Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2616
Творів: 47779
Рецензій: 92639

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Протилежності

© Юрій Білінський , 21-07-2011
Арткафе Протилежності завжди користувалось неймовірною популярністю. Зовні непримітне, без яскравих блимаючих вивісок, реклами. Слава про нього передавалась із вуст-в-уста. Говорили, його відкрив пристарілий, в минулому дуже бідний художник, якого всі визнані митці вважали дурником. Не від світу цього. Закриваючи очі на числені невдачі Мона Ліза все ж продовжував жити і творити. (Так його всі знали, хоч в арткафе він ніколи не з'являвся, а Мона Ліза - тому що посміхався ніби з полотна да Вінчі). Кілька раз, впродовж довгих буремних років, він стояв на краю: в алкогольному полоні, були проблеми з наркотиками, борги. Та ніби по велінню долі знов і знов залишався на плаву.
   Згодом, уже в роки незалежності, його роботи помітили двоє американців, купили кілька полотен за кругленьку суму, що викликало силу силену розмов серед його критиків. А після того як ці янкі посприяли виходу в друк кількох статей в Європі та Штатах, почалися зміни, що їх Мона Ліза так довго чекав. Все понеслося стрімкою течією: гроші, престижні виставки за кордоном, слава, визнання. В його домі тепер часто бували метри, що колись псували йому життя, пили за його рахунок дороге віскі й справно посміхались потискаючи йому руку. Підхоплений таким несподіваним успіхом і богатством Мона Ліза увімкнув життя на max, просераючи грошенята на ліво й на право. Не так довго довелося чекати на фінал цієї майже голівудської історії. Бог дав, Бог і забрав. Мимольотний успіх минув так само зненацька, як і з'явився, а за ним зникли поважні гості і світські вечірки, бо зникли шалені гроші, часті польоти за кордон  і полеміка в пресі. Це стало новим ударом.
   Мона Ліза перестав писати картини. Вряд чи закінчився порох в порохівницях, просто прийшло цілковите розчарування й пригнічення. Раніше він винив у всьому будь-кого, тільки не себе, тепер же все обернулось навпаки. Навчений величезним морем лайна, через яке довелось пройти, він зібрав усю свою енергію й направив її в інше русло, заради того, аби залишити по собі хоч якийсь плід не дарма прожитого життя, який би був по справжньому корисний, для всіх. Повишкрібавши по всіх засіках рештки збережень Мона Ліза викупив приміщення на Подолі, найняв робітників, словом, почав витрачати їх на давно забуту мрію молодості - власне арткафе із майстернею на задній двір.
   Врешті, його впертість і завзяття виправдали себе - в Києві з'явився концептуально новий заклад. Я про те, що навіть тоді, коли арткафе Протилежності було на вершині своєї популярності, тут ніколи не виступали відомі гурти і не писали відомі художники. Тільки безіменні, молоді і талановиті. Це створило особливий імідж закладу. І це справді було здорово. Безперечно - це було пов'язано з нелегкою юністю самого Мони Лізи.
   Протилежності швидко стали своєрідною твердинею прогресивних молодих людей з неординарними поглядами на світ мистецтва і світ в цілому.
   Вдень у центрі зали, на маленькій сцені, що півколом виходила в зал, повторюючи його обриси, натурально працювали невідомі широким колам художники. Від того весь час стояв змішаний запах кави і фарб. Особлива фішка. Кафе облаштували таким чином, що кожен з відвідувачів міг спостерігати за рухами пензлика. Великим півколом столики розсипались навколо сцени. На стінах вивішувались картини написані в кафе. Згодом їх тут можна було недорахуватись. Серед постійних засідателів навіть з'явилася традиція проводити невеличке свято, приурочене народженню нового шедевра. Вони пригощали художника випивкою, куривом, а над столиком вже красувалась нещодавно дописана картина. Якщо хтось повертався після довгого від'їзду і питав, «що нового», то міг почути, щось на кшталт «Над нашим столом тепер ще й босий чолов'яга дзвоном хмари розганятиме». Так, ми частенько там ошивались. Я і мій the best друг; ах, непогана була пісня у СКАЙ.
   В той час я працював фрілансером на декілька безтолкових жовтим-жовтих газет і загорівся знімати короткометражне кіно, мій друг Вова працював корреспондентом в спортивній газеті й був солістом невідомого рок-гурту. Майже щоденно, ближче до вечора, ми зустрічались в Протилежностях, ділились новими ідеями, випивали, від Вови я завжди дізнавався про стан речей в Іспанській Прімері, вдалі трансфери Челсі, перспективи столичного Динамо на сезон... Періодично я приходив зранку до кафе працювати. Тут було спокійно і приємно. А ще тут подавали дуже смачну каву і страви з овочів чи риби. Для нас із Вовчиком Протилежності стали другим домом. Залишилось багато спогадів пов'язаних з кафе. Тому я сьогодні тут.
   Пам'ятаю, що кафе, до того ж, було дуже зручним місцем для нових знайомств. Оскільки приміщення було півколом - зза любого із столиків можна було стреляти поглядами без будь-яких перешкод. Ввечері, коли звільняли сцену художники, туди виходили такі ж молоді музиканти. Грали джаз, соул, рок-н-рол, реггі, іноді фолк. Гарно, майже завжди чуттєво й з пристрастю, що передавалась слухачам. Нажаль, золоті слова Соломона, про те, що все проходить і це пройде, підтвердились і тут. Згодом арткафе Протилежності зпопсилось. Люди, сама атмосфера закладу, статали другими. Чари розвіялись. Все більше народу в наш «другий дім» поперло маючи на меті лише випивку і зйом. Прийшли нові часи...
   Якраз тоді й знайшла початок історія, що має продовження сьогодні. Ми з Вовою не покинули свого  дому, молоді незаміжні - швидко пристосувались до нових умов. Як виявилось, по-суті, для нас майже нічого не змінилось. День, кава, музика – все залишилось колишнім, додалось трохи драйву, похоті й нових облич. Вова, від природи скромний і сором’язливий, не завжди почувався у своїй тарілці і переважно був мовчазним у компанії нових дівчат. Я ж, навпаки, відкрив у собі талант віртуозного зваблення і приміняв його з розрахунку на двох, далі вже справа за алкоголем. Головне було правильно задати темп: напоїти Вову, а потім дівах і просто підтримувати вогонь. З часом незнайомці стали знайомими. Новизна втратила смак, врівноважилась і без неї стало якось пусто, без інтриги, іскри. Подорослішали, чи що?
   Одним осіннім днем дощило мілко без перестанку аж все посиніло-посіріло довкола, було зимно і холодний вітер розкидав краплини дощу на всі сторони світу. Волога в’їдалась у теплі речі, що ними перехожі рятувалися від холоду, доходила до самого тіла, крала тепло. Хмари вкривали все небо без винятку, сиділи низько – весь день було темно, неначе в сутінках. Я від ранку вдома, без настрою, дивився фільми, готував їжу, юзав нет. До вечора погода не змінилась. Однак, я вирішив, що потрібно розвіятись, подихати свіжим повітрям, набрати Вову, зайти в Протилежності.
   В кафе не було людно. Ми без особливого ентузіазму пили коньяк і без упину курили, підтримуючи безглузду розмову про екологічні катастрофи, можливий кінець світу, всі можливі жахіття пов’язані з нашою недбалістю.  Час від часу нас відволікали нові відвідувачі, що приходили переважно просто зігрітися й обсохнути. Я вже було збирався піти додому, аби не померти від нудьги, та Вова зненацька запропонував ще випити і почав одну зі своїх розмов «здалеку». Стало помітно куди він весь цей час зиркає. Майже в самому закутку двоє дівчат намагались розвісити мокрі куртки на стільцях поближче до обігрівачів. Вони потирали закляклі руки, чекаючи доки офіціант принесе їм замовлення. Одна з них, білявка, постійно сміялась, жестикулювала, голосно розмовляючи, певно про те, що з ними сталося нещодавно, інша, чорноволоса, маленького зросту, мило посміхалась, киваючи подружці у відповідь. Вона й викликала таке зацікавлення у Вови.
   - Куди ти дивишся? – Вирішив трохи розважитись.
   - Нікуди. Просто дивлюсь.
   - Просто дивлюсь? Чувак, та ти сверлиш, а не дивишся! – Я розсміявся штовхаючи його в плече. Вова трохи зніяковів, але теж почав сміятись на всі зуби. Радісний такий.
   - Та ти сам глянь. Дівчатка змокли, їм холодно. Якщо не прийняти міри, може статись невиправне.
   - Тоді, давай, ковбой, приймай міри! Розпали камін… – Продовжую сміятись.
   - Який до біса камін, ти знаєш про що я. Знаєш, що в тебе це краще виходить. Запроси їх до нас. Скажи, що ми допоможемо їм просушити речі, я їх занесу Льохі на кухню, а доки ті будуть сохнути ми пригостимо їх глінтвейном…
   - Послухай, ти вже все чудово придумав. Тепер тільки допий, встань і піди…
   - Ну, чому ти сьогодні такий занудний? Хіба тобі важко? Варто було мені тебе попросити самому про це, як ти поморозився. – Він все намагався мене вламати. Хіба так важко заговорити з людьми? І чому я постійно маю все влаштовувати?
   - Так, я заморозився. Але уяви собі на мить, що це твоя половинка, єдина і неповторна, на все життя, а мене поряд нема. І ось ти сидиш, тупиш, доїдаєш її поглядом і не можеш навіть піти з нею привітатись! Сидиш і все вагаєшся, а вона ж не буде тут пити каву вічність, так от вона встане, збере речі й піде геть. Ти проведеш її поглядом і скажеш: «Бля…» Після, вона навіть додому не встигне доїхати, як ти зальєш горло під зав’язку і підеш спати убитий черговою невдачею. Дія – завжди краще ніж бездіяльність.
   Видно ці слова заділи його. Він сидів ображений, думу думав. Я теж замовк і захотів випити, одним махом. Закурив. Думаю, чи справді він образився, чи то так хитро хоче мене обіграти, розчулити? Ні, образився. Ти ба, таки запав Вовчик на брюнеточку.
   Тим часом дівчата й справді почали збиратися, попросили рахунок. Всі їхні рухи говорили, що вони хочуть пошвидше дістатися дому. Вова, вовком надутий, сидів краєм ока спостерігаючи за ними. Я спостерігав за Вовою. Що це з ним сьогодні таке? Було цікаво, чи підійде він до неї, вибіжить на вулицю під дощ (як у старих плаксивих мелодрамах), чи так і просидить стиснувши зуби. В моїй голові почали складатись історії подальшого перебігу подій, які відтворювались як найефектніші моменти мелодрам. Я відразу підбирав музику під епізод, ракурси і надихав акторів на відкриту пристрасну гру. Вони плакали під дощем, так що їх сльози зливалися з потоками дощу на обличчях сповнених щирих почуттів, озирались один одному вслід і навіть співали очі-в-очі піднімаючи брови… Прикольно було отак смакувати момент за моментом. Я глянув на Вову.
   - Ти так нічого й не зробиш?
   - Та ладно…
   Дівчата встали й направились до виходу повз нас. Не знаю, що тоді переживав Вова. Мені здалося, він боявся. Боявся показатись негарним, не цікавим, пустим. Боявся відмови. І цей страх був сильніший за бажання торкнутися її руки, почути голос, знати як її звати. Це я зрозумів коли він стис губи: «так то й так». В одну мить я вирішив перемінити хід подій. Брюнетка йшла попереду, за кілька кроків до нашого столу.
   - Вов, хіба я відмовив?
   Якраз коли вона рівняється з нами, різко встаю, буцім-то не помічаю її, і сильно вдаряю маленьку лобом в лоб. Підхоплюю її, доки вона намагається зорієнтуватись у просторі і починаю  безперервно вибачатись. В бідненької аж проступили сльози.
   - Ти хоч іноді дивишся куди ідеш?
   - Пробач. Пробач мене незграбного. Присядь, будь ласка, я принесу льоду. – Всажую її на своє місце поряд з Вовчиком, в якого щелепа відвисла від несподіванки й затримую на ньому погляд. Коли я повертаюсь він вже розповідає їм обом, що це прикра випадковість, а взагалі то я не поганий хлопчина і якщо вони дадуть можливість мені виправитись, то будуть мною задоволені.
   - Правда ж, Сань?
   - Цілковита правда. – Бачу він вже включився. Де ж ти, дідьку, досі був, що в мене струс мозку через тебе? Сам з льодом провозився, щоб ріг не виріс.
   - Доречі, познайомся: Люда, і… Таня. Це – Сашко, як ви вже зрозуміли. І він хоче нас пригостити випивкою. Глінтвейн з корицею! Що скажете? Вам потрібно відігрітись, а це вірний спосіб. Давайте ваші куртки. За мить вони будуть сухі й тепленькі…
   Минуло близько року. Вова з Танюшою, з того часу нерозлучні, одружились. Я тоді вже працював і жив у Львові. Минуло ще близько двох років. У них народилась дочка – Соня. Надсилали мені постійно фото, відео в Барселону. Давно то було. Скільки води наплило. Дивна річ людське життя...
   - Саша. Ми вдячні тобі, що ти знайшов час приїхати…
   - Танюша. Не треба. Я й сам давно збирався. Страшенно скучив за цим усім. – Дуже приємно було опинитися знову в Протилежностях. Я все роззирався довкола, порівнював. Зі старих картин тут залишились одиниці. Це добре – подумав я – отже, все по-старому.
   - Ми запросили тебе сюди саме сьогодні, тому що рівно десять років тому в цьому кафе наші лоби зіткнулись, щоб перетнути наші долі. Далі ти все знаєш…
  Я подивився на вовчика. Він носив смішні вуса і бороду.
  - Ти їй все розповів? – Вони обоє сміялись. – Що ж, давай тоді відновимо їх знайомство! – Пожартував я, щоб трохи розвіяти Таніну урочистість. І ми театрально вдарились лобами затримавшись трохи у такому положенні. Розсміялись. Випили.
   - Як вам живеться? Тепер вас четверо в сім’ї. Тесці моєму вже третій рік?
   - Так, у березні буде. – Вони поцілувались. - Ти краще розказуй про себе! Чому не одружишся? Сім’ю не заведеш? Тобі потрібна жінка.
   Дивлюсь на них. І такі вже вони щасливі. Не бідні люди, люблять одне одного, душа в душу, і діточок двоє здоровеньких. Все в них є і все правильно. Але не до вподоби мені таке. Не хотів би собі такого щастя. Так от чомусь – і все. Не моє.
   - У мене є жінки. Багато жінок. І служанка. А більше мені нічого й не треба.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Юрій Кирик, 21-07-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.93856501579285 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …