Галина Вдовиченко. ПІВ’ЯБЛУКА: Роман. – К.: Нора-Друк, 2008. – 240 с. ПК (Популярні Книжки).
Галина Вдовиченко живе у Львові, працює заступником головного редактора у щоденній газеті ,,Високий замок”. Роман, про який ідеться, відзначений оргкомітетом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс ,,Коронація слова – 2008”.
Експозиція роману спокійна: у прекрасному місті Львові жили-були чотири подруги: журналіст Галина, дизайнер Ірина, коректор Магда і телеведуча Луїза – оригінальні, творчі, активні особистості. Жили – не тужили, бо на перший погляд, усе в житті кожної склалося добре, а проблеми – в кого їх тепер нема? ,,Середа – день зустрічей, дівич-вечір. Вони їх називали ,,Фіалки щосереди”. Намагалися бодай два вечори на місяць у середу залишати для спілкування вчотирьох”. Читач знайомиться з подругами, коли їм уже по… ( промовчимо), коли давно відшуміли студентські роки, а діти виросли. І раптом… (так починається казка ) подругам до рук потрапляє дерев’яне яблуко, яке давній майстер (у романі – це Пінзель) зробив із секретом: ,,Воно було розміром з натуральне, але неправильної форми. Схоже на золотий ранет, шершаве, помережане малюнком старого дерева. На верхівці була колись якась деталь – швидше за все гілочка або листочок. Зараз із маківки яблука стирчав тупий уламок зі згладженими краями”.
Письменниця любить своїх героїнь, і тому вибудовує сюжетну фабулу роману в кращих традиціях романтичного стилю – наділяє яблуко дивовижною ознакою виконувати найпотаємніші бажання кожної з подруг по черзі. Так воно й відбулося в нашому романі – як у казці: Магда народила давно очікувану дитину, Галина заснувала престижний журнал, про який мріяла, і нарешті, за покликом душі, написала роман, Ірина повернулася до коханого чоловіка, а Луїза вберегла Того Самого, Єдиного від страшної згуби. І хоч подальші події, що відбулися з подругами, не вельми правдоподібні, (не забуваймо, що ми у казці) – це не має жодного значення, бо саме в цьому приховано своєрідний і дещо призабутий шарм впливу на читача. Направду кажучи, кожна з подруг заслужила свій happy end, бо працювала, по крихті добираючи досвід, зберігаючи дружбу, вірність, кохання, але без казкового яблука це була би зовсім інша історія!
Роман ,,Пів’яблука” – виразно розважального характеру, але я вжила це означення без негативу. Авторка психологічно точно, небагатослівно, не поспішаючи, без жодного відтінку солодкавості й фальші, через призму жіночого досвіду розповідає про можливе і неможливе в нашому тверезо-практичному суспільстві.
,,Дух” міста Львова в романі впізнаваний і притягальний, адже письменниця бачить рідне місто очима художника. Ось картина з висоти пташиного польоту в дощ: ,,Львів розкинувся перед очима каскадом старовинних дахів, лискучих від вечірнього дощу. Імпресіоністська мжичка додала пейзажу переконливості: побачили б таку акварель у крамниці чи на виставці, відразу би пізнали: за завісою дощу саме Львів”. А ось місто осіннє: ,,День був чудовий, які нерідко трапляються у Львові в жовтні – сонячний, у соковитих тонах стиглої осені, з павутинням у прозорому повітрі”. Прогулянка містом, за влучним висловом письменниці – Львовотерапія: ,,У захваті завмерли перед майже зруйнованим вітражем у верхній частині старих дубових дверей на брамі… Присіли навпочіпки, аби прочитати напис на кахлях під ногами з напівстертими польськими словами – іменем майстра-виробника”.
У літературознавця Роксани Харчук я знайшла точне визначення: ,,У сучасній українській прозі окреме місце займають твори, написані жінками. Їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. Жіноча проза – це інший стиль мислення і письма, інша манера мовлення, інший тон” (Р. Б. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. с. 180).
За всіма ознаками, роман Галини Вдовиченко – яскравий взірець сучасної феміністичної прози, адже його написала талановита жінка п р о талановитих жінок і, не маю найменшого сумніву, д л я талановитих жінок. Це одночасно романтично-поетично-казково-реалістичне бачення світу, на мою думку, знаходиться десь трохи збоку сучасної української жіночої прози. Чи є у цього жанру майбутнє, не знаю, але читачів, вірю, не забракне!
