Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 20948, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '54.152.216.170')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Прощання

© В`ячеслав Рошко, 02-02-2010
     Він стояв на пероні, а поряд –  вона. Холодним вітерцем їх обнімала золота осінь, здавалося,  її величність Природа, також відчуває, що незабаром буде прощання...
      Вони стояли і дивилися одне одному в очі, відриваючи погляд лише на мить, щоб  поглянути на годинник. Скільки ще?.. Та ось, «залізний змій» здалеку безсоромно та дико кричить їм:  ту – ту – ту...
     А два сердечка не знають спокою, бо невдовзі це залізне чудовисько з’їсть одного з них: він  їде, та чому доводиться їхати? Чи надовго? Мабуть, ще ніколи в жодного з цих молодих не було найдорожчих хвилин, та що там хвилин, тепер навіть секунди були найкоштовнішими з усіх земних скарбів і багатств.
     Сильні хлопчачі руки міцно тиснули її до себе, здавалося, ось-ось і молоде дівоче тіло хрусне, як той сірник, а його розвіє вітер, як те листячко, що раз у раз піднімалося, коли  вітер ним  жбурляє куди заманеться. Обійми хлопця – прояв не грубості і задоволення, навіть не володарювання чоловіка над жінкою. Це було нещадне  прощання, яке розривало дві глибоко закохані серця.                                                                                                                                
     Мить... і вона, ще навіть не усвідомивши, довела всім, і навіть вітрові, що недарма жінка є найніжнішою істотою всесвіту: по молодих і зовсім юних щоках побігли дві прекрасні річечки, що немов кришталь виблискували на осінньому сонечку. Він тягнув її до себе, тягнув так сильно, що здавалося, ніби затягує її в своє серце, прагнучи взяти з собою далеко-далеко…
        Він, як справжній чоловік, цілував її за кожну пролиту сльозинку. Палкі поцілунки були наповнені коханням і тільки коханням, бо лише дотик губ і –  сльози вмить висихали, неначе ранкова роса, від гарячих промінчиків любого сонечка. Але потім, коли дотик був відсутнім, сльози котилися знову і знову, обпікаючи  дівчаче личко.
        Він поїхав, змочивши її губи теплим поцілунком, який ще довго зігріватиме вірне дівоче серденько. А вона, немов  голубка чекатиме його на одній з гілок майбутнього життя, адже обіцяв повернутися, саме тоді, коли весна повернеться в рідні краї.    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Прощання.

© Юрій Бабічин, 02-02-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.738361120224 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …