Одкровення
21.11.2012
Лікар намагався зазирнути в очі пацієнту, але той вперто їх ховав, ніби обмежував свій особистий простір і нікого в нього не допускав. Олександр сидів на ліжку, обхвативши зігнуті коліна руками і розкачувався в такт своєму диханню. Очі загнано бігали по кімнаті і ні на чому не затримувалися, а губи злегка тремтіли, немов хотіли щось сказати, але стримувалися.
- То що саме ти хотів мені сказати? – не витримав лікар і розпочав першим.
Олександр на секунду зупинив свій погляд на ньому.
- Він…він говорив…Він знову говорив зі мною…Сьогодні…вночі, - прошепотів він збиваючись і ковтаючи слова.
Лікар кивнув, давши зрозуміти, що все зрозумів.
- З тобою знову говорив Бог?
При слові «бог» Олександр підскочив і закрив руками вуха.
- Не треба! Мовчіть! Не називайте його так. Йому не подобається це ім’я. Люди забагато надії вкладають в це ім’я. Він його змінив, - заволав хлопець.
- Заспокойся, - тихим голосом сказав лікар. – Вибач, як же його називати тепер?
Олександр трохи заспокоївшись, задумано відповів:
- Дивно, але чомусь я не можу вимовити це слово…Воно не схоже на відомі нам звуки. Називайте його Створінням.
Лікар намагався щосили сховати своє роздратування. З самого ранку в його дуже боліла голова і щойно випита таблетка Анальгіну ще не почала діяти. Та щоб спілкуватися з душевнохворими потрібне неабияке самовладання.
- Добре. То про що ти говорив зі Створінням сьогодні?
- Чому ви не запитуєте головного? – хворий зацікавлено глянув на лікаря.
- А що потрібно запитати?
- Ми спілкуємося питаннями…Смішно. Головне питання: Чому я назвав його Створінням? Якщо я так його назвав, то це означає, що його хтось створив. Ви знаєте хто Його створив?
- Ні, а ти?
Олександр помітно оживився.
- Це цікаве питання. Воно дуже мене турбувало до сьогоднішньої ночі…Хто створив Створіння? Якщо він з’явився сам по собі, який сенс в цьому, адже якщо хтось допускає думку про само появу Створіння, то чому б не повірити і в само появу Всесвіту, без його участі. Якщо Створіння виникло саме пособі, то логічно, що й світ з’явився так само. То який же сенс в його існуванні?
- Я здається зрозумів, що ти маєш на увазі, - лікар розслаблено відкинувся на спинку стільця. – Створіння розповіло тобі історію своєї появи.
- Так, так, так… Але це неймовірно, це приголомшливо і… так просто.
Сумна усмішка промайнула на вустах лікаря: нарешті колись досить відомий теолог і релігіє знавець, а зараз пацієнт психіатричної лікарні Олександр Неживий знайшов свою істину. Яка велика честь для звичайної людини – Бог особисто повідав йому всі свої таємниці.
- Так, все просто… Ми були перші.
Майже дитячий вираз обличчя Олександра і його довірливий погляд не залишав сумнівів - шизофренія прогресувала.
- Не зовсім розумію, - лікар вдав зацікавленість.
- Та ні, ви тільки послухайте: я запитав його про Іісуса, а він сказав, що не знає такого. Я зразу зметикував, що щось тут не так. Як може батько не знати про власного сина? Це було б дуже дивним. А потім він зізнався. Зізнався, що і не міг знати про Іісуса, бо… його ще тоді не було.
Останні слова Олександр прошепотів ледь чутно, щоб ніхто не почув, але слухати було нікому – в палаті вони були вдвох.
- Кого не було? Іісуса?
- Та ні, Іісус був… не було Створіння…
- Я правильно тебе зрозумів: коли існував Іісус, то Створіння ЩЕ не існувало?
- Так, все правильно. Він… воно з’явилося пізніше…
- Якось це не логічно. А хто ж створив все живе? – лікар вирішив підіграти хворому.
Олександр встав з ліжка і почав вимірювати кімнату кроками, нервово ходячи туди сюди. Лікар уважно за ним слідкував, намагаючись втямити для чого йому намагатися зрозуміти психа. Так і самому можна збожеволіти.
- В тому то і справа, що ніхто. Все з’явилося саме по собі, без допомоги Створіння. Все суще – це результат фізичних і хімічних взаємодій.
Потім він на секунду завмер, ніби мав відкрити якусь неймовірну таємницю, і урочисто заявив:
- Його створили ми.
«Дуже по філософськи» - подумалось лікареві. Таке одкровення дуже його звеселило. Ліки нарешті почали діяти.
- Лікарю, ви не зрозуміли. Він мені все пояснив: вся справа у нашій свідомості, адже жодна істота на Землі не володіє такою свідомістю, як людина. Одного разу я був свідком гіпнотичного сеансу: на руку людини поклали монету і під гіпнозом змусили її повірити у те, що вона гаряча. Дуже гаряча. В результаті на руці залишився опік. Розумієте, розум людини повірив у гарячу монету і так сталося. Так само сталося і з ним.
- Як сталося?
- Він сказав, що свідомість однієї людини – це величезна сила, а свідомість багатьох – це сила неймовірної могутності. Якщо десять мільйонів чоловік почне в щось вірити, то це матеріалізується, сформується, з’явиться, а знаєте скільки мільйонів людей вірить в християнського бо…. Ні, не можна…Створіння сказало, що саме наш колективний розум викликав його появу, що ми самі створили те, що нібито створило нас. Ми справді повірили в нього і він з’явився.
- Чудова теорія, - мовив лікар і раптом здогадався, яку зробив помилку.
Олександр підскочив до нього і заволав на всю лікарню.
- Це не теорія! Це правда! Він сам мені сказав! Правда!
В палату забігло двоє санітарів, що стояли на всяк випадок біля дверей, і, скрутивши хворого, кинули його на ліжко. Після дози заспокійливого, хворий зупинив жестом лікаря, що збирався вже йти геть і мляво промовив.
- …Але це не найгірше….Я запитав його про диявола, а він мене спитав, чи я вірю в існування того. Я відповів, що вірю і Створіння сказало, що якщо в нього повірять ще 9 999 999 таких дурнів як я, то можна робити відповідні висновки. Але це ж сталося…і вже давно. Отже, і він є… і інші. Але і це не найгірше…А якщо 10000000 дурнів повірять, що через місяць настане кінець світу, що тоді?...
