Початок тут:
http://gak.com.ua/creatives/1/11422
http://gak.com.ua/creatives/1/11512
Жінка врешті повернулася обличчям до Насті. Вона тримала в руках якусь дивну річ, очевидно хотіла її надягти на свій винахід, на Настю.
- Досить з мене цього всього!
- Нібито тебе хтось питає.
- Досить!
Винахідниця закріпила штуку на Настіних грудях, повернулася знову до інших залізяк.
- Це,... це просто ненормально.
- Нічого, з часом звикнеш – відповіла та, як за звичай, холодним голосом.
- Зніміть це.
- Почекай трішки.
- Ви ж це не знімете!
Винахідниця й далі щось там робила, обдивлялася якийсь дивний шолом. В повітрі запахло сталлю. Ну звісно, Настя постійно чула цей запах, навіть вже майже звикла до нього. Проте саме зараз він видався їй особливо сильним. Вона закрила очі.
Жінка повернулася назад, одягла шолом на голову дівчини, закріпила його.
- Відкрий очі, - каже, - вони тобі ще стануть у пригоді.
- Атож, вам!
- Хм, штучних очей ще не вигадали.
- Ще цього не вистачало.
- Зачекай, зараз я тебе вимкну, аби не заважала.
Настя заклякла від таких слів.
***
Минуло декілька днів.
Кожен день настає ранок. Кожен день він настає для людей, рослин і тварин.
- Я робот, я повинен служити Україні, лейтенанту Чередниченку.
Настя так і не захотіла добровільно підкоритися їм, проте вони підкорили її собі.
