виробляє, встановлює, та обслуговує це обладнання не хоче втратити своїх клієнтів через дрібних шахраїв, тому проводиться багато різних охоронних заходів, які практично унеможливлюють крадіжки. У разі, якщо вже й щось непередбачуване трапилось, компанія швидко компенсує всі збитки включно із моральною шкодою і ремонтом або заміною обладнання, щоб запобігти негативній рекламі. Тож краще вже злодію братися за банк чи банкомат, ризик і труднощі ті самі, але вигода більша у разі успіху. – Усміхаючись сказав Темір.
– Добре, час куштувати, чого тут нам наготував наш механічно-електронний шеф повар. – Потираючи руки продовжив Темір. – Можна було б і краще, але я не часто завантажую продукти, тому й вибір не ах-ті.
Ще одне, у мене таке враження, що ви вовком дивитесь один на другого, потіште, що воно хибне.
– До експерименту ми не знали один одного. – Відповів професор. – Тому й виникло маленьке непорозуміння.
Тим часом на стіл було накрито. Темір переніс накладений піднос до столу і награно роздратованим голосом скомандував:
– Ану! Експериментатори, бігом до столу. Пора оцінити можливості нашого куховара. Сподіваюся ви вже помирилися, хлопці, а то мені скоро можливо буде потрібна ваша допомога, як я вже казав. Мало не забув запитати: «Як вам все таки вдалося втекти, і чи не думаєте ви, що вас так просто залишили?» Я все ж таки думаю, що як би ви не замітали свої сліди, вам не можна довго залишатися на одному місці…
Професор і Куніцин переглянулись між собою. Вони зрозуміли, що їхня брехня зайшла надто далеко. Можливо їм скоро доведеться покинути цього доброзичливого чоловіка оскільки він остерігатиметься за свою участь укриваючи втікачів.
– А цікаво було б взнати, нас би змогли повернути назад цілими і неушкодженими, якщо б відправили туди при експерименті, в інший вимір? – намагався вивідати хоча б щось, що допомогло б у їхньому поверненні Куніцин.
– Звідки мені знати, – відповів Темір. – Якщо б це був стопроцентний варіант, то ваш відправник, тобто кривдник сам кинувся б на лаву піддослідних. У наш час такими винаходами не легковажать і не розкидаються. Завдяки визнанню і корисності можна отримати все, навіть тривалість життя в сотні років, причому в здоровому стані і при хорошому забезпеченні. Я так думаю, – продовжив Темір, – скоріше за все ви були першими і у вашого світила науки на той час коли мало відбутися перенесення вас в інший вимір вже було чітке уявлення про методи вашого повернення. Але в реальності може статися по різному, щось неправильно порахували, або ж апаратура дала збій і так далі. Тому вибрали вас, як першопрохідців, про яких в подальшому все одно ніхто б не дізнався, повернулися б ви живими чи мертвими, чи взагалі пропали.
– Добре. Досить балачок, все охолоне за столом. – Підганяв Темір. –Вставайте хлопці. Сідайте до столу.
