Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2574
Творів: 46736
Рецензій: 91118

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Екологи 3

© Алла Марковська, 09-01-2011
3.
Коре сидів у кімнаті. За вікном ніч, тьмяна лампочка під стелею, сірі стіни у плямах синйої цвілі. Портрет якогось поважного копроконця на стіні, на портреті кремезний дядько з м’ясистим жорстоким обличчям і шевелюрою яскраво рудого волосся схожий на нората (лева). Шафа з  теками і зошитами. Робочий стіл. Усе старе потріскане. Коре навіть не розумів призначення подібної кімнати, працювати у такій напевне неможливо задушливо і темно. На стертому пластиковому покритті підлоги стертий килимок, колись синій, тепер зачовганий до сітки.
Години дві лікар Коре просидів у самоті. За зачиненими дверима чулася біганина човгання, шаркання, різав нюх запах якоїсь їжі і алкогольних напоїв. Прибульця не зв’язали не били, навіть залишили теплу ковдру пропахлу тваринним запахом і принесли чашку гарячого напою що за смаком нагадував фірго (каву) і декілька невеличких хлібців. Хлібці  нагадали дитинство. Такі мама пекла.
Підвівся пройшов до шафи, підлога скрипіла під ногами. Передивився зошити і папки. Письмо рідної планети він вже не пам’ятав, та загалом усі ті зошити були заповненні значками що означали цифри, і розділені на місцеві проміжки часу. П’ятнадцять відрізків один цикл, прохід планети навколо зірки Котілле. Кожен відрізок двадцять одне повне обертання планети, день ніч.
Потім почалося. Спочатку за дверима загупали великі черевики. Двері відчинилися, до кімнати зайшов чоловік у цивільному одязі, сірому начебто непримітному, та добре зшитому. Скинув верхній теплий одяг, залишився у строгому костюмі. На усіх планетах діловий одяг різний, та чомусь пізнається одразу. Чи буде то шматок білої матерії зав’язаний цікавими вузлами навколо стегон, чи то пошитий по мірці складний набір з декількох речей що закриває усе тіло, іноді навіть голову, відразу видно, створіння ділове і серйозно налаштоване, як то оцей масивний чоловічок з прилизаним волоссям і пухкими щоками. Чоловічок приніс папку не таку паперову які стояли на полицях кабінету а новеньку блискучу пластикову. І у папці не паперові листки, а знову ж таки пластикові. Коре уже б не здивувався якби ці листки почали б відкривати інформацію із всесвітньої телепат-мережі як міжгалактичні газети. Та ні, на пластикових листках були надписи від руки. Чоловік сів за стіл і запропонував Коре сісти навпроти. Чиновник у діловому костюмі був настільки серйозний що Коре навіть пригладив розпатлане волосся.
- Отже ваше ім’я Коре Лу і ви живете у цьому селі. Ваші батьки Кору Лу і Рену Лу. Мешкають у будинку шістдесят вісім.
Коре і надалі вдавав майже німого, видавав лише окремі звуки, як ото власне ім’я чи імена батьків. Він мукав, окав і кивав голово.
- Ми знайшли у цьому селі таких людей, вони кажуть що у них сто років тому був син на ім’я Коре. Але хлопчик зник. Пішов у ліс і не повернувся, його довго шукали та не знайшли. Ви надалі стверджуєте що ви живете у цьому селі разом з вашими батьками?
Коре, інтелігент, ветеран армії Братерства, вчений, лікар із світовим іменем, надалі вдавав що нічого не розуміє і тикав пальцем у пластиковий аркуш з надписами.
- Добре, - серйозним тоном продовжував чиновник, - Кору Лу зараз увійде до кімнати. Ви розумієте що маніпулювати людьми котрі втратили дитину ганебно?
От у цю мить серце Коре забилося так сильно що стало боляче. Прив’язаність до родини давно було зникла під тиском муштри у війську Братерства, у бойових операціях, впродовж довгих ста років дорослого життя, навчання, роботи лікаря, науковця. Стерлося, було байдуже, не згадував, не думав, не пам’ятав. Тай привела його на рідну планету інша мета хотів дізнатись як зникають діти. Хоча цікаво було подивитись на місце де народився, не називатися, невідомим пройтись рідним селом і відлетіти. І от зараз за мить до несподіваної зустрічі з батьком у могутніх грудях лікаря Коре стало настільки тісно що важко було дихати. Чи потрібно батькові бачити свого сина через сто років невідомості? Чи потрібно йому бачити викраденого сина. Селяни частенько вигадували що діти заблукали у лісі, чи втонули у річці, аби тільки їх не називали божевільними і не звинувачували у тому що вони самі убили своє дитя. Коре пам’ятав з дитинства що про викрадення оповідали пошепки. І частенько звинувачували владу. Аби тільки не згадувати інопланетян, аби тільки не стати посміховиськом. А на людські очі говорили що діти час від часу гинуть через неуважність чи нещасний випадок, а то й узагалі втікають з дому. І от що він зараз скаже, ні мови, ні звичаїв не пам’ятає, не пам’ятає навіть обличчя своїх батьків, тільки імена закарбувалися у пам’яті. Незчувся як відчув себе малим хлопцем котрий боїться що його покарають за те що пізно повернувся додому з прогулянки. Чиновник вирішив що мовчання затриманого знак згоди і селянина Кору Лу покликали до кімнати.
Коре підвівся назустріч батьку. Забув що вдає божевільного німого, вирівнявся зробив непевний крок і застиг. Бачив перед собою худорлявого гордого але зараз зніяковілого чоловіка, з червоними загорілими жилавими спрацьованими руками з потемнілим на сонці обличчям. Селянин зайшов, вклонився за звичаєм, і застиг стискаючі у руках в’язану сіру шапку. Підняв очі, уважно вдивлявся у обличчя високого незнайомця у як йому здавалося міському одязі і дивному взутті. Чоловіка з військовою виправкою з сміливим поглядом і довгим по плечі розпатланими волоссям. Таким би він хотів бачити свого сина, так саме таким сміливим, освіченим, хіба що з чоловічою зачіскою. Та хіба міг його викрадений син повернутися, адже ніхто з тих дітей що щезали кожні п’ять років не повернулися. Коре навіть зробив крок до батька, бо той був настільки розгублений що хотілося щось сказати заспокоїти, але розумів коли почне підбирати забуті слова відверне батька ще більше. Навіть не наважився назвати незнайомого чоловіка батьком, хоча так хотів обійняти його, і попросити вибачення. Але ж невинний був у тому що його викрали і зробили солдатом, та хотів вибачитись. Дивно, очі стали мокрими. Не плакав з тих пір як його друг Варко сказав, що плакати то зайве, ніхто не пожаліє, тоді і не плакав, а ось тепер очі стали мокрими. Не втримався прошепотів, - тату.
Селянин Кору Лу зробив крок до свого сина, але зупинився, витер сльозу, в очах з’явилося обурення недовіра, злість, - то не мій син, - вимовив крізь зуби, - мій син загинув! То не мій син! – і вибіг з кімнати.
- От бачите. – обурливо розвів руками чиновник, - ваша брехня мені не зрозуміла, тому хочу дізнатися ваше справжнє ім’я і місце проживання, - вже з усмішкою переможця сказав чиновник.
Коре не розумів про що той чолов’яга у діловому вбранні так по діловому говорить. Він кинувся за батьком, усвідомлюючи що не в силі керувати власними емоціями, такого ніколи з ним не було тільки у дитинстві коли разом з іншими вкраденими дітьми попервах кидався на залізні стіни у пошуках виходу.
Вояки вибігли назустріч. Намагалися повалити на підлогу, удари відбивав з легкістю, як то кажуть автоматично, військова наука закарбувалася міцно на усе життя. Хтось з солдатів уже лежав стогнучі. Варко вдарив ще котрогось, хто заважав наздогнати батька, зупинили його постріли. Не відразу відчув що йому прострелено ногу. Отямився від болю і тому що не міг бігти, зрозумів що він від усіх цих рідних несподіванок здається впав у стан афекту. Осів під стіну. Думав тільки про те що потрібно спокійно дихати і спокійно думати, а то ще нашпигують кулями, краще не виказувати на цій дивній планеті що він у своїх пригодах став безсмертним. Батько зупинився почувши постріли, зробив крок до свого непізнанного сина, потім рвучко розвернувся і вийшов з будинку у ніч.
- Допоможіть йому повернутися до кімнати, - почув Коре голос. Той голос йому не сподобався. Ласкавий, чіткий, тихий, улесливий, солодкий. Біля його брудних шматяних черевик стояв хтось у блискучих чорних шкіряних черевиках. Прошиті добротні чорні черевики, з м’якенької шкіри. Коре підняв голову. Штани дорогої тканини напрасовані до дзеркальності. Навчили його розпізнавати якість тканини і пошиття незважаючи на фасон, походження і місце знаходження. Дороге якісне вбрання заможного, високопоставленого урядовця. Те ж можна сказати про куртку і шарф. І про гладенько побрите підборіддя, а от щічки урядовця блищали як і його черевики. Обличчя кругле добре усміхнене, такі люди завжди викликали довіру у натовпу. Їм таким людям, як оцей чоловік у блискучих черевиках з блискучим обличчям, прості люди довіряли. Коре таким не довіряв.
Солдати підбігли, допомогли підвестися, змусили шкутильгати до кімнати. Урядовець пішов за ними. Чиновник у сірому котрий розпочинав допитування скромно став біля шафи. Місце за столом зайняв новий персонаж. Коре сів на свій стілець. Біль у нозі потроху вщухав, штанина і черевик просякли кров’ю, тепер були липкими. Та Коре серед усіх подій не помічав вже таких дрібниць.
Урядовець у блискучих черевиках вигнав чиновника і солдат з кімнати. На заміну прийшло два кремезних і однакових у цивільному, стали біля дверей. Коре зрозумів розмова буде серйозна і відверта. А ще дуже, дуже втаємничена. Десь з хвилину урядовець мовчки розглядав затриманого, напевне аби змусити його відчути себе ніяково. Коре мав справу і не з такими поважними людьми, і не тільки людьми, тому зовсім заспокоївся. Як казали друзі Коре: якби мали вбити вже вбили б, але поки розмовляють є можливість щось дізнатися. Урядовець порушив мовчання, - Мене звати Корде Пантро, я радник президента по справам безпеки.
Ось так, чесно, відверто. Не якийсь там слідчий по справах невідомих затриманих, не агент по прибульцях, а справжнісінький радник справжнісінького президента. Представився і чекав знову мовчки. Прибулець вирішив що йому буде краще якщо на відвертість він відповість також дещо відвертістю, - Коре Лу, у минулому солдат армії Братерства Трьох Світів. Зараз військовий лікар. Прилетів провідати своїх батьків, - сказав і голову похилив, гіркота після зустрічі з батьком точила серце. Говорив ломаною копроконською, як умів десь використовуючи слова міжгалактичної. Та урядовець Корде Пантро його зрозумів.
- Гірко усвідомлювати що батько відрікся від вас? – запитав урядовець із співчуттям.
Коре кивнув головою. Цей радник невимушено видавався добрим другом, котрий розділяє біль і розуміє людські вчинки. Коре тільки подумки повторював собі не розслаблятися, не довіряти урядовцям. Бо ладен був вже вважати радника своїм другом.
- Але я мушу повідомити вам дещо не менш приголомшливе.
Коре чекав продовження. Що ще приголомшливіше може бути ніж те що вже приголомшувало.
Радник продовжив, просто без брехні, - Ваш корабель розбився, та навіть якби ви могли підняти його у космос, то вилетіти за стратосферу ви б не змогли. Наша планета закрита. Космічна спільнота не дозволяє нам вихід у космос. Без пояснень чи переговорів. Збиває навіть ракети і супутники.
- Але ж Ракірла то не космічна спільнота то просто об’єднання декількох планет? – дивувався Коре, - чому ви не надсилаєте повідомлень Нагру (Братерству) чи Пателлу (Рада)?
- Тому що це неможливо, - щиро розвів руками радник. У нас немає техніки і я навіть не знаю про що ви говорите. А наші співвітчизники взагалі не знають що поряд є населенні планети. Аби наші люди не відчували меншовартості ми розповсюдили знання що єдині у Всесвіті.
- Але ж пане раднику, так не можна. Копроконці повинні знати. Тим більше діти зникають. Мене забрали малим проти моєї волі, проти волі батьків, виховали як безбатченка, жорстокого солдата без батьківщини. Адже ви знаєте що діти не гинуть їх викрадають. Невже ніхто не бореться з цією бідою. Люди вимислили щось про злих богів і відбір, що діти котрі могли б стати злочинцями мають зникати і про смерть від природніх причин, - Коре перемішував слова копроконської і міжгалактичної. Радник дивився на нього втративши поважність, бо намагався зрозуміти про що взагалі говорить цей обурений прибулець.
Двері відчинилися у кімнату без запрошення зайшов перший радник президента. Обличчя другого радника вмить перекривило, він забув що має бути добрим, прошепотів, прохрипів обурено, - Ввварко?
- Саме, - посміхнувся генерал, - і я тебе вітаю родичу.
Охоронники при дверях не осмілились зупиняти другу людину на планеті.
Варко не криючись спокійно підійшов до Коре. Коре підвівся, недовіра а потім радість переповнили його. Бойові товариші довгу хвилину стояли один проти другого вдивляючись у обличчя.
- Варко? – здивовано запитував Коре.
- Коре, - стверджував копроконський генерал.
Обнялися. Обидва не могли повірити що зустрілися. Тут на рідній планеті по двадцяти п’яти роках невідомості.
- Що ти тут робиш? Друже, - дивувався Варко.
- Та от згадав звідки я родом, знайшов нашу планету на космічній мапі і прилетів. А ти? - тримав Варко за могутні плечі наче боявся що відпустить і бойовий товариш перетвориться на привида.
- Так от і я отак сюди потрапив, - посміхався генерал, - і вже не міг звідси вибратись. Твій корабель також підбили?
- Отакенна діра у обшивці, уявляєш, - розвів руками Коре, - отакенна. А то був туристичний міжпланетний катер.
- Так вони нас не випускають але не втрачаймо надію, - посумнішав Ворко.
- Ти вже скільки тут часу?
- Та от двадцять років, і я не сам зі мною Нак, пам’ятаєш малого Нака?
- Та невже? – Коре посумнішав, - Я мав би вас шукати, мав би здогадатись.
Ворко поплескав друга по плечу, - Та хто ж міг подумати що рідна планета стане для нас пасткою. Нічого якось виберемось.
Варко помітив зацікавлений погляд другого радника, знав що той майже не розуміє міжгалактичну, та все таки потрібно бути обережнішими. Бо для радника по безпеці вимислити зраду чи зговір не важко. У тому мав талант.
- Летимо до мене, - вирішив Варко, і потягнув Коре за собою, - там нас Нак чекає у гелікоптері. Уявляєш справжнісінький гелікоптер з гвинтом. Такий тихохід, - генерал Ліро засміявся.
- Стій, ми так не можемо, мусимо усе достеменно перевірити, - зупинив їх Корде.
- Мій друг лікар, він давно не військовий, що ще ти маєш перевірити, родичу? – запитав Варко трохи роздратовано.
- Я думаю ти пам’ятаєш закон про мовчання? – зіщуливши очі, запитав Корде.
- Я пам’ятаю той безглуздий закон. Та навіть якщо я верещатиму про прибульців пане раднику мене ніхто не почує, бо дурні чутки перетворюють на дурнів усіх хто заїкається про життя на інших планетах. Я вже й сам не вірю що мої сімдесят п’ять років у космосі не мої алюцинації.
- От і добре, добре. Увечері прошу вас і вашого друга прийняти моє запрошення на вечерю. Дружині буде цікаво послухати ваші байки.
- Ти мене вражаєш Коре, - посміхнувся Варко, - ти хитрий туні (лис) ніколи не знаєш що від тебе чекати. Тільки аби сестра твоєї дружини не завітала бо закінчиться усе як завжди скандалом.
Коре здивовано подивився на друга.
Корде самовдоволено посміхнувся сприйняв слова Варко як лестощі. А ще зрозумів що прибулець нікуди далі військової контори не дінеться, отож завжди буде під доглядом. У маленькому світі важко заховати таємниці. Варко він і досі не довіряв вважаючи шпигуном з космосу, але довести не міг тому намагався залишатися другом і родичем, хоча Варко давно розлучився зі своєю дружиною котра була сестрою дружини Корде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.8247389793396 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …