У подальші дні я намагався вибудовувати лінію нейтралітету між Едом та Вєрою, які з усіх сил готувалися до великою битви за повноваження. Славко їх чублення не помічав, бо продовжував, незважаючи на всі прохання охорони, багато їздити країною і увесь час виступати перед великими натовпами людей, яким розповідав про великий шанс України, про сонце, що зійде над нашою країною, про великий дар Тарасовича, який мало що нас створив, так тепер ще і рятує. Славко на виступах був дуже емоційний, частенько починав плакати від розчулення і великих сподівань. Дивно, але люди вірили йому і самі плакали, навіть якщо приходили на мітинги не по своїй волі, а через примус керівництва, яке було зобов'язане всюди забезпечувати народну любов до Великого Гетьмана. Де народу не вистачало, там підвозили з сусідніх районів.
Я дивився деякі репортажі з тих зустрічей. Я знав, що телебачення може брехати, замилювати очі, але тут було видно, як Славко переконував тисячі, як запалював їх своїм полум'ям. Кілька тижнів тому він був схожий на трухлявий пінь, а ось тепер палав, як соснові дрова. Бігав по сцені, ставав на коліна перед портретом Тараса, цілував фотографію Великої Матері.
- Я кажу, ми українці – вибраний народ! Після віків поневірянь і страждань ми виходимо на шлях суцільного щастя! До нього нас поведе Тарасович! Але щоб було йому кого нести, повинні ми стати українцями! З совків, з чужих на власній землі, повинні стати українцями! І тоді буде все добре! І тоді буде нам щастя! То змінюємося, задумуємося, кращаємо і чекаємо, коли Велика Мати подарує нам сина свого!
Кілька днів тому військова контррозвідка викрила змову проти Великої Матері. Невелика група планувала нанести ракетний удар по Маріїнському палацу. Ракета вже була встановлена в лісі під Броварами, замаскована у якомусь покинутому сараї. Удар був запланований увечері, але про задуми дізналися. Провели перші арешти та ракета все одно полетіла. Щоправда, в Маріїнському палаці Великої Матері вже не було. Під час слідства виявилося, що група була організована колишніми юліанцями, які не змирилися з втратою влади в Україні. А ось технічну підтримку акції здійснювали ізраїльські спеціалісти. Казали, що в Ізраїлі переконані, що Шевченко був антисемітом, то приход його сина до влади був вкрай небажаним. Однак на офіційному рівні Ізраїль відкинув ці припущення, а самі затримані ізраїльтяни, хоч і військові, але спростовували, що діяли по наказу уряду. Всіх членів групи розстріляли по особистій вказівці Великого Гетьмана, який був дуже роздратований їх планами. Охорону Великої Матері суттєво посилили, передавши її у відання військовій контррозвідці.
Це був успіх Еда, який увійшов в велику силу. Мені казали, що під час допитів з терористів були навіть вибиті свідчення проти мене та Вєри, але Ед вирішив не ризикувати і не дав тим даним ходу. До того ж Служба безпеки вийшла на діяльність підпільників, які готували напад на Великого Гетьмана під час його поїздки у Севастополь. Там була добре озброєна група, коріння якої тяглося до Росії. Заарештовані, вони дали багато свідчень, на цей раз проти Еда та мене. Кожна з сторін не довіряла мені, то хотіла мати важелі впливу. Мені було нецікаво воювати з ними, але я розумів, що не можу просто плисти по течії, інакше вони з'їдять мене.
Одного разу мені подзвонили вночі. З Гетьманського кошу, сказали, що збирається Таємна Рада. Була третя година ночі, я не повірив, подумав, що Вєра вирішила діяти активно, заарештувати мене, чи просто налякати. Але потім подзвонили і з Генеральної канцелярії. Теж з запрошенням. Я вмився і поїхав за Київ, у літню резиденцію Великого Гетьмана. Кілька постів охорони, кілька рамок і обшуків, нарешті зал засідань.
Я приїхав останнім, усі інші уже сиділи. Я побачив, що усі дуже схвильовані. Всі мовчали, але нервове напруження так і висіло в повітрі. Щось трапилося, я не знав що. Аж трохи занервував.
- Ну що ж, всі члени Таємної Ради в зборі, то можемо починати. – сказала Вєра. Вона змогла стати секретарем Таємної Ради, несподівана перемога. Після того, як Великий Гетьман отримав відразу подвійне кохання, я думав, що її вплив падатиме, але Вєра якось примудрилася залишитися біля Славка. – Сьогодні на порядку денному у нас одне, але надзвичайно важливе питання.
Вєра зробила паузу. Я обдивився присутніх і зрозумів, що один я не знаю, для чого знадобилося засідати вночі.
- Сьогодні, чи вже вчора увечері, сталі відомі результати дослідження Великої Матері лікарями. – сказала Вєра, чим здивувала мене. При чому тут Велика Мати? - Так ось, лікарі виявили, що Тарасовича немає. – в повітрі зависає тиша. Всі мовчать, Ед совається на місті.
- Я б не був таким категоричним. Дитина є і дитина здорова. – каже він, але якось невпевнено. І я дивуюся цій невпевненості, бо дитина або є, або її немає.
- Але це дівчинка! – рубить з плеча Вєра. Рубить, як навпіл, в мене аж дихання перебиває, я намагаюся зрозуміти, те, що почув і не можу. Яка дівчинка? Звідки дівчинка? Та розмова продовжується.
- То й що? – нервує Ед. – Дівчинка так дівчинка!
- А ми всі чекали Тарасовича!
- Вона теж Тарасович! Тарасович жіночої статі! – наполягає Ед.
- То Велика Мати народить дівчинку? – перепитує я, бо відчуваю себе так, наче мене вдарили по голові чимось важким.
- У її череві дівчинка. – каже Вєра. – І тепер нам треба вирішити, що робити далі.
Тиша. Всі сидять з кам'яними обличчями. Бо це ж просто бомба. Усі чекають Тарасовича, Великий Гетьман тільки про нього і говорить на всіх зібраннях, про Тарасовича пишуть в газетах і розповідають по телебаченню, чекати Тарасовича вчать у школах та університетах, а ось тепер виявляється, що ніякого Тарасовича немає.
- Слухайте, а ці данні, вони точні? Раніше ж лікарі казали, що буде хлопчик. – питаю я.
- Дані перевірялися тричі. У череві Великої Матері – донька. – каже Вєра. - Те, що раніше думали, що буде хлопчик, пов'язане з тим, що у лікарів не було досвіду по дослідженню пам'ятників за допомогою УЗІ. Але тепер стовідсотково можна стверджувати, що у Великої Матері буде донька. Лікарі, які робили дослідження, розуміють свою відповідальність і не будуть вводити нас в оману. – каже Вєра. Вона серйозна, але мені здається, що вона дуже рада тому, що відбувається. Ну звісно ж! Вона прибирає Тарасовича, який міг перешкодити їй впливу на Великого Гетьмана! Такий ось подарунок долі, вирішення проблеми, яка здавалася нездоланою.
- У нас є кілька варіантів дій. – веде далі Вєра. Перший, це зробити вигляд, що Тарасовича немає і не повинно було бути.
- Як це? – питає керівник військового коша Москаленко.
- Для цього потрібна велика, величезна праця, особливо інформаційного куреню. Треба буди видалити згадування про Тарасовича у тисячах книг, газет, фільмів.
- Як таке можливо? – питає Ед.
- У пропагандистській роботі треба зосередитися на ролі Великого Гетьмана в спасінні України. Вважаю це не тільки правильним, а й справедливим, бо не було б нічого без Великого Гетьмана. – каже Вєра і всі кивають головами.
- Це неможливо. – кажу я, хоча теж киваю головою. - Зробити так, наче Тарасовича не було, неможливо. Він є у свідомості мільйонів українців і це факт, який нам не спростувати. Як можна переконати людей, що Тарасовича не було? Навіть якщо зачистити всі бібліотеки і книгарні, відредагувати фільми та телепередачі, Тарасович все одно залишиться в головах людей, бо вже дуже багато про нього говорилося і завеликі очікування з ним пов'язувалися. То зараз чим більше ми будемо його заперечувати, тим більше люди будуть пам'ятати про нього. Намагаючись закреслити Тарасовича, ми будемо закреслювати самих себе.
Вєра дивиться на мене. Я на неї. Я не боюсь дивитися їй в очі.
- Я згоден з Владюшою. Викреслити Тарасовича неможливо. – каже Ед.
- То що нам робити, коли його немає? – питає Вєра з єхидною посмішкою.
- Треба зосередити пропаганду на тому, що Тарасівна, і то і є Тарасович. Яка різниця? Вона дитина Кобзаря, ось що важливо! – гарячкує Ед.
- Еде, як ми пояснимо, що увесь час чекали хлопчика, а народиться дівчинка? – питаю я.
- Ну, помилялися, з кім не буває, усі ми люди. – Ед не чекав від мене питань, він думав, що я на його боці.
- Ми – так, люди. А ось Великий Гетьман – пророк. Який віщував про порятунок України і багато інших важливих речей. І ось він помилився зі статтю дитини. Може він і в іншому помилився?, скажуть вороги! – говорю я.
- Так! Хіба не зрозуміло, що вороги почнуть ставити питання про те, чи не є помилками і інші його слова! У отця нації не може бути помилок, бо тоді він стає звичайною людиною! А Великий Гетьман - пророк! Ми не можемо казати, що він помилився! – каже Вєра.
- Ну, можна витлумачувати все так, що помилився не Великий Гетьман, а ми. Що Великий Гетьман говорив просто про дитину Тараса, про Тарасовича безвідносно до статі! А це ми вже, як жителі патріархальної країни, подумали, що дитиною Тараса повинен бути обов'язково хлопчик! Але Великий Гетьман не казав, що то буде хлопчик!
- Великий Гетьман багато разів казав про Тарасовича. Можна, звичайно, зробити вигляд, що він мав на увазі просто дитину. Але якщо визнати Тарасівну, то хіба це не використають юліанці, які знову почнуть розповідати про всі ті куплені пророцтва, наче Україну врятує жінка? – питає Вєра.
- Плювати на юліанців! Після проведених чисток їх вплив всередині країни мізерний, а за кордоном ми підірвали їх репутацію оприлюдненням схем по відмиванню грошей! – каже Ед. – Не треба боятися їх скавчання! А що ж до Тарасівни, то це навпаки дуже нам на користь!
- Кому це нам? – питає Вєра і єхидно всміхається.
- Нам усім, Україні! Нам закидають багато гріхів: антисемітизм, ненависть до жінок, націоналізм. Євросоюз збирається вводити по відношенню до нас санкції, наші вороги намагаються всіляко очорнити нас. Ті ж самі юліанці всюди кажуть, що ми погнали Юлю тільки через те, що вона – жінка, що ми якісь зашкарублі дурні, які не можуть допустити жінку до влади! І тут Тарасівна станеться в нагоді! Ми покажемо, що ми не якісь дикуни, як малюють нас наші вороги, що ми цивілізовані люди, що нашим наступним правителем стане жінка! Хіба це не символічно, що Тарас послав рятувати Україну саме доньку, а не сина! До того, якщо згадати розвиток в Україні марійних культів, якщо врахувати роль жінки у поезії Кобзаря, то стане зрозуміло, що нічого дивного в Тарасовні немає, що вона уособлює собою дуже древні українські традиції, які були широко представлені і в творчості Тараса! – Ед обводить всіх переможним поглядом.
- У мене є інший план. – зненацька каже Вєре. А здавалося ж, що Ед всіх переконав. – Я пропоную таке. Дійсно, зачистити спогади про Тарасовича неможливо. Але можливо витлумачувати поняття "Тарасовича" не буквально, як сина Шевченко, як живу дитину, а як щось нематеріальне.
- Що? – перепитує Москаленко.
- Як якусь ідею. Як завіт, чи заповіді. Тобто Батько Тарасе пошле для порятунку України не якусь там дитину, а Український завіт, який прийме Великий Гетьман і поведе нас в майбутнє.
- Що це за фантазії? – питає Ед, який помітно втратив переможний блиск в очах.
- Це не фантазії, це реальний план. До того ж маючий приклади з історії. Мойсей на Синаї отримав від Бога заповіді і заключив з ним Завіт. Так само Великий Гетьман отримає від Кобзаря Тарасовича. Це можуть бути якісь скрижалі з написаними важливими словами, і пообіцяє ніколи не забувати слова Батькового і за його допомогою вести народ український до порятунку.
- Слухайте, зараз же двадцять перше століття! – кричить Ед. – Які заповіді, які завіти? Нам же прийдеться показувати все це по телебаченню! То що нам цирк тепер городити!
- Таємницю неможливо показувати по телебаченню. – спокійно каже Вєра. - Великий Гетьман прийме завіт у печерах чи у якомусь приміщенні. Трансляцію можна зробити ззовні. Щось на кшталт Пасхи – очікування, а потім радість порятунку і відчуття вічного життя. Україна воскресла! Можна навіть буде вигадати кілька обрядів, які поширити серед люду. Обряди допоможуть народу звикнути до цього свята, яке потім буде повторюватися щорічно. Ось і все, і ніякої проблеми з Тарасівною.
- Я не згоден! – каже Ед.
- У нас немає іншого виходу. Поява Тарасівни замість Тарасовича, це наш великий програш.
- Людям не поясниш всю цю містичну хрінь про завіт! – не здається Ед.
- Чому тисячі років тому люди це зрозуміли, а зараз їм цього не поясниш?
- Бо тоді було релігійне почуття, а зараз немає. – кажу я.
- Що?
- Років триста тому Україна була місцем, де жили люди з дуже напруженим релігійним відчуттям. Вони вірили в Бога, вони відчували Бога, зверталися до Бога. Але з приходом царату релігійне почуття стало охолоджуватися, бо в Російській імперії церква була лише одним з міністерств уряду, до Господа майже ніякого відношення не маючи. Панотці ставали чиновниками в рясах, які слідкували за викорененням малоросійської говірки чи ще чимось, а не вели людей до Бога. Двісті років під царатом, а потім ще радянська влада, яка нанесла останнього удару. Зараз маємо безбожне, не атеїстичне, а саме безбожне суспільство. Пасхи ще святимо, але не більше. Таким людям можна пояснити щось про завіт, але в серце вони його не сприймуть і душі їх від цього не загоряться. Люди ладні більше думати про нову машину, аніж про спасіння душі.
- Так було завжди!
- Ні. Завжди були люди з такими пріоритетами. Але колись вони були меншиною, а зараз стали більшістю. Завіт для них не прокотить.
- Ну, є ще варіант з нещасним випадком. – каже Вєра.
- Чим? – перепитують усі.
- Нещасний випадок з Великою Матір'ю, спричинений ворогами, що призвів до втрати Тарасовича і тепер нам всім треба чекати нового посланця від Кобзаря.
- Дурниці! Який це нещасний випадок, Велика Мати охороняється найкращими підрозділами нашої армії? З нею нічого не може статися! – гримає Москаленко.
- Зараз ми обговорюємо не якість охорони, а наші спільні дії у цій ситуації. – Вєра говорить спокійно, але генерал замовкає, як школяр, що нашкодив.
- Ні, це не можливо! – каже Ед. – Бо це розіб'є надії людей.
- Навпаки, це посилить їх. Згуртує навколо горя увесь народ. Скажемо, що новий Тарасович буде ось-ось. Щось придумаємо. – каже Вєра.
- Ні. – кажу я. – Ніяких нещасних випадків з Великою Матір'ю. Великий Гетьман це не погодить.
- Не треба вирішувати за Великого Гетьмана. – сичить Вєра.
- Я не вирішую, я просто кажу, що не можна думати щось погане для Великої Матері, які б причини для цього не були.
- Хай народжує! – каже Ед. - Ми повеземо Тарасівну по всій країні. Люди будуть бачити немовля, зернятко прийдешнього щастя і в них не буде питань, чому дівчинка, а не хлопчик! А вбивати не можна, бо Батько може образитися і наказати нас!
- Ніхто не каже про вбивство! Ніхто не бажає поганого для Великої Матері та її дитини! Я лише кажу, що можна інсценувати нещасний випадок і об'явити, що вона загинула. А мати і донька можуть жити десь на секретній базі. Ось про що мова.
- Не можна ховати Тарасовну, бо вона наше спасіння! – каже Ед.
- Наше спасіння – Великий Гетьман. Від нього все залежить. – каже Вєра. І всі кивають головами. Навіть я киваю. Я не вірю ні в якого Великого Гетьмана, але м'язи наче самі рухаються.
- Так, Великий Гетьман – це наше спасіння. – визнає Ед.
- То ми повинні допомогти йому. – каже Вєра. – Зараз важкий момент. Так, є легкий шлях – признати Тарасівну, переконати всіх, що то і є Тарасович, посланець спасіння від Кобзаря. Але ми повинні думати не тільки про тактику, але й про стратегію. Добре, ми зараз вирішимо проблему, а що далі?
- Що далі? – не розуміє Москаленко.
- Що далі з тією дівчиною, з Тарасівною? Ми вимушені будемо через шістнадцять років віддати їй владу. А ви впевнені, що вона зможе керувати, як слід? Чи буде вона гідна тієї влади? Чи не наробить вона лиха, навіть не через те, що може виявитися поганою, а через те, що просто не знатиме, що і як робити!
- Вона донька Тараса!
- І що? Хіба мало ми знаємо випадків, коли діти великих батьків самі були ниці!
- Він послав її! Він не міг помилитися! – воює Ед. Його можна зрозуміти. Якщо не буде Тарасівни, то Вєра візьме забагато влади і з'їсть його. А про Україну вони не думають.
- Я пропоную не робити експериментів на країні, щоб вияснити, чи помилявся Батько чи ні. Занадто велика ціна їх! У нас є Великий Гетьман! Він наше спасіння і надія на майбутнє! Ми впевнені в ньому і знаємо, що він головний! То навіщо ризикувати з Тарасівною? – Вєра майже кричить, вона наче запитує, але видно, що відповідь в неї вже є. – Досить балаканини, ми повинні прийняти рішення!
Всі мовчать. Члени Таємної Ради, які підтримують Еда, дивляться на нього, чекаючи його наказу.
- Я пропоную компроміс. – каже Ед. – Велика Мати нехай народжує, дівчина буде Тарасівною, ми провеземо їй по всій країні, переконаємо людей, що її і чекали, але в подальшому, згадуватимемо про неї менше. А ось увагу Великому Гетьману приділимо більшу, бо ж він насправді вже і є наше спасіння. Спливатимуть роки, очікування Тарасівни буде слабшати, а вплив Великого Гетьмана зростатиме. Ми будемо спостерігати за Тарасівною. Якщо побачимо, що вона справжня донька Батька, то можемо ставити питання, про передачу частково їй влади. Якщо ж виявиться, що вона не можу буде спасителем України, то їй залишиться церемоніальна роль, як у англійської королеви. Вона буде з'являтися на урочистостях, говорити, те що повинна сказати, підтримувати всі справи Великого Гетьмана і не мати на них жодного впливу. Як ви бачите, це варіант дозволить вирішити і тактичні питання і дає маневр у стратегічному масштабі.
Ед дивиться на мене. Його люди кивають головами, показують, який це правильний і ефективний план.
- Я залишаюся при своїй думці. – каже Вєра. – Ми розігруємо нещасний випадок, ховаємо Велику Мати, чекаємо народження дитини, спостерігаємо за нею. Якщо, вона буде здатна керувати країною, її завжди можна буди використати, сказати, що це другий посланець якого, на відміну від першого, нам вдалося врятувати. Якщо ж ні, то ні. Ми переконаємо людей, що Великий Гетьман, то і є наше спасіння і нікого чекати не треба. То давайте голосувати.
Три голоси за пропозицію Еда і три – за Вєрину.
- Владюшо, а ти що?
- Я пропоную відправити Великому Гетьману обидва проекти, щоб він вибрав сам.
- Це не правильно. Таємна Рада для того і потрібна, що готовити єдине рішення, яке Великий Гетьман підтвердить чи відкине. Не можна подавати до Великого Гетьмана непідготовлені рішення.
- Зараз особлива ситуація. Я вважаю, що важливість проблеми дає нам право подати обидва проекти на розгляд Великому Гетьману.
На мене дивляться і Вєра і Ед. Розуміють, що я не хочу ставати проти когось з них, а значить не хочу і підтримувати когось з них.
- Добре, я підготую обидва проекти і направлю їх до Великого Гетьмана. – каже Вєра.
- Краще я підготовлю свій проект сам. – втручається Ед.
Вони обмінюються поглядами. Павуки в банці.
- Рішення Таємної Ради готовить її секретар. – каже Вєра.
- Але зараз ми приймаємо рішення надзвичайної важливості, то буде невеличке виключення з правил. – Ед посміхається. Здається, що він не сумнівається у тому, що Великий Гетьман вибере його рішення.
- Засідання Таємної Ради закінчено. – каже Вєра і підводиться. А ось вона, здається, сумнівається у своїй перемозі. Хоча ще невідомо, як вона зможе прочисти голову Великому Гетьману.
Повертаюся додому, приймаю снодійне. Останнім часом без нього не засипаю. Вночі, як завжди, мені сниться Тарас Григорович.
