Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2579
Творів: 46816
Рецензій: 91203

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Хронікально-документальна повість

Розділ 2

© Творча Асоціація "500", 10-06-2005
“По-взрослому”. Видавництво “Смолоскип”. Переговори за рибним асорті. Гаряче шампанське в кімнаті Грушевського. “Абзац”. Конкурс “Смолоскипа”.  Цигарки в кімнаті Грушевського. Про нас пишуть в Україні і Америці. Як поетесі відрізали ноги.

Назвався грибом – лізь у кошик. Взявся робити акцію „по-взрослому” – ні кроку назад. Подібний підхід, крім усього іншого, передбачає серйозну рекламу і пристойний фуршет, читай – п`янку. Для цього потрібні певні зусилля, самопожертва і головне – гроші. Зал Будинку вчителя у ті часи таким творчим спільнотам, як ми, можна було отримати безкоштовно. Досить лише написати потрібну заяву. Запросити учасників – справа Розумного з Руденком. Вони знали всіх, сідали на телефони і видзвонювали по всіх можливих абонентах. Крім того, бралися в облогу засоби масової інформації. Тут ми почувалися вільно, на відміну від філологів. Адже, по редакціях газет і на радіо сиділи численні знайомі, а як пощастить – то й взагалі однокурсники. З телебаченням у 1993 році особливо розганятися не доводилося. Окрім трьох офіційних каналів, працювали „ТЕТ” і поволі ставав на ноги ISTV. Саме там одну з серйозних посад займав відомий тепер медіа-магнат Микола Княжицький, водночас, однокурсник фундаторів ТА „500”. Руденко зробив тоді неможливе – йому вдалося отримати від Княжицького матеріальну підтримку і обіцянку прислати знімальну групу.
Ці гроші, тоді ще – купони, в повному обсязі пішли на виготовлення афіш, де значилося червоним по білому: “Творча Асоціація “500” та Київський міський Будинок вчителя представляють: АБЗАЦ. Літературна забава. З вами і для вас...” Далі подавався перелік учасників, чиї імена та прізвища широкій публіці не говорили нічого і, можливо, комусь не скажуть нічого й нині: Роман Кухарук, Юрій Бедрик, Олександр Кабанов, Вікторія Стах, Оксана Ткач та інші. Нижче в дужках стояло: “І звичайно Павло Мовчан”. Жарт могло зрозуміти лише дуже вузьке коло людей. Назвати тоді вже відомого й надзвичайно активного політичного і громадського діяча серед імовірних учасників “Абзацу” – лише маленька, зовсім уже дитяча хуліганська виходка, була цілком в дусі запланованого зібрання.
Так чи інакше, розклейку афіш було оплачено, їх старанно наклеїли по центру міста, частину ми самі розвісили в місцях постійного скучення літературної та кололітературної публіки, а також студентів. Не можемо нині судити, наскільки ефективною виглядала та реклама. Так само не беремося пояснити, що більше спрацювало: друковані афіші, анонси в кількох газетах, організоване на сторінках “ЛУ” розгорнуте промоуторське інтерв`ю з новоявленим головою Творчої Асоціації “500” Максимом Розумним чи особисті запрошення по телефону.
Переповідаючи далі події, котрі відбувалися паралельно з організацією “літературної забави”, автори мусять проявляти максимальну обережність в їх оцінках. Тим більше, що саме вони кардинально вплинуть на подальше становлення та розвиток ТА “500” і надалі виглядатимуть найбільш суперечливо.

Коментар Андрія Кокотюхи:
- На той час я вже півроку працював у „Смолоскипі”. Це українське видавництво, засноване в Америці наприкінці 60-х емігрантом з України Осипом Зінкевичем, хіміком за освітою. Будучи далеким від політичного життя, я зовсім не уявляв тоді, що книжки „Смолоскипа” офіційно заборонялися в Українській РСР як націоналістичні та антирадянські. Видавництво активно підтримувало правозахисний дисидентський рух. Коли потреба боротися з КДБ відпала, „Смолоскип” відкрив офіційний офіс в Києві і дещо змінив профіль. А саме – почав видавати один з перших туристичних путівників по Україні. Взаємини з директором видавництва Осипом Зінкевичем у мене були досить добрі, і колеги підкинули ідею: а спробуй попросити грошей на акцію. Я домовивися про неофіційну розмову, хоча просити ніколи нічого не вмів. Пан Зінкевич запропонував поообідати в найближчому від офісу ресторані, де замовив рибне асорті. Поїдаючи досить дорогу і дефіцитну тоді страву, я розповів про „громадьйо” наших планів та фінансові проблеми. Замовчавши, правда, що нам не вистачає готівки саме на поточні витрати. Конкретно: на фуршет і „проставуху”. Ідея великого молодіжного літературного заходу панові Зінкевичу настільки сподобалася, що він вдіразу запропонував суму, яка мене, коли чесно, перелякала. Адже невідомо, чи сподобається шановному спонсору наш вечір. У разі, якщо ні, то за випрошену суму, котра в результаті витрачена на акцію, що не лягла грошодавцеві на душу і не відповдає його світогляду, стане соромною. А мені ще там працювати. Отже, обережно і далекоглядно погодився лише на третину від запропонованого. Цього, за приблизними підрахунками, вистачало як раз упритул.  
Де тут суперечливість і для чого обережність? Мине зовсім небагато часу, і почнуться перші розмови і розборки на тему, хто кого раніше зустрів, і, так би мовити, в люди вивів: “Смолоскип” асоціацію чи ТА “500” – „Смолоскип”. Наша версія: наприкінці квітня 1993 року зустрілися люди, які виявилися потрібними один одному. Спочатку гроші постачав “Смолоскип”, ідеї – ТА “500”. Згодом від пана Зінкевича пішла ідея, котра після докладання титанічних зусиль асоціацією реалізувалася, розрослася, перетворилася на багатогалузевий та постійно діючий молодіжний проект, у який постійно вливалися свіжі сили... Але про це – нижче. Поки що в нас є готівка, є дата, є приміщення, запрошені люди, лишилося знайти шампанське, горілку та закуску.

Плоди власної наївності та недалекоглядності ми пожинали після того вікопомного вечора ще досить довго. Якось само собою виходило, що фуршет з горілкою та шампанським без проблем проведемо по закінченні вечора в кімнаті поруч із конференц-залом. Офіційно звана “малою вітальнею” вона більше відома як “Кімната Грушевського”, пройти до неї можна просто з-за сцени. Там регулярно перевдягалися артисти, котрі брали участь у концертах. Ні для кого не секрет, що “Кімнату Грушевського” час від часу виділяли саме для фуршетів. Тому без жодної злого умислу ми занесли туди “Київське рожеве”, горілку, закуску, одноразовий посуд і почали розставляти все просто на полірованій поверхні великого столу. Таємниці з приготувань ми не робили. Пузаті пляшки шампанського на столі виглядали досить привабливо. За всіма цими клопотами якось відійшла на задній план головна проблема того травневого дня: страшенна, зовсім не весняна спека. З горілкою, ясна річ, не сталося нічого. А ось “Київське рожеве” розбовталося по дорозі – адже везли ми напої та наїдки звичайним громадським транспортом. Навіть якби хтось спробував покласти пляшки на холод, з цього нічого б не вийшло. Тепле, навіть гаряче та ще й неабияк розбовтане шампанське являло собою міну сповільненої дії.
Тим часом, у фойє перед входом до конференц-залу свої роботи прилаштовував київський художник Ігор Галан. У закапелку за сценою налаштовував гітару автор-виконавець Андрій Чернюк. В комплексі це мало виглядати як повноцінний мистецький захід: художня виставка, жива музика, літературні читання, фінальна пиятика. Нехай нас хтось звинуватить у перебільшенні, але саме ТА “500” створила той самий скелет, ту схему, за якою відбувалися подібні літературні заходи впродовж наступних десяти років і відбуваються дотепер.
Літературна забава “Абзац” почалася на диво вчасно. Рівно о сьомій вечора ми тиснемо один одному руки і виходимо до глядачів. Зі сцени кількість публіки приємно вражає: зал заповнений на дві третини! Тобто, якщо не дві сотні, то півтори точно є. Причому люди прийшли послухати поезію з доброї волі, а незнайомих облич було помічено більше, аніж тих, до яких вже встигли звикнути. Поети традиційно виходили з залу, але, коли чесно, навряд чи тепер пригадаємо, що саме вони читали. Найнятий за триста купонів фотограф Гена старанно клацав кожного учасника, одночасно даючи початок першим архівним документам ТА „500”. На відміну від колег, Кокотюха стікав потом не лише від хвилювання: не зважаючи на спекотний день він вдягнув костюма і краватку, враховуючи урочистість моменту. Хоча загалом він знаний як ненависник офіційно-ділового одягу, а особливо – краваток. Розумний з Руденком одягнулися більш вільно, таким самим релаксовим стилем одягу відзначалися і учасники вечора. Поетеса Оксана Ткач взагалі прийшла у шортах, демонструючи гарні і вже трохи засмаглі ноги.
Завершився вечір несподіванкою. В принципі, пан Зінкевич попередив, що хоче виступити перед всіма присутніми. З рештою, це було його повне право не лише як одного з спонсорів, а просто звичайне людське. Кожен – і це перетворилося на традицію! – міг вільно висловитися по закінченні акції. Несподіванкою стало офіційне проголошення директором „Смолоскипа” літературного конкурсу, до участі в якому допускаються молоді митці віком до тридцяти років. Рукописи починають приймати буквально від наступного дня, а місяць травень відтепер стане офіційним для підбиття підсумків конкурсу і вручення премій. Крім грошових винагород, передбачався друк книжок лауреатів. Слід сказати, що тоді інформація про конкурс не сприйнялася з аж таким великим ентузіазмом. Мине два роки, перш ніж літературний конкурс „Смолоскипа” перетвориться на знану і очікувану літературну акцію... Однак, не будемо випереджати подій. Адже далі за планом – омріяний фуршет.

Коментар Максима Розумного:
Сама забава пройшла, проти очікувань, досить стримано. Давалася взнаки розбіжність між солідною організацією, не дуже серйозним змістом і намірами організаторів та об’єктивним процесом відмирання хуліганського дискурсу. Записки, що приходили до ведучих, вказували на розчарування однієї частини публіки, а фінальний акорд продемонстрував велику зацікавленість з боку іншої. “Муха села на ноге и покрылась пылью. Будет ли сегодня авангард?!” – запитував один респондент. До “прокураторів акції” неодноразово листовно зверталася критик Галина Черниш спочатку з пропозицією, а потім з вимогою надати слово члену тернопільського гурту “Західний вітер” Віталію Гайді, якого представлено було як “Сіріуса нової української поезії”. Аргумент був той самий – ваша акція дещо програє, порівняно з Бу-Ба-Бу. Але й Галині Черниш, яка, за її власними свідченнями, вивела в люди знану західноукраїнську трійцю, важко було збагнути, чому “Сіріус” вийшов, прочитав, і… нікого не вразив.
Юрко Позаяк за чаркою порадив: хлопці, у вас добрі тексти, читайте самі, не тягніть нікого за вуха. І в своїй традиції він був абсолютно правий. Але нам хотілося більшого, а можливо, просто іншого.
Це інше побачив у нас найбільш задоволений глядач тієї імпрези пан Осип Зінкевич. Серед численних дисонансів, які зустріли нас у літературній і навкололітературній тусовці, його реакція спричинила настільки потужний резонанс, що він змінив самі принципи і механізми молодіжного літературного процесу. Кошти тут відіграли далеко не першорядну роль. Важливим фактом була сама підтримка, саме взаєморозуміння, що пізніше пройшло через значні випробування, але при тому давало феноменальні результати.

„Міни” таки вибухнули. Спочатку стіл та стіни „Кімнати Грушевського” щедро полили рожевим шампанським. Корки зривалися з горлечок пляшок навіть від легенької спроби розкрутити дротики. Потім злочин обтяжився: хильнувши теплої горілки і розімлівши, митці потягнулися до цигарок. Нам, наївним, ніхто чомусь не пояснив, що в цій кімнаті не можна не лише курити, а й, за великим рахунком, пити. Коли хтось із адміністрації спробував нагадати знахабнілим митцям правила поведінки, ми зреагували логічно – запросили людей приєднатися до нашого маленького свята. І хоча всі присутні поети та художники поводили себе вкрай чемно, навіть прибрали після себе і старанно витерли навіть найменші плями, літературна забава АБЗАЦ організаторам вийшла, як стало потім відомо, боком. Протягом останнього десятиріччя ХХ ст. дирекція нам не змогла пробачити плям від шампанського і сизого цигаркового диму, що коромислом висів під стелею. До речі, випили ми не все – спека посприяла швидкому переходу в потрібну кондицію. Тому Кокотюха з Руденком занесли кілька пляшок „Московської особливої” в гуртожиток і, не повірите, продали заочникам.
Знаменитими ми не прокинулися.  Зате відчуття повного морального задоволення хлюпали через край. Через тиждень почали з`являтися перші публікації про акцію, телебачення крутонулося оперативніше і показало сюжет вже за три дні. Нічого не змінилося. На вулицях впізнавати не почали, навіть у межах літературного середовища мало хто міг пригадати подібні теленовини та газетні замітки. І попри все, це був перший реальний успіх. Він свідчив про існування в межах Києва як мінімум сотні небайдужих до того, що ми робимо. Принаймні один одному не соромно дивитися в очі.
Але більш перспективною виявилася пропозиція того ж таки Осипа Зінкевича. Маючи прямі виходи на українську газету „Свобода”, яка виходить у Нью-Йорку, він запитатав: „ Чи можливо підготувати окрему літературну сторінку для „Свободи”, куди б увійшло по одному-два вірша кожного з учасників вечора?” Звичайно, можливо! За мотивами „АБЗАЦУ” під шапкою Творчої Асоціації „500” вже вийшла подібна публікація в „Літературній Україні”. Тим більше, фотографії є – Гена чесно відпрацював, поставив на кожній знимці свою персональну печатку і кілька разів наголошував на необхідності зазначати прізвище автора фоток у всіх випадках оприлюднення їх на сторінках друкованих засобів масової інформації.
І тут трапився перший казус.
Те, що сталося з фотографією згаданої вже поетки Оксани Ткач, ми сприйняли як дивний потішний анекдот. Її стрункі та максимально відкриті завдяки коротеньким шортам ноги не міг не оцінити фотограф. Іншого знимку Оксани, крім як на повний зріст, на загальному плані (аби влізли ноги) не було. А публікувати фото дівчини з оголеними ногами на сторінках діаспорної газети чомусь не прийнято. Тому ноги поетесі делікатно відрізали. Причому, як вийшло потім на газетній сторінці, по самісінькі плечі. Через цю операцію портрет молодої жінки вийшов найбільш невдалим.

Коментар Андрія Кокотюхи:
Подібні непорозумння, чимдалі тим більш значні і значущі, під час співпраці з „Смолоскипом” виникатимуть регулярно. Причому часто – на рівному місці. Як не прикро визнавати, але навіть коли доходило до серйозних розбіжностей та скандалів, останнє слово лишалося за директором „Смолоскипа” як за грошодавцем. Зрештою, нема на що нарікати – всі товарно-грошові стосунки передбачають першість за тим, хто дає гроші. Навесні 1999 року ТА „500” почала партизанську війну, аби залишити право вирішального голосу за собою, партизанщина призвела до бажаних результатів... Та ми знову забігаємо наперед.
Користь від перемог „Смолоскипа” була для ТА „500” досить непомітною сторонньому оку. Ми розуміли: поступившись у дрібницях, які  не виглядають принциповими і погоди не роблять. Домагалися ми набагато більших результатів, а саме – справа рухалася вперед. А непотрібні проблеми, так само як зайві люди, відпадали згодом, наче лушпайки. Програючи битву, ми за великим рахунком вигравали кожен раз цілу війну. Та поки що кофліктів не виникало.

Втім, за словами пана Зінкевича, загалом публікація викликала зацікавлення і навіть мала резонанс. Пізніше деякі зустрічі за океаном продемонстрували нам той інтерес і сподівання, який пов’язували з нашою публікацією, зокрема, представники Нью-Йоркської групи.



Продовження

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2541449069977 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …