

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12968
Рецензій:	20343

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза =лірика в прозі=

Диван ( про те, як бліда конячка забрала всі наші мрії)

© InnOK, 14-06-2008
Моїй любій Лєрі присвячується Містичним безглуздим маренням здавалися нам тепер усі спогади, поки лежали на дивані та пускали паперові літачки крізь призму часу. Як усе лірично вийшло: навколо кружляли сподівання білими пушинками кульбабок, а ми їх ловили, бо час був несправедливим... Він витікав прямісінько з наших долонь, а ми кидали в його глибокі блакитні очі срібні монетки, щоб знову повернутися. Скільки ми знайомі? О, це неможливо згадати... мабуть, вічність, ні – більше вічності. Все трапилося ще до нашого народження, коли дві зірочки ще не народжених дітей взялися за руки та попливли Молочним Шляхом на маленькому дерев’яному лакованому човнику. То був перший день спільного щастя... А потім ці дві зірочки спустилися на землю. Так і лишилися ними... Цей старий здоровезний червоний диван я везла через усе місто. На ньому сиділа ти й задумливо курила. Диму навколо нас ставало все більше й більше, він густішав та набував лазурного відтінку. Я відчула, як мої ноги відриваються від землі, тому, перелякавшись не на жарт, застрибнула на диван, і ми разом полетіли туди, звідки вже не можемо вирватися... Дим щедро заліпив усе навколо, а коли почав розвіюватися, під нами крутився жахливий вихор з пластмасовими кониками, ляльками, іграшковим посудом, паперовими кубиками, м’якими іграшками та набором юного лікаря, що зараз більш нагадував інструменти юного канібала. А ще ці сльози.... Ми ридали, запевняли себе, що все буде добре, а цей диван відвезе нас у ще краще місце, хоча самі знали, що кращого вже ніколи не буде. Чиєсь біле волосся торкнуло наші обличчя. Ні, то було не волосся - бліда шкапа тягнула за собою цей старий диван, розмахуючи довжелезним хвостом в усі боки. І тоді всі наші сподівання та мрії, ці білі пушинки кульбабок, котрі збирали протягом усіх років, розвіялися за вітром та полетіли кудись далеко-далеко, а ми тихо бажали щастя... Двері, жовті, з червоними квіточками розділили мене й тебе назавжди. І бліда конячка, шукаючи нових заручників часу, покинула нас. А ми в неї так і не спитали про те, як же нам знову зустрітися, хоча б раз, бо час такий несправедливий... Як же я тебе люблю!
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0094690322876 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design