Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47690
Рецензій: 92550

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Новела

Вигаданий (част. 10, 11)

© Олександра, 29-08-2008
Частина десята
Світ у повному обсязі

Еліас знову лежала на галявині перед Альфремійським лісом. Десь в гущавині лісу майоріли жовтаві ліхтарики-фреми. Високо в небі світило яскраве-яскраве Сонце, а навколо стелилася зелена-зелена Трава… А десь збоку з курфульського чагарника струменів фіалковий їдючий дим.
«Потрібно забиратися звідси».
Еліас швидко схопилася з місця, взяла з собою рюкзак, у якому залишилась лише пляшка води, і побігла подалі від лісу і чагарників. І, хоча отруйний газ встиг обпекти їй носоглотку, Еліас змогла врятуватися.
Пробігла метрів з двісті по зеленому-зеленому полю, поки не натрапила на урвище. Глянула вниз, і очам її відкрилася неозора долина Елькгардо – долина ріки Альфреми!

Спускатися довелося не дуже довго, так як Еліас одразу знайшла, уже протоптаний і вирізьблений у глиняному урвищі альфремійцями, спуск. Подекуди, щоправда, глина обвалювалася під ногами або була напрочуд слизькою, але, в цілому, спуск пройшов без жодних ексцесів і доволі швидко.
Тепер перед Еліас простягалася ціла долина.
Еліас роззирнулася. Попереду іще метрів з триста зелене-зелене поле. Справа – невеличке скупчення альфремій (мабуть, їх зерна занесло сюди якимось вітром). Вліво була протоптана стежка. Вона самотньо проходила по зеленавому полю, після чого, метрів через сто, зникала петлями у якійсь дивній рослинності.
Щось підказало їй іти цією стежкою. І Еліас пішла.
Могла уже розгледіти окремі рослинки. Деякі були зовсім, як земні рослини, деякі відрізнялися лише кольором – серед них були сині, червоні, бузкові, фіолетові, жовті. Тобто, цілі джунглі кольорових травинок, кліверів, кульбаб. Були кущі, листя яких трималося на зовсім тоненьких стовбурах, які граціозно вилися навколо інших дерев. А дерева були зовсім різні. Тут поряд стояли дерева, схожі до яблунь, лише з фіолетовими плодами і різнокольоровим листям. Були тут пальми, листя яких мало жилки яскраво-жовтого кольору.
Коли Еліас неквапом підійшла до цих джунглів, то дуже довго не могла наважитись увійти в них. Але Щось підштовхувало іти далі.
І Еліас пішла. Вона пройшла дуже-дуже повільно іще якихось сто метрів, коли почула збоку якесь тихе шарудіння. Озирнулася – навколо ні душі, лише кущ малини чомусь шелестить.
Еліас на мить відсторонилася, але потім усе ж обережно підійшла ближче до нього. Ближче… іще ближче… була уже зовсім близько, і все ж нікого не бачила. А кущ усе шелестів і шелестів…
Доторкнулася до однієї з ягідок і спробувала відсунути гілочки й зазирнути у цей кущ.
Раптом почула якийсь писк, схожий до мишачого, і щось прудко вибігло з-під куща.
Ця тваринка з’явилася напрочуд швидко й одразу зникла у хащах джунглів, але Еліас усе ж встигла її якось розгледіти. Це була білка. Руда білка з двома білими смугами на спині. Можливо Еліас здалося, а можливо і ні, але білка також мала величезні різці, що світилися білим кольором.
Еліас рушила далі.
Йдучи і йдучи вперед, вона помічала все більше й більше тварин, диких звірів та комашок. Десь у небі літали птахи, схожі на папуг-какаду. Але по розмірам вони нагадували горобців. Були і горобці, такі самі як у звичайному світі, але тут вони могли перестрибувати з дерева на дерево на відстань п’яти метрів.
Бачила комашок різноманітних кольорів та форм. А десь з-за дерева на неї дивилися два вовчих ока. Еліас спочатку злякалася і відступила в сторону, а потім розгледіла тварину, що стояла за деревом, і виявилось, що це була зовсім маленька тваринка, більше схожа на ховрашка ніж на вовка. До того ж тваринка сама злякалася і зникла в гущавині лісу.
Дивувалася, як настільки різні тварини і рослини можуть ужитися в одному середовищі. І розуміла, що середовище це постійно змінюється і ніколи не залишається одним. Тому й тварини та рослини, і все живе, пристосовуються до змін, які тут стаються і змінюються самі – мутують, перероджуються, схрещуються, і, врешті-решт, вживаються разом.
Отак вона йшла години з дві. Стежка нікуди не звертала і ніде не зникала, тому Еліас не боялася іти далі. Але тепер вона натрапила на роздоріжжя. Стежка розгалужувалась на три сторони. Вперед, де джунглі ставали усе густішими і густішими, вліво, де картина не мінялася, і вправо, куди Еліас й вирішила іти далі.
Тут дерева навпаки рідшали, і рослинність убавлялася. Чомусь саме ця стежка здалася Еліас знайомою. Почали стихати спів пташок та усілякі шелести, від яких раніше Еліас налякано озиралася через кожних п’ять метрів. Тепер вона змогла йти швидше.
А рослинок ставало все менше й менше. Ландшафт ставав більш звичайним – побільшало зеленого, побільшало трави, побільшало сонячного світла.  
І ось, коли стало уже зовсім світло, і Еліас нарешті відчула себе в безпеці, десь згори почулися дивні звуки. Еліас впізнала ці звуки. Її оточило плем’я людей-мавп.    


Першою думкою було сховатися в хащах, які стали рідкими, проте усе ще були. Але ця ідея розлетілася в пух і прах, адже люди-мавпи ходили саме по верхівках дерев.
Другою думкою було залишитися стояти на місці й покірно виконувати їхні накази. Але й ця ідея швидко здалася безглуздою.
А потім з’явилася ідея чимшвидше вибігти на відкриту ділянку, де немає дерев. Щось підказало їй, що саме так і потрібно діяти.
Пройшла лише якась мить, а Еліас уже з усіх сил бігла стежкою, несучись до відкритих просторів.
Люди-мавпи відрізнялися дивовижно швидкою реакцією. Вони так само миттєво кинулися бігти за нею по верхівках дерев.
Це була справді гідна втеча, і гідне переслідування велося за втікачкою. Але дерева рідшали, і усі козирі переходили до Еліас…
Коли залишилось одне лише дерево, і Еліас опинилася на відкритому просторі, сил уже не залишалося. Вона ладна була впасти просто тут і лежати, але не зробила цього. Почула ззаду, як ціле плем’я сплигнуло на землю і кинулося за нею. Дивно, Еліас завжди думала, що люди-мавпи вміють лише стрибати, але виявилось що вони такі ж прудкі і витривалі і в кросах на довгі дистанції. Крім того, здавалося, люди-мавпи ні краплі не стомилися, а Еліас уже просто-таки падала з ніг.
Але виходу не було, і Еліас бігла далі. Пробігла метрів з п’ятдесят, коли один з племені пригнув на неї ззаду і повалив на землю.
«Яке блаженство! – подумала Еліас. – Тепер мені не потрібно нікуди бігти, ні від кого тікати…»
Але людина, що повалила її на землю тепер так само несподівано звела її на ноги.
Еліас озирнулася – це було ніяке не плем’я – всього десять чоловік. Усі вони були вбрані у дивну одіж з різнокольорового висушеного листя і мали войовничі розписи на обличчі. В усіх них були дещо видовжені руки, що пов’язано було з їхнім способом життя.
По колу людей мавп, які оточили її, пронісся дивний незрозумілий гамір. Усі вони закричали, як шимпанзе, після чого затанцювали навколо неї скажений танець. В цю мить вони були схожі на здичавілих горил.
Еліас зрозуміла, що вони виконують якийсь свій обряд. Вони танцювали навколо неї п’ять хвилин. Еліас використала цей час і перевела дихання, повсякчас вишукуючи у колі слабку ділянку, через яку можна було б утекти.
Здалося, знайшла.
Саме тоді, коли усі вони поприсідали, вибиваючи довжелезними руками по землі скажену чечітку, Еліас кинулася бігти і перестрибнула через одного з них.
Реакція людей-мавп була, як завжди, блискавичною. Усім колом вони кинулися за нею. Але тепер Еліас знала що робити.
Стоячи у тому колі, вона зрозуміла, чому ця місцевість здалася їй такою знайомою.
«Так, це саме воно», - подумала Еліас пробігши сто метрів. Попереду вона бачила те саме глиняне урвище, по якому спустилася чотири години тому. Десь зліва має бути невеличке скупчення альфремій. «Там можна сховатися, і ніхто мене не знайде, поки я сама того не захочу».
І Еліас звернула наліво і побачила такі знайомі їй дерева. Зараз це здалося їй її рідною домівкою, затишним прихистком, який ніколи не видасть тебе…
Залишалося лише декілька кроків, але чиясь довжелезна рука знову схопила її за плече. І саме тоді, коли вона думала, що зараз знову опиниться на землі, знову відчула присутність Чогось. Це Щось трансформувалось у Вітер, дихнуло сильно-сильно на людину, що була позаду Еліас… Довжелезна важезна рука зісковзнула, і Еліас одним миттєвим стрибком опинилася під захистом невеличкої ділянки Альфремійського лісу.
Уже не бачила людей-мавп, що переслідували її, бачила лише маленькі жовтаві ліхтарики-фреми.
Еліас машинально пробігла іще метрів з п’ятдесят, після чого безсило повалилася на землю. Пролежала так хвилин з п’ять і заснула на теплому листі альфремій…  

Частина одинадцята
(відпочинок та навантаження)

Прокинулась від яскравого світла. Що це? Процес місячного відбиття? Чи може це знову лампи на стелі лікарняної палати?
Ні! Це таки процес місячного відбиття! І він чудовий!
Верхівки дерев світяться дивовижним сріблястим сяйвом, яке заповнює, здається, увесь простір довкола. Вода, яка заповнює кору альфремій, також переливається на тлі цього сяйва, і це просто дивовижно.
Вода! Тільки зараз Еліас зрозуміла, наскільки вона голодна і хоче пити.
Рюкзак з пляшкою води давно залишився десь позаду, втрачений у втечі від людей-мавп.
Потрібно було якось дістати фрему. Але зараз про це годі думати. Тепер, коли фреми не світяться жовтавим кольором, помітити їх на тлі суцільного срібла просто неможливо.
Якось несподівано виникла думка, що потрібно знайти Альфрему – річку, повну свіжої прохолодної води. Але Еліас не знала, в якому напрямі потрібно рухатися до ріки. Крім того, у темряві, що панує зараз в усіх усюдах, крім цього лісу, навряд чи вдасться знайти цю річку. Була й інша причина, чому Еліас не хотіла відходити від скупчення альфремій. Вона знала, що вдруге не зможе врятуватися від несамовитих людей-мавп.
Але воду потрібно було дістати. І Еліас вирішила діяти радикально.
Потрібно знайти гострий предмет і проткнути кору одного з альфремійських дерев. У ній же повно води!
Еліас звелася на ноги і раптом відчула гострий біль у нижній частині правої гомілки. І зрозуміла, що підвернула ногу, тікаючи від людей-мавп. Нога дещо розпухла, і Еліас подумала – а чи не могло такого бути що в неї розтягнення або вивих? Звичайно, могло. Але робити нічого, потрібно знайти воду.
Зранку можна буде збити фрему, вона вилікує ногу. Але щоб протриматись до завтра, потрібно знайти воду.
І Еліас поповзла по землі навпомацки. Навпомацки, тому що процес місячного відбиття ставав дедалі активнішим і активнішим і тепер засліплював їй очі.
Вона повзала приблизно хвилин з п’ятдесят, які здалися їй цілою вічністю, поки не натрапила на чагарниковий ініполь. Гостра гіллячка, що стирчить з землі. Саме те, що треба.
Проблема виявилася в тому, щоб змогти витягнути гіллячку з землі, адже та мала на диво міцне коріння. Після півторагодинних зусиль, Еліас спромоглася і на це.
І тільки тепер вона зрозуміла, що зробила шалену дурість і марно втратила стільки сил. Кора альфремій дуже-дуже міцна, і її не проткнеш ніякою силою. Це ж саме кору альфремій альфремійці використовують як фільтратор, щоб витягнути взимку воду із печер. А потім вони спільними зусиллями не одного десятка людей пробурюють її протягом декількох годин!
Ну що ж, потрібно хоч спробувати.
Але як Еліас не намагалася, ніяк не виходило проткнути цю міцну кору. Знесилившись, Еліас знову повалилася на тепле листя і помандрувала до світу дрімотних сновидінь…

Через декілька годин прокинулась від сильного нападу болю.
Не відразу зрозуміла, що дерева вже не світяться, тобто уже світанок.
Декілька хвилин не могла прийти до тями, а вже тільки тоді зрозуміла, що час діяти.
Гілляка, яку цієї ночі вона з такими зусиллями видобула з землі, тепер валялася поряд. Її Еліас і використала. Вона через силу випросталася на одній нозі, сперлася на стовбур могутньої альфремії, прицілилась і чимдуж закинула гілляку. Перша спроба була невдалою.
«Добре ще, хоч гілка не застрягла між гіллям дерева».
Вдруге вона прицілилася краще і зрозуміла, що наступної спроби вже не буде – гілка точно застрягне на висоті десяти метрів. Зібрала усю свою силу і віру в краще і, сподіваючись, закинула палку на дерево.
Гілляка дійсно застрягла, але з дерева впало два соковитих, сяючих у темряві, плоди-фреми.
Еліас підібрала їх, обережно витерла.
Першим ділом відгризла кірочку і обгорнула нею хвору ногу. Одразу відчула, як розтікається приємна прохолода. Щось усередині суглобу чимдуж защеміло, але за декілька хвилин біль ущух.
Еліас залишила ногу обгорнутою, а сама зайнялася соковитим плодом. Вона кусала і сік вливався в неї цілими потоками. Кислуватий, трохи неприємний на смак, але сік. Коли напилася вдосталь, черга дійшла і до зерняток. Зернята були розмірами з квасолину, величеньку квасолину, а смаком нагадували корж шоколадного торту. Але насіння виявилося дуже ситним, і, вже після другої зернини, Еліас не відчувала більше голоду.
Еліас посиділа на теплому листі іще з годинку, чекаючи доки з ноги спаде набряк, а тоді вирішила рушити далі у пошуках того, для чого, власне, вона тут і опинилася. Другу фрему вона взяла з собою.
Ішла приблизно сорок хвилин, рухаючись орієнтовано в одному напрямі. Потім дерев ставало все менше й менше, а згодом вона змогла розгледіти різнокольорове поле десь вдалині.
Йшла дуже обережно. Ліс закінчився, і ось воно – поле усіяне квітами. Довге та широке, воно вміщувало у собі тисячі видів троянд, тюльпанів, ромашок, хризантем, маків. Тут були і кущі сирені та жасмину, і чого тут тільки не було! А далі виднілася знаменита Фреська стіна. На ній стрибали різні візерунки. Вони звивалися, перепліталися і розходилися, являючи собою одну з малесеньких картинок. А картинок цих була незліченна кількість, і усі вони мінилися кожної миті. І складали вони собою найдивовижніше кіно в світі – фільм про Життя, яким воно є у всій своїй первозданній красі. Еліас присіла у затінку найближчої альфремії і спостерігала за цим фільмом. Через довге поле, всіяне тисячами видів троянд, маків, хризантем, тюльпанів та ромашок. І це було прекрасно!
Але не довго довелося їй захоплюватись цим видовищем. За декілька метрів вона почула голоси і вчасно встигла відреагувати – сховалася за тією ж альфремією.
Спочатку нічого не могла зрозуміти. До неї наближалася група людей. Чоловік з тридцять. Серед них були чоловіки, жінки та діти. На чолі групи йшла жінка, вбрана у одіяння з пелюсток квіток. Вона голосно розповідала про щось іншим людям. Деякі з них  були вбрані так само дивно, а деякі мали зовсім навіть звичайнісінький людський одяг – джинси, футболки, майки, легенькі блузочки, спіднички та сарафанчики.
Жінка на чолі говорила:          
-  Погляньте вліво від вас – перед вами знаменита Фреська стіна… Ніхто досі не зміг розгадати її секрету… У 1657 році вчений Крістофер Лорнеті висловив гіпотезу, що…
Та далі Еліас не почула, тому що жінку заглушив гул натовпу.
- ОГО! Вона ще більша, ніж я міг уявити! – викрикнув якийсь хлопчак.
- Це справді дивовижно! – всміхнулася молоденька жіночка в сарафані.
- Не може бути!...
- А я казав…
- Це чудово!
- Фантастика!
- Просто немає слів…
- Тьху, і що тут такого!
«Тьху, і що тут такого»? – подумала Еліас. Що-що, а от тільки не це можна було сказати про дивовижну Фреську стіну.
Зацікавлена натовпом, Еліас дещо вийшла з-за дерева, і одразу була помічена жінкою, вбраною в одіяння із пелюсток квіток.
- Гей! Леді, що ви там виробляєте? Негайно йдіть сюди, - жіночка швиденько підійшла до Еліас, взяла її за руку і підвела ближче до натовпу. Після чого почала сварити її, як малу дитину. – Я ж попереджала не відділятися від групи! Ну от подивіться - ви тепер усі в бруді!
Еліас дійсно побачила тепер, що одяг її був весь брудний, а місцями і розірваний.
- Ну от, так краще, - сказала пані, обтрусивши її з голови до п’ят. – Пообіцяйте, що більше не будете відставати від юрби. Обіцяєте?
Еліас, трохи розгублена, спромоглася лише незграбно кивнути головою.
- От і добре, - сказала пані і знову заглибилась у натовп. – Ну, хто хоче зробити знімок на пам'ять? Ну-ну, не соромтесь, підходьте ближче…


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.53269290924072 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …