- Привіт! - Сказало Яйце, викотившись на підлогу стайні. - А ось і я!
Чиїсь теплі руки підхопили його й поклалаи до кошика, встеленого пір*ячком, де його зустріло товариство таких же крутобоких родичів.
- Привіт. І як тобі це подобається? - Не дуже люб*язно звернулося до нього яйце, що виявилося найближчим. - Напхали нас сюди, як груш, неначе ми й не люди!
- Теж мені людина знайшлася! Колобок, та й годі! - Отримало воно "підтримку" сусіда.
- А що таке "люди"? А що таке "колобок"? - Допитувався новоприбулець, проте його цікавість ніхто не встиг задовольнити.
Зненацька на кошик лягла важка тепла хмара й притисла говорунів. В кошику стало темно.
- Ой! Що це?!
- Це нормальна турбота, коли тебе навіть не питають, чи тобі це потрібно, чи вбачаєш ти у цьому якийсь сенс...
- В чому там у тебе той сенс, коли ти навіть голови не маєш?
- Неначе ти маєш!
- Що ви там вовтузитесь? Лежіть собі тихенько, і все буде гаразд.
- Точно! Тут ліворуч хтось так крутиться, що шкаралупа тріщить!
- А що таке "сенс"? А що таке "голова"?
- Не знаю. Та це неважливо.
- Як це неважливо? Голова - це коли... ммм...
- От- от... Помукай. Само не знаєш. А коли не знаєш, то й неважливо.
- Правда, головне - шкаралупа!
- Головне - щоб тепленько й тихенько.
- А мені не подобається, що темно.
- Так по іншому ж не буває! Трохи темніше, трохи світліше - яка різниця?
- Головне, щоб шкаралупа не луснула.
- Бо що тоді?
- Не знаю. Та дуже страшно.
- Зате я знаю. Шкаралупки - це ми і є. Луснув - і кінець!...
- А що таке "кінець"?
- "Кінець" - це кінець! Про що тут говорити?
- Як же мені темно!
- Всім нормально, а йому темно! Зате тепло.
- А мені щось не дуже. Бік мерзне.
- А мене притисли з усіх боків.
Хмара над яйцями трохи піднялася вгору. З неї висунулася кострубата лапа й перемішала яйця. Коли гвалт у кошику стих, всі відчули себе значно зручніше. Якось само собою постало питання:
- Що це було?
- Нормальне обслуговування! Так і має бути.
- Так нас же почули!
- Хто почув?
- ХТОСЬ!
- І стало світліше на якусь мить!
- І вже нічого не тисне!
- І бік не мерзне!
- Це диво?
- Це нормально. Так і має бути. Нормально - це коли добре, зручно і тепло.
- Але ж темно!
- А як це, коли не темно?
- Не знаю. Та було ж світліше, і то було краще. Мабуть може бути світліше ще і ще...
- А далі?
- Не знаю.
- Коли не знаєш, значіть неважливо.
- Більше того, може бути шкідливо.
- Чому?
- Бо не знаєш. А коли не знаєш, то краще не лізь.
- Навіть не думай!
- Чим йому думати? - Колобок!
- На себе поглянь!
- Чим?
- Так ото ж! Очей навіть не маєш. Сам колобок!
- Ти мене не чіпай! Я не такий!
- Всі ми тут такі. Недосконалі.
- Як це?
- А я там знаю? Лежимо, і добре. Головне, щоб нічого не відбувалося. От розкричались зараз, і вже неприємно...
- І так темно...
Хмара над кошиком знову піднялася. Але цього разу зовсім високо. Тепла рука взяла Яйце, і хмара опустилася знову. Потім Яйце фарбували в яскравий червоний колір. Потім довго несли кудись у долонях.
- Христос Воскрес! - Сказала Марія Магдалена кесареві, віддаючи йому крашанку.
Коли той лишився сам на сам після державних справ, то з подивом завважив, що крашанка і досі у нього в руці. Розлютившись, він джбурнув її на стіл. Шкаралупа розкололася, і маленьке жовтеньке курчатко побачило світ.
- Ось воно, світло! Ось як має бути! Ура! Я щасливий! Я вільний! Я зовсім не шкаралупа!...
- Ти ба... Курча співає. Такого я ще не бачив. З твердого і мертвого - живе і тепле... А може, Він і справді воскрес?... - Подумав кесар. А може і не подумав. Того ніхто не знає.
Проте новонародженому курчаті на до жорстокого правителя, ні до його думок не було ніякого діла. Воно раділо, купаючись у світлі, про яке нічого не знало, та щиро вірило, що десь воно таки має бути.
